НОВИЙ ЗАПОВІТ
ХРИСТОС – НЕ ПЕТРО – Є СКАЛА
[16:18–20] Папство – це церковна система, у якій папа римський (який вважається наступником апостола Петра) контролює правлячий орган Католицької церкви як її вселенський «голова». Католицизм навчає, що основа для встановлення папства є божественною та біблійною, і походить зі слів Ісуса в Матвія 16:18. Виходячи з неправильного тлумачення цього вірша, за яким Ісус нібито обрав Петра та, зрештою, його наступників стати «скелею» (фундаментом), на якій буде збудована Церква, – Католицька церква вибудувала грандіозну споруду на чолі зі звичайним чоловіком. Але що насправді мав на увазі Ісус у цьому вірші, записаному Матвієм? Чи Він встановлював над Своєю Церквою людську ієрархію? Чи Ісус проголосив Петра «скелею» Церкви?
Перш ніж аналізувати цей уривок, поміркуйте над ним логічно. Чи хтось, прочитавши цей вірш без будь-яких упереджених релігійних уявлень, зрозуміє, що Ісус дарував Петру титул «папа»? Чи хтось прийшов би до висновку, що тут було встановлено наслідування папського престолу? Насправді, за відсутності будь-якого католицького впливу, відповідь на ці запитання була б рішучим «ні!». У Матвія 16:18 розповідається про випадок, який стався в Кесарії Пилиповій, коли Господь запитав Своїх учнів: «За кого люди вважають Сина Людського?» (16:13). Учні відповіли, наводячи різні поширені в народі думки про особу Ісуса. Тоді Ісус, зробивши запитання більш особистим, запитав Своїх учнів: «А ви Мене за кого вважаєте?» (16:15). На це друге запитання наважився відповісти лише імпульсивний Петро: «Ти є Христос, Син Бога Живого» (16:16). Завдяки такій відповіді, Ісус звернувся до Петра з таким твердженням: «На цій скелі Я збудую Свою Церкву» (16:18). Отже, слова Ісуса в Матвія 16:18 пов’язані виключно з визнанням Петра божественності Христа, а не з майбутнім понтифікатом. Крім того, цікаво відзначити, що лише кількома віршами пізніше Ісус сказав Петру: «Відійди від Мене, сатано, ти спокушаєш Мене» (16:23). Згідно цих слів Петро, безперечно, не був представлений як голова Господньої Церкви.
Ми також повинні дослідити різницю між двома грецькими словами, використаними в тексті: «…ти є Петро (петрос); і на цій скелі (петра) Я збудую Свою Церкву» (16:18). Посилаючись на Петра, Святий Дух використав грецьке слово петрос – «окремий камінь або валун, або камінь, який можна кинути або легко пересунути». Натомість, стосовно «скелі» Святий Дух використав грецьке слово петра, яке позначає твердий масив скелі. Крім того, ці два слова мають різний рід; слово петрос – чоловічого роду, а слово петра – жіночого. Отже, петрос стосується арамейського імені, яке Ісус дав Петру (Кифа, Івана 1:42), тоді як петра («скеля»), стосується самої основи Церкви, тобто правди, що Ісус є Сином Божим і Месією (16:16).
Хоча ці два грецьких слова чітко показують, що Петро не був ані основою, ані головою Церкви, все ж важливо зауважити, що сам Петро сказав про «скелю». У своєму Першому посланні Петро, за божественним натхненням, використав грецьке слово літос стосовно Ісуса: «Приходьте до Нього – живого коштовного Каменя (літос), знехтуваного людьми, але вибраного Богом… Адже в Писанні зазначено: Ось, Я кладу на Сіоні Камінь (літос) наріжний, вибраний, коштовний… камінь (літос), яким знехтували будівничі. Він став наріжним каменем» (1 Петра 2:4–7). А в наступному вірші (2:8), апостол поперемінно використав слова літос і петра – те саме грецьке слово, використане в Матвія 16:18 – коли описав Ісуса як «камінь (літос) спотикання та скелю (петра) спокуси». У Дії 4 Петро, знову під божественним натхненням (вірш 8), сказав про Ісуса: «Він є камінь (літос), знехтуваний вами, будівничими, – камінь, що став наріжним» (4:11). Без сумніву, Петро більше за будь-яку релігійну особу наших часів, передав справжнє значення слова, вжитого в Матвія 16:18.
Далі ми можемо визначити, якими були переконання інших апостолів і ранніх християн щодо «скелі», основи Церкви. Якщо Ісус назвав Петра «скелею», то логічно було б подумати, що це була «істина», яку розуміли і в яку вірили найближчі до Нього учні, а не «істина», яку деякі релігійні люди «відкрили» багато століть потому. Натхненний апостол Павло писав до коринтян, що ізраїльтяни в пустелі «всі пили той самий духовний напій, бо пили з духовної скелі (петра), що йшла слідом за ними, а тою скелею (петра) був Христос» (1 Коринтян 10:4). Наскільки ще чіткіше це можна було б висловити? З часів Старого Заповіту «скеля» стосувалася Христа, а не Петра. У Посланні до ефесян 2:20 Павло написав: «ви…збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» Досліджуючи ці уривки, стає очевидним, що апостоли та інші новозавітні християни знали, вірили та навчали, що «скелею» був Христос, а не Петро.
Ми також повинні розглянути вчення Ісуса щодо цієї «скелі». У Луки 20:17 (після Його притчі про злих виноградарів) Ісус, як і Петро, процитував слова з Псалма 117:22, які описують Його (Ісуса) як «наріжний камінь» (літос). А далі Він сказав: «Кожний, хто впаде на той камінь (літос), розіб’ється, [а] на кого він сам упаде, того розчавить» (Луки 20:18; пор. Матвія 21:42, 44; Марка 12:10). Його слова були адресовані єврейському народу, особливо первосвященикам і книжникам, які виявляли зневагу до тих, кого посилав Бог, у тому числі й до Месії. Ці релігійні лідери знали, що «Він говорить про них» (Матвія 21:45), і розуміли, що Він мав на увазі Себе як цей наріжний камінь, який розчавить усіх, хто не вірить у Нього.
Якщо Ісус провістив: «На цій скелі Я збудую Свою Церкву» (Матвія 16:18), ми сподівалися б знайти виконання цього пророцтва. Біблійні докази показують, що ця «скеля» відноситься до визнання Петром божественності Ісуса, а також до Самого Ісуса. Ісус обіцяв збудувати Свою Церкву на основі того, ким Він є – «Христос, Син Бога Живого», як сказав Петро в Матвія 16:16. Насправді, усвідомлення того, що Ісус був Сином Божим і Месією, було вражаючою правдою, яка змусила 3000 людей повірити в Нього, покаятися і охреститися, щоб увійти в Господню Церкву (Дії 2:36–47). В Єрусалимі, у день П’ятидесятниці, лише через 50 днів після Свого воскресіння, Христос справдив Своє пророцтво про те, що «на цій скелі» (тобто, на тому факті, що Ісус є Богом і Месією; Матвія 16:16, Дії 2:22–36) Він збудує Свою Церкву. Того пам’ятного дня Петро виступив перед натовпом не для того, щоб оголосити себе першим «папою» Церкви чи «отцем» усіх віруючих. Навпаки, він смиренно віддав честь і визнав божественність Того, Хто зробив Церкву реальністю.
Немає жодної біблійної основи для захисту інституту папства. Закладати скелю (фундамент), відмінну від тієї, що вже закладена, означає будувати на створеному людиною фундаменті, який є нестійкий і тому зруйнується. Покладати основу, відмінну від Христа, означає узурпувати Його Богом дану роль Голови Церкви, яку Він купив Своєю власною кров’ю (Дії 20:28). Павло писав: «Адже ніхто не може покласти іншої основи, крім уже покладеної, а нею є Ісус Христос» (1 Коринтян 3:11).
[17:5] Порівняйте цю заяву з Кораном: «Аллах не вибрав жодного сина, і немає Бога поряд з Ним» (Сура 23:91).
17:21 aВ NU-тексті немає цього вірша.
[17:23] Дивіться коментарі до Марка 9:31.
17:27 aГрецьке статер, точна сума грошей для сплати податку на храм за двох осіб.
[18:3] Деякі релігійні групи навчають, що через гріх Адама в Едемському саду всі люди успадкували зіпсовану духовну природу, через яку людське серце є вкрай брехливим, а людська природа – зіпсованою і гріховною. Ця доктрина зазвичай називається «повна розбещеність». Згідно неї, через цю успадковану духовну зіпсованість діти вже народжуються порочними і тому є неспасенними. Це хибне вчення стверджує, що немовлята можуть бути спасенними, лише якщо будуть у числі обраних – заздалегідь визначеної групи небагатьох людей, яких Бог свавільно вирішив врятувати, а всіх решту – засудити.
Хоча можна висунути кілька напрямків аргументації з Біблії, щоб спростувати це вчення щодо повної зіпсованості людей, один із них особливо заслуговує на увагу: біблійне вчення щодо духовного стану дітей. Давним-давно пророк Єзекіїл, порівнюючи поведінку батька і сина, недвозначно заявив: «Душа, що згрішила, помре. А син не візьме неправедність батька, ані батько не візьме неправедність сина» (18:20). Сам Ісус засвідчив про духовну безпеку дітей, коли сказав слова, записані в цьому вірші. Дорослі повинні стати такими, як діти, якщо хочуть спастися. Тож навряд чи діти можуть бути духовно розбещеними! Христос супроводив цю заяву таким зауваженням: «Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо для таких є Царство Небесне» (Матвія 19:14).
Оскільки всі люди є «з Його роду» (Дії 17:29), вони приходять у цей світ невинними у гріху. Ось чому Павло, вказуючи на те, що Бог заздалегідь планував привести Христа у світ через Якова, а не через Ісава, заявив, що рішення було прийнято ще до народження хлопчиків: «…коли нічого – ні доброго, ні злого – вони ще не зробили» (Римлян 9:11). Подібним чином Бог проголосив, що цар Тира, як і всі інші, прийшов у світ невинним, але став грішним через власний вибір: «Ти був бездоганний у твоїх дорогах від дня, в який ти був створений, аж доки в тобі не знайдено неправедність» (Єзекіїла 28:15; пор. Римлян 7:9). Якщо Бог «створює дух людини» (Захарії 12:1) під час зачаття, чому хтось хоче наполягати на тому, що дух людини все-таки порочний? Зі слів Ісуса, а також з інших уривків Святого Письма можна зрозуміти, що діти не успадковують гріховну духовну природу.
18:11 aNU-текст опускає цей вірш.
18:16 aВторозаконня 19:15
18:19 aNU-текст опускає Знову запевняю вас.
18:29 aNU-текст і M-текст опускають все.
18:35 aNU-текст опускає його переступів.
[19:1–9] Одним із найбільш розповсюджених аргументів на підтримку гомосексуалізму є заяви про те, що Ісус ніде відкрито не засудив цю практику. Оскільки Ісус ніколи конкретно не казав, що це є гріхом, то Його мовчання з цього приводу розцінюється як схвалення такого способу життя. Але такі міркування є хибними. По-перше, Ісус пояснив Своїм послідовникам, що у Нього просто не було часу навчити їх всього, що їм треба було знати. Він також сказав, що Святий Дух нагадає їм про все, чого Ісус їх навчав, а також додатково навчить того, на що у Нього не вистачило часу. Він сказав Своїм учням: «Ще багато чого Я маю сказати вам, але тепер ви не можете знести. Коли ж прийде Він, Дух Істини, то поведе вас до повної істини» (Івана 16:12–13). У натхненних писаннях Нового Заповіту ми бачимо, що їх автори сміливо й конкретно засуджують цю практику, покладаючись на одкровення, яке вони отримали від Святого Духа. Отже, неправильно думати, що лише тексти, виділені червоним кольором, містять учення Ісуса. Навпаки, Він передрік, що після Його повернення на небо буде проводитися більше навчання, адже апостоли тоді «не могли знести» всього вчення.
По-друге, навіть якщо Ісус прямо і не засуджував таку практику (хоча Він насправді її засуджував), це точно не могло б бути доказом того, що Він їй потурав. Наприклад, де Ісус чітко заявив, що зоофілія є гріхом? Де в Новому Заповіті Ісус говорить, що полігамія – це неправильно? Де слова, виділені червоним, які конкретно засуджують педофілію? Чи маємо ми припустити, що Син Божий потурав вживанню кристалічного метамфетаміну, тому що немає чіткого слова з Його власних вуст, де б говорилося: «не вживайте кристалічний метамфетамін»? Тому ідея про те, що мовчання Ісуса на якусь тему означає, що Він схвалював це або потурав цьому, не може бути підтверджена.
Але насправді Ісус виступав проти гомосексуалізму. У багатьох випадках Ісус засуджував гріхи перелюбу (Матвія 19:18), сексуальної розпусти (Матвія 19:9) і розпусти (Матвія 15:19). Ці терміни описують будь-який вид статевих стосунків, які виходять за межі встановленого Богом шлюбу. А потім Ісус точно визначив, що Бог вважає морально допустимим шлюбом: «Хіба не читали ви, що Творець на початку створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Тому залишить чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і обоє будуть одним тілом. То вже буде не два, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає» (Матвія 19:4–6).
Визначаючи шлюб як союз між одним чоловіком і однією жінкою, Ісус фактично засудив усі інші формати, включаючи (але не обмежуючись) одного чоловіка і двох жінок, одну жінку і двох чоловіків, трьох чоловіків і одну жінку, трьох чоловіків і трьох жінок, двох чоловіків, одну жінку і одну тварину тощо. Засуджувати кожний варіант з різних комбінацій статей і чисел для Ісуса було б явним абсурдом. Визначивши шлюб як союз між одним чоловіком і однією жінкою, Він чітко показав, що лише такий формат дозволяє Бог. Кілька років тому чоловік «законно одружився» на своїй гітарі. Чи повинні ми зробити висновок, що оскільки Ісус ніколи конкретно не засуджував шлюб між чоловіком і його гітарою, то Син Божий схвалив це? У запитанні вже міститься відповідь. А в іншому випадку жінка «законно вийшла заміж» за дельфіна. Оскільки Ісус жодного слова прямо не сказав про утримання від шлюбу з дельфіном, чи має це означати, що Його «мовчання» слід розглядати як схвалення? У жодному разі.
19:4 aБуття 1:27; 5:2
19:5 aБуття 2:24
19:9 aАбо блуду
[19:9] Зауважте, що Божий закон про шлюб надзвичайно вузький на відміну від переважаючих практик людства. Згідно з Біблією, крім смерті (Римлян 7:1–3), єдиною законною причиною розірвання шлюбу є сексуальна невірність. Невинна сторона уповноважена Богом розлучитися з винною стороною виключно на підставі незаконних статевих стосунків. Ісус дозволяє повторний шлюб невинного партнера з особою, яка відповідає біблійним критеріям. На відміну від єдиної причини розлучення, наведеної Ісусом, Коран навчає, що чоловік може розлучитися зі своєю дружиною з будь-якої причини (Сура 2:226–232, 241; 33:49; 58:2–4; 65:1 і далі).
КОГО СТОСУЄТЬСЯ МАТВІЯ 19:3–12?
Щоби правильно зрозуміти розмову про розлучення в Євангелії від Матвія 19, необхідно взяти до уваги кілька аспектів контексту. По-перше, зауважте, що в контексті уривку Ісус звертався до євреїв (фарисеїв, вірш 3), а не до християн. Він відповів на їхнє запитання: «Чи годиться чоловікові розлучатися зі своєю дружиною з будь-якої причини?» (вірш 3).
По-друге, якщо відповідь Ісуса стосується лише християн (як стверджують деякі), то Він ніяк не допоміг Своїм єврейським запитувачам і, фактично, взагалі ухилився від відповіді на їхнє запитання. Але Ісус чітко дав зрозуміти, що Його відповідь таки стосується їх і всіх інших з трьох причин:
Він запитав: «Хіба не читали ви» (вірш 4) і сказав: «Кажу ж вам» (вірш 9). Тож, Він звертався до них!
Він використав слово «кожен» (вірш 9) – всеохоплюючий термін, який означає будь-кого і кожного.
У віршах 4–5 Він звернувся до Буття 1:27 і 2:24, відповідаючи на їхнє запитання. Припис у Книзі Буття передує періоду Мойсея в його первинному контексті. Отже, те, що Бог запланував від самого початку часів, щоб один чоловік був у шлюбі з однією жінкою протягом всього життя (за винятком лише розпусти), стосується всього людства загалом.
Хоча протягом певного часу (наприклад, у період Мойсея) люди дещо притупили свою чутливість до цього Божественного закону, і хоча Бог «не зважав на часи незнання», що привели до такої поведінки (Дії 17:30), це ще не означає, що сьогодні люди можуть довільно ігнорувати закони Бога про розлучення та повторний шлюб (Євреїв 13:4).
По-третє, зверніть увагу на реакцію учнів на сувору заяву Ісуса: «Коли така справа чоловіка з жінкою, то краще не одружуватися» (вірш 10). Іншими словами, якщо чоловік зобов’язаний залишатися у шлюбі зі своєю першою дружиною (причому єдиною можливістю для розлучення та повторного шлюбу є її сексуальна невірність), то йому слід двічі подумати, довго й наполегливо обмірковувати, перш ніж прийняти рішення одружитися. Адже одружуючись, він зобов’язується прожити все життя з тією самою жінкою (в очах Бога). Цілком можливо, що краще жити самотнім, ніж наражатися на тривалий шлюб із партнером, який зробить життя нещасним і з яким неприємно жити (але який залишається вірним у шлюбі). Ось такою була суть зауваження учнів до Ісуса. Вони розуміли, що настанови Ісуса були дуже обмежувальними. Але потім вони зробили помилковий висновок, запропонувавши доречність і навіть перевагу безшлюбності.
По-четверте, у відповідь на зауваження учнів Ісус зазначив у вірші 11, що не кожен може жити так, як вони пропонують (тобто неодруженим і безшлюбним). Мається на увазі, що деякі більше за інших мають потребу в товаристві та сексуальних стосунках, які супроводжують подружній союз. (Зауважте, що сексуальні стосунки є цілком допустимими в очах Бога – зрештою, це Він їх створив! Але в цьому випадку їх учасники зобов’язані дотримуватися Божих настанов, обмежуючи сексуальну активність шлюбними стосунками згідно цих настанов). Потім Ісус детально описав три групи чоловіків (вірш 12), які могли б жити без шлюбу, як пропонували учні: 1) ті, хто народжується фізично неповноцінними і, як наслідок, не здатні до сексуальних стосунків; 2) ті, хто народжується фізично нормальними, але які в результаті хірургічного втручання стали нездатними до статевого життя. Хоча це досить дивно для сучасної свідомості, у стародавніх культурах було поширеною практикою робити євнухами (імпотентами) чоловіків, які прагнули виконувати офіційні повноваження, наприклад, тих, хто відповідав за царські покої, слуг, які жили в королівських палацах тощо (пор. Буття 37:2, 7; Естер 22:9; Дії 8:27) і 3) ті, хто просто свідомо вирішив відмовитися від статевих стосунків і шлюбу, щоб повністю присвятити себе релігійним справам (як Ісус і Павло).
По-п’яте, заключне твердження Ісуса: «Хто може збагнути, нехай збагне» (вірш 12), стосується того, що Він обговорював, тобто вибору жити в безшлюбності. Він не міг посилатися на Своє твердження у вірші 9. Це було б протиріччям, адже виходило б, що з одного боку, Він рішуче заявляв, що ті, хто розлучається та знову вступає у шлюб, чинять всупереч Біблії та є винними у перелюбі, а потім зводив би це нанівець твердженням, що можна не дотримуватися Писання, якщо не хочеться. Якщо люди вільні самі встановлювати свої правила щодо шлюбу, Ісусові не було потреби навіть торкатися цього питання взагалі. Але коли Бог встановлював будь-які правила, яким люди не повинні були коритися, якщо вони цього не бажали? «Це слово» (вірш 11), щодо якого Він сказав, що його не потрібно було нав’язувати всім людям без розбору та повсюдно, стосувалося висловлювання учнів, що чоловікам краще було б утримуватися від шлюбу та жити самотніми. Твердження Ісуса у вірші 9 явно є універсальним у своєму застосуванні та важливості, а висловлювання учнів у вірші 10 є чітко обмеженим за обсягом і застосуванням до трьох груп осіб, яких окреслив Ісус. Лише ці три категорії осіб у стані (фізично та/або розумово) «збагнути це слово» щодо утримання від шлюбу.
Суворість Божої волі для всіх людей щодо шлюбу має на меті щастя людини. Творець знає, що найкраще для всіх людей. Коли Іван заявив Іроду, що його шлюб був незаконним (Марка 6:17–18; пор. Езри 10:3, 11), Ірод був вельми незадоволений. Тим не менш, ті, хто бажає потрапити на небеса, повинні дотримуватися Божих законів про шлюб.
19:16 aNU-текст опускає добрий.
19:19 aВихід 20:12–16; Второзаконня 5:16–20
bЛевіт 19:18
19:20 aNU-текст опускає змалку (або від юності).
[19:16–22] Дивіться коментарі до Марка 10:17–22.
19:29 aNU-текст опускає або дружину.
20:6 aNU-опускає без діла.
20:7 aNU-текст опускає мій – і одержите, що вам належить.
20:16 aNU-текст опускає бо багато є покликаних, а мало вибраних.
20:22 aNU-текст опускає Або хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?
20:23 aNU-текст опускає і хрещенням, яким Я хрещуся, будете хреститися.
[20:29–34] Випадок зцілення сліпих біля Єрихону (також описаний у Марка 10:46–52 і Луки 18:35–43) зазнав різкої критики з боку скептиків. Хоча і Марк, і Лука згадують про зцілення лише одного сліпого, Матвій описує зцілення двох чоловіків, коли Христос ішов до Єрусалиму на останню Пасху. Крім того, Матвій і Марк зазначають, що сліпі були зцілені, коли Ісус виходив з Єрихону, тоді як Лука пише, що сліпий був зцілений, коли Господь наближався до міста. Критики заявляють, що ці розбіжності при описі чуда Ісуса в Єрихоні свідчать про те, що автори євангельських оповідань припустилися помилок.
Той факт, що в двох євангельських оповіданнях згадується лише про одного сліпого, а в іншому – про двох, не має нас хвилювати. Те, що Марк і Лука згадують лише про одного сліпого, не означає, що вони заперечували існування двох сліпих. Якби Марк і Лука заявили, що Христос зцілив лише одного чоловіка, тоді як Матвій підтвердив, що було зцілено більше ніж одного чоловіка, протиріччя було б очевидне. Але це не так. Якщо один каже: «У Тіма є син», а інший – «У Тіма є син і дочка», то друге твердження не заперечує, а доповнює перше. Крім того, згадування Марком одного зі сліпих на ім’я – Вартимей, і його батька – Тимей, (10:46), може вказувати на те, що Марк зосереджував увагу на сліпому, якого він знав особисто. Якби ви жили за часів Ісуса і були свідками того, як Він зціляв багатьох людей (причому одного з них ви би знали), було б зрозуміло, що, повернувшись додому, ви могли б розповідати своїй родині лише про друга, якого Ісус оздоровив. І це жодним чином не було б обманом з вашого боку.
Але як вирішити другу складність? Чи є якась логічна причина, чому Матвій і Марк вказують, що Ісус оздоровив сліпих на виході з Єрихону, тоді як Лука згадує, що Господь оздоровив сліпого на підході до міста? Насправді є принаймні дві реалістичні можливості щодо того, чому описи про цю подію сформульовані по-різному. По-перше, цілком можливо, що в тому випадку в околицях Єрихону були зцілені троє сліпих. Випадок, про який згадує Лука, міг бути зовсім іншим випадком, ніж ті, що записані Матвієм і Марком. Хоча припущення про існування трьох сліпих багато хто вважає малоймовірним, це принаймні можливо – а це все, що потрібно, щоб заперечити ймовірну невідповідність.
Інший можливий спосіб узгодити ці уривки – зрозуміти, що за часів Христа насправді було два Єрихони. По-перше, був Єрихон, відомий зі старозавітної історії (Ісуса Навина 6:1 і 1 Царів 16:34). Однак у першому столітті це було невелике село, яке здебільшого лежало в руїнах, а приблизно в трьох кілометрах на південь від цього місця був новий Єрихон, побудований Іродом Великим. Отже, Господь, подорожуючи до Єрусалиму, спочатку пройшов би через старозавітний Єрихон, а потім, приблизно через три кілометри на південний захід, пройшов би через Єрихон Ірода. Відповідно до цього, згадки Матвія та Марка про те, що Ісус виходив з Єрихону, стосувалися б старого міста, тоді як згадка Луки про наближення Ісуса до Єрихону стосувалася б нового міста. Отже, дива, про які йдеться, могли статися між двома Єрихонами.
Вивчаючи уривки, які критики вважають суперечливими, слід пам’ятати один важливий факт: якщо існує будь-який розумний спосіб узгодити оповідання, жодні заяви про уявні суперечності не можуть бути правомірними. Якщо не можна показати, що одне й те саме розглядається одночасно в тому самому значенні, тоді це не можна вважати законним протиріччям. Проста відмінність не створює суперечності.
[21:2–3] Деякі скептики припустили, що тут Ісус заохочує Своїх учнів вкрасти осла. Оскільки крадіжка є очевидним порушенням восьмої заповіді (Вихід 20:15), Ісуса звинувачують у моральній недосконалості, тому що Він наказав Своїм учням «вкрасти» осла.
У зв’язку з цим виникає запитання: якби чоловік надіслав електронного листа своїй дружині та попросив її піти до сусіда та забрати його машину, чи матиме рацію той, хто прочитав того електронного листа (можливо, знайшов у смітнику зім’яту друковану копію), прийшовши до висновку, що чоловік просив свою дружину викрасти машину? Звісно ні. Оскільки електронний лист не містив іншої інформації, окрім прохання до дружини забрати машину від сусіда, людині, яка читає лист, знадобилася б додаткова інформація, щоб звинуватити дружину в крадіжці. Ця людина може не знати про те, що чоловік напередодні домовився зі своїм сусідом про такі дії.
Схоже, деякі критики у своєму тлумаченні Святого Письма ніколи не беруть до уваги той факт, що Біблія не описує кожну деталь кожної події, про яку вона згадує (див. Івана 21:25). Біблія не мала бути хронологічною шкалою часу, що містить усі подробиці про життя всіх згаданих у ній осіб. Новозавітна Книга Дій апостолів охоплює приблизно 30-річний період історії Церкви, але насправді в ній ідеться лише про деякі вчинки деяких ранніх християн. Було ще багато того, що робили Павло, Петро, Сила, Лука та інші християни першого століття, що не записано в ній. Наприклад, після свого навернення у віру Павло провів три роки в Аравії та Дамаску (Галатів 1:16–18), але Лука не згадав ані цієї деталі, ані багатьох інших справ, які Павло зробив за ці три роки.
Випадок, коли Ісус наказав Своїм учням піти й привести до Нього ослицю та осля, не доводить, що то була крадіжка, так само як і коли учні Ісуса запитали про «горницю» та зайняли її, не означає, що вони вдерлися в чужий дім (Марка 14:13–15). Пославши двох Своїх учнів за тими тваринами, Ісус точно сказав їм, куди йти і що сказати, ніби Він уже знав обставини, за яких ослиця та осля були доступні. Цілком можливо, що Ісус заздалегідь домовився про «оренду» цих тварин – довести протилежне неможливо. Подібно як ми не зобов’язані щовечора, приходячи з роботи додому, переповідати все, що робили щогодини на роботі, ще й в тому порядку, як це відбувалося, так і Біблія не зобов’язана надавати кожну подробицю кожної події, включаючи й ту, що стосувалася отримання двох ослів. Жодне протиріччя чи звинувачення в неправедних діях не є правомірними за наявності непрямих деталей, які пояснюють інформацію, яка надається.
Крім того, невинність Ісуса та Його учнів підтверджується тим фактом, що учні змогли піти разом з тими ослами. Якби учні й справді намагалися вкрасти тварин, хтось міг би подумати, що їх власник не допустив би цього (Марка 11:5–6). Крім того, у тексті нічого не сказано про те, що сталося з тваринами після того, як Ісус в’їхав на них верхи в Єрусалим. Наскільки відомо, учні Ісуса могли негайно повернути тварин їхнім власникам.
21:5 aЗахарії 9:9
[21:1–9] Дивіться коментарі до Луки 19:28–36.
21:9 aПсалом 117:26
21:13 aІсаї 56:7
bЄремії 7:11
21:16 aПсалом 8:3
[21:18–22] Історія про те, як Ісус прокляв безплідну смоківницю, може вразити пересічного читача «дивністю» подій, що відбуваються. У зв’язку з цим природно виникає одне важливе питання: чому Ісус мав проклинати смоківницю, на якій не було смокв, якщо в тексті сказано, що «не була ще пора на смокви» (Марка 11:13)? У відповідь на це запитання, що бентежить, скептичні уми вигадали таке пояснення цієї історії: Ісус нібито влаштував істерику і вбив дерево, яке нічим не заслужило цього.
Але чи дійсно Ісус примхливо, у гніві прокляв смоківницю за те, що на ній не було плодів, хоча дерево було нездатним родити? Провівши невелике дослідження, можна швидко переконатися, що в цій історії відбувається зовсім не те, що видається на перший погляд. Існує не тільки правомірна причина для прокляття смоківниці, але слід розглянути й не менш доречне духовне застосування її. У тексті сказано, що коли Ісус підійшов до смоківниці, на дереві було багато листя. Р.К. Гаррісон пояснює, що в першому столітті в Палестині росли різні види інжирних дерев. Один дуже важливий аспект їх росту стосується зв’язку між листям і плодами. Гаррісон зазначає, що маленькі смокви, відомі арабам як такш, «з’являються одночасно в пазухах листя». Ці плоди їстівні і «їх часто збирають для продажу на ринках». Крім того, «коли навесні на деревах з’являється молоде листя, на кожній родючій смоківниці буде й трохи такшу... Але якщо на дереві є листя, але немає плодів, воно буде безплідним протягом усього сезону».
Отже, коли Ісус підійшов до смоківниці, на якій було багато листя, Він мав усі підстави сподіватися, що на ній буде щось їстівне. Однак, як пише Матвій, оглянувши дерево, Ісус «нічого на ній не знайшов, крім самого листя». Жоден такш навіть не пустив бруньок, як мало би бути, якби того року дерево збиралося вродити їстівні смокви. Дерево здавалося плідним, але мало лише зовнішні ознаки плодоношення (листя) і насправді не пропонувало нічого цінного для стомлених мандрівників.
Крім того, кожен, хто хоча б трохи знайомий з характером Ісуса, знає, що Він не витрачав Свій час на цій землі, щоб вигублювати безплідні інжирні дерева, покращуючи екологічну ситуацію для палестинських фермерів. Тоді який був сенс таких суворих дій проти того дерева? Прийнявши до уваги контекст події, намір Ісуса стає очевидним і подвійним. По-перше, у своєму безпосередньому контексті безплідна смоківниця, здається, відображає претензійну релігію єврейських вождів в Єрусалимі. Написавши про те, що Ісус прокляв смоківницю, Марк далі пояснює, що Ісус пішов до Єрусалиму і почав виганяти міняльників із храму (Марка 11:15–19). Діяльність у храмі, яка колись була плідною та корисною, втратила свою цінність і стала марною.
По-друге, у загальному сенсі Ісус часто заявляв, що дерева, які не приносять добрих плодів, будуть зрубані (Матвія 7:19; Луки 13:6–9). Інжирне дерево не приносило плодів, було марним і заслуговувало на знищення; духовне застосування цієї історії полягає в тому, що будь-яка людина, яка не приносить плоду для Бога, також буде знищена через те, що не плодоносить. Ісус не влаштував істерику і не прокляв смоківницю, хоча вона й не могла плодоносити. Він прокляв дерево, тому що воно повинно було плодоносити, оскільки мало всі зовнішні ознаки цього. Що стосується особистого застосування, ми всі повинні старанно докладати зусиль, щоб не стати такими безплідними смоківницями.
[21:23] Дивіться Спеціальний розділ на стор. 764 стосовно влади та авторитету.
21:42 aПсалом 117:22, 23
22:32 aВихід 3:6,15
[22:23–33] Скептики часто звинувачують Біблію та християнство в нелогічності та ірраціональності. Це неправда. Ісус завжди використовував здорову логіку та правильне міркування, щоб представити Свою справу. У цих віршах Він продемонстрував надзвичайну логічну майстерність у Своїй відповіді садукеям, коли вони намагалися заплутати Його на темі воскресіння. Характерною доктриною секти садукеїв, яка стала підставою для їх існування як окремої фракції, було відкидання життя після смерті. Натхненний історик Лука пояснює: «Адже садукеї твердять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні Духа» (Дії 23:8). Побачивши, що фарисеї зазнали невдачі в їхніх зусиллях зловити Ісуса на слові (Луки 20:26), садукеї висунули аргумент, на який, як вони вважали, неможливо було відповісти, і за допомогою якого вони сподівалися дискредитувати Його. Удаючи щирий інтерес до правильного тлумачення Біблії, вони звернулися до Ісуса, називаючи Його «вчителем», і поставили формальне запитання, що стосувалося закону Мойсея. Цей аргумент мав логічно продемонструвати обґрунтованість їхньої позиції, водночас показуючи хибність доктрини воскресіння. Вони запропонували наступний дуже малоймовірний сценарій (який, як вони стверджували, був реальним випадком). Ось їхні аргументи, викладені у вигляді силогізму:
Якщо закон Мойсея зобов’язує до левіратного шлюбу, згідно з яким у випадку смерті чоловіка його брат має одружитися з його дружиною, яка залишилася в живих (Второзаконня 25:5–6), і
Якщо буде воскресіння, під час якого семеро братів і їхня одна дружина воскреснуть із мертвих,
Тоді всі семеро чоловіків одружаться з однією жінкою одночасно в житті після смерті.