НОВИЙ ЗАПОВІТ
Вступ до ЛУКИ
Лука не був юдеєм або апостолом; він був лікарем (Колосян 4:14), який старався сумлінно поширювати Царство Христа через євангелізаційні подорожі, особливо разом з Павлом. Бог надихнув його написати і Євангеліє, і Дії апостолів як монографію з двох частин, адресовану Теофілу (і всім язичникам) і призвану підтвердити історичність християнства. Його медичний досвід часто простежується в обізнаності щодо мови грецьких медичних шкіл (4:38; 7:15; 8:55; 14:2; 22:44, 50–51).
Зміст
1:1–4
Мета написання Євангелія
1:5 – 4:13
Предтеча Ісуса; народження, хрещення, родовід і спокушання Ісуса
4:14 – 9:50
Прилюдне служіння
9:51 – 19:27
Підготовка до відкидання та смерті у міру наближення до Єрусалиму (9:51; 13:22; 17:11; 18:31; 19:11, 28)
19:28 – 24:53
Смерть і відкидання протягом Його останніх днів у Єрусалимі
Головна тема
За твердженням самого Луки, мета написання ним Євангелія – надати точну і впорядковану розповідь про те, у що вірили християни стосовно Ісуса (1:1–4). Його Євангеліє призначено особливо для не-євреїв – тих, хто не мав особливого розуміння і перспективи, властивих євреям. Лука особливо наголошує на людській природі Ісуса й оповідає про Нього як про людину, яка може ототожнити себе зі стражденним людством. Кілька особливостей книги відображають цей «людський вимір» особи Ісуса: 1) Його родовід простежується аж до Адама; 2) наголос на народженні Христа, тобто на Його становленні людиною; 3) наголос на Його турботі про окремих людей (наприклад, Закхея, злочинця на хресті, блудного сина, митаря, доброго самарянина, вдячного прокаженого); 4) особлива увага приділяється жінкам (Єлизавета, Марія, Анна, вдова з Наїну, грішна жінка, Марія Магдалина, Іванна, Сусанна, Марта і Марія, бідна вдова, дочки Єрусалиму, жінки з Галилеї); 5) акцент на тяжкому становищі бідних і пригноблених, особливо в притчах; 6) відзначається частота, з якою Ісус молився (3:21; 5:16; 6:12; 9:18, 28–29; 10:21; 11:1; 22:39–46; 23:34,46); 7) постійна увага до стурбованості людей матеріальними благами; 8) часте вживання Ісусом вислову «Людський Син» стосовно Себе (24 рази). Наголос Луки на людяності Ісуса слугує запевненням для язичників, що Він милостиво пропонує спасіння і їм, і євреям. Книга також дарує відчуття радості й надії, доступних через Ісуса.
ЛУКИ
1:1 aАбо в які напевно вірять серед нас
[1:3] Біблійний погляд на натхненність Писання видно з того факту, що Бог скеровував авторів на написання саме тих слів, які Він хотів написати. Проте автори також спиралися на власний розум і інтелект, та використовували власний словниковий запас і стиль письма. Дивіться Спеціальний розділ на стор. 788.
1:17 aМалахії 4:5, 6
1:28 aNU-текст опускає благословенна ти між жінками.
[1:36] Новий Заповіт містить два родоводи Христа. Матвій надає родовід Христа від Авраама до Ісуса (1:1–16), тоді як Лука записав родовід Христа від Ісуса аж до Адама (3:23–38). Відмінності в цих родоводах зумовлені тим, що Матвій простежує генеалогію Ісуса через Йосифа, а Лука – через Марію. Тим не менш, у декого виникає запитання, як Марія могла бути нащадком Давида, оскільки в Луки 1:5, 36 сказано, що вона була родичкою Єлизавети. Чи випливає з Луки 1:5, 36, що Марія не могла бути кровним нащадком царя Давида?
По-перше, це непорозуміння часто ґрунтується на перекладі в Біблії короля Якова грецького слова синґеніс як «двоюрідна сестра» (Луки 1:36). Цей переклад є невиправданим і дещо вводить в оману. Натомість це грецьке слово просто означає «родич» або «родичка». Таким чином, Марія та Єлизавета могли бути двоюрідними сестрами; але все, що ми знаємо напевно, це те, що вони були родичками.
По-друге, Марія та Єлизавета могли походити з різних племен Ізраїля і все одно бути двоюрідними сестрами. Можливо, їхні матері були сестрами і походити з племені Юди або Левія. Як зауважив Метью Генрі у своєму коментарі, «хоча Єлизавета по батьківській лінії була з дочок Аарона (вірш 5), але по материнській лінії вона могла бути з дому Давида, оскільки ці дві сім’ї часто об’єднувалися через шлюб, що було запорукою поєднання царської влади та священства Месії».
Але які б родинні зв’язки не поєднували Марію та Єлизавету, племінна спадщина серед нащадків Якова передавалася по батьківській, а не материнській лінії (Рут 4:18–22); діти завжди належали до племені свого батька, а не матері. Таким чином, Єлизавета та Марія були нащадками Аарона та Давида відповідно за походженням своїх батьків, а не обов’язково за походженням матерів.
[1:41, 44] Зверніть увагу, що про ще ненароджену дитину Єлизавети вже говориться як про живу людину. Слово «немовля» у вірші 41 і «дитина» у вірші 44 на позначення ще не народженого Івана, є тим самим словом, яке вжито в Луки 2:12, 16 на позначення Ісуса після Його народження, коли Його поклали в ясла. Отже, в очах Бога, незалежно від того, чи розвивається дитина в лоні матері до свого народження, чи вже після свого народження, вона все одно є дитиною, немовлям. У Луки 1:36 Івана Хрестителя названо «сином» від самого моменту зачаття. Якби аборт не вважався неправильним, Марія мала б моральне та духовне право перервати життя немовляти Ісуса – Сина Божого.
[1:42] Приписування Єлизаветою Марії цього вислову було неправильно витлумачене деякими людьми та релігійними групами, що призвело до завищеної ролі Марії, яка не підтримується Біблією.
[2:1–3] Точність, з якою Лука описав супутні історичні подробиці, просто вражає. Кожен раз, коли було знайдено достатні археологічні докази, вони підтверджували педантичну точність Луки як письменника. Скептики та критики не змогли знайти хоча б один анахронізм чи невідповідність, які б допомогли їм дискредитувати твердження автора біблійного оповідання про те, що він писав під вищим божественним проводом.
Візьміть до уваги вищезазначений критерій, який є ключем до справедливої та належної оцінки точності Луки: коли було знайдено достатні археологічні докази. Скептики часто висувають звинувачення проти Луки та інших авторів книг Біблії на основі «аргументів мовчання». Вони не можуть розрізнити між справжнім протиріччям з одного боку, і недостатністю доказів, на основі яких можна зробити упевнений висновок, з іншого. Протиріччя існує, коли два твердження або факти не можуть одночасно бути істинними. Скептики часто роблять помилку, заявляючи про наявність протирічь у біблійних оповіданнях, коли два твердження або факти просто різняться між собою. Але в тих областях, де історичних підтверджень мало, звинувачення в наявності протирічь або неточностей у Біблії є неправомірними, а тому необґрунтованими.
У світлі цих принципів розглянемо текст Луки 2:1–2. Луку було звинувачено в помилці, оскільки за історичними даними Публій Сульпіцій Квіріній був правителем Сирії, починаючи з 6 року нашої ери – через кілька років після народження Христа. Але те, що він був губернатором у 6 році нашої ери, не означає, що він не міг служити на цій посаді й до того. Будучи ретельним істориком, Лука продемонстрував свою обізнаність щодо окремого провінційного перепису під час правління Квірінія, починаючи з 6 року нашої ери (Дії 5:37). Зважаючи на таку обізнаність, він навряд чи переплутав би цей перепис із тим, що був проведений за десять або більше років до того. Тому Лука стверджував, що попередній перепис і справді був проведений за наказом Цезаря Августа десь перед тим, що відбувся напередодні народження Ісуса. Ставити під сумнів автентичність цього твердження через відсутність чіткого підтвердження, якого ще не було отримано, є невиправданим і упередженим. Ніхто не сумнівається в історичності другого перепису, проведеного Квірінієм близько 6/7 року нашої ери, незважаючи на те, що єдиним підтвердженням цього є напис, знайдений у Венеції. А скільки переписів було проведено по всьому світу в далекому минулому, про які ми ніколи не знайдемо підтверджуючих записів? Цілком імовірно, що сотні.
Крім того, за історичними джерелами, Квіріній користувався прихильністю Августа і перебував на активній службі імператора в околицях Сирії напередодні та протягом періоду, коли народився Ісус. Лише тому, що археологічні докази цього попереднього перепису нам ще належить знайти, не означає, що ми маємо невірну або суперечливу інформацію. Насправді використання Лукою фрази «уперше відбувся» чітко вказує на те, що Лука знав про другий перепис. Маючи справу з таким типом інформації, слід пам’ятати такий корисний принцип: «Відсутність доказів не є доказом відсутності». Те, що цю інформацію ще не було знайдено, не означає, що її немає. Цілком можливо, що в археології просто не збереглися записи про це, або їх шукали не в тому місці.
2:5 aNU-текст опускає жінкою.
2:9 aNU-текст опускає ось.
[2:15] Одним з потужних доказів надприродного походження Біблії є наявність на її сторінках провісних пророцтв. Старозавітні пророки передбачили найдрібніші подробиці подій, які сповнилися в Новому Заповіті. Існування грецького перекладу єврейських Писань, відомого як Септуаґінта, підтверджує, що 39 книг Старого Заповіту залишалися незмінними понад 300 років до того, як були написані перші книги Нового Заповіту. Подібним чином і знахідка сувоїв Мертвого моря стала ще одним підтвердженням існування писань Старого Заповіту ще до початку християнської ери. Отже, ми знаємо, що пророцтва були зроблені за сотні років до земного життя Христа.
Одне особливо вражаюче пророцтво було виголошено пророком Міхеєм, який жив і пророкував у восьмому столітті до нашої ери. Він дуже конкретно вказав місце народження Христа: «І ти, Вифлеєме Ефрати, ти є дуже малим, щоби бути в тисячах Юди. З тебе для Мене вийде, щоби бути Вождем в Ізраїлі, і Його виходи від початку, від вічних днів» (5:1). Це пророцтво є дивовижне принаймні з двох причин. По-перше, передбачити точне місто, де через століття народиться «Вождь», є неперевершеним людським досвідом. Шарлатан, надаючи такі подробиці, «залишав би себе відкритим» для дискредитації своїх «передбачень». Сучасні екстрасенси, хіроманти, спіритуалісти та цілителі виголошують свої «передбачення» дуже обережно, і вони завжди неоднозначні та розпливчасті, що дозволяє коригувати їх, ухилятися від похибок і давати численні пояснення. Тому визначення конкретного міста є незрівняною специфікою цього пророцтва.
По-друге, Міхей ще більше «наразився» на критику, коли сказав, що це місто – «Вифлеєм Ефрати». Мабуть, мало хто усвідомлює, що в Палестині було два міста під назвою Вифлеєм. Більшості людей знайомий саме Вифлеєм Юдейський, розташований у восьми кілометрах на південь від Єрусалиму. Це місто або його мешканці часто згадуються в Старому Заповіті (Буття 35:19; 48:7; Суддів 17:7–9; 19:1 і далі; Рут 1:19), і саме там народився цар Давид (1 Самуїла 16:4; 17:12, 15; 2 Самуїла 23:14, 16). Після повернення з вавилонського вигнання вифлеємці знову заселили місто (Езри 2:21; Неемії 7:26). Цей самий Вифлеєм став і місцем народження Месії (Матвія 2:1, 5; Луки 2:4, 15). Насправді, обізнаність царя Ірода з біблійними пророцтвами змусила його зосередити вигублення невинних немовлят на цьому конкретному Вифлеємі.
Інший Вифлеєм був розташований на землях Завулона на півночі Палестини. Хоча в Старому Заповіті він згадується рідше (Ісуса Навина 19:15; Суддів 12:8, 10), археологічні розкопки вказують на те, що раніше це місто мало важливе значення. Як Міхей міг знати, що Ісус народиться у Вифлеємі, і саме у Вифлеємі Ефрати? Єдиним раціональним поясненням цього є те, що Михей був натхнений Богом при написанні цього пророцтва – під надприродним проводом, щоб передбачити точне місце народження Месії.
[2:22–39] За оповіданням Матвія, після візиту мудреців Йосиф і Марія разом з Ісусом втекли до Єгипту, бувши попереджені Богом (Матвія 2:13–14). Пізніше, після смерті Ірода, сім’я Ісуса перебралася з Єгипту до Назарету, де вони й жили надалі (Матвія 2:19–23). Однак, на думку деяких, розповідь Луки про ранні роки життя Ісуса суперечить розповіді Матвія. Лука пише, що після народження Ісуса, коли «згідно із Законом Мойсея, минули дні очищення» Марії (2:22), тобто приблизно через шість тижнів після народження Ісуса (Левіт 12:3–4), Йосиф і Марія віднесли Ісуса до Єрусалимського храму (Луки 2:22–38). Далі натхненний лікар пише: «А як виконали все за Законом Господнім, вони повернулися до Галилеї, до свого міста Назарета» (Луки 2:39). Оскільки Лука навіть не згадує про Єгипет, а Матвій не згадує про подорож до Назарету незабаром після народження Ісуса, нібито виходить, що або Матвій, або Лука помиляються.
Заяви про суперечливість розповідей Матвія та Луки насправді ґрунтуються на припущенні, що і Матвій, і Лука написали про всі пересування родини Ісуса протягом ранніх років Його життя. Проте факт полягає в тому, що така гіпотеза не може бути логічно підтверджена, якщо тільки обидва натхнені автори не заявляли, що пишуть вичерпні, хронологічні звіти про все, що робив Ісус. Але жоден із них не зробив такої заяви (Івана 21:25).
Чи могло бути так, що Йосиф, Марія та Ісус «повернулися до Галилеї, до свого міста Назарета» (Луки 2:39) до того, як утекти до Єгипту, а після перебування в Єгипті вони знову повернулися до Назарету (Матвія 2:23)? Святий Дух, безперечно, міг надихнути Матвія написати правдиву розповідь про деякі моменти життя Христа, не згадуючи про Його коротке «повернення» до Галилеї. Однак також можливо, і навіть більш імовірно, що Лука просто не включив у своє оповідання подорож Йосифа, Марії та Ісуса до Єгипту, яку можна було б помістити між Луки 2:38 і 2:39. Автори книг Біблії часто переходили від однієї теми до іншої, не маючи на меті описати кожну дію, яка мала місце протягом певного часу, чи точний порядок, у якому вони відбувалися (Луки 4:1–3; Матвія 4:1–11). Наприклад, у розділі 24 Лука опустив явлення Ісуса в Галилеї після Свого воскресіння, про які згадували Матвій та Іван. Усі події, описані Лукою в перших 43 віршах 24-го розділу його Євангелія, відбулися в самий день воскресіння Ісуса. Однак події останніх чотирьох віршів цього розділу (24:50–53) відбулися більш ніж через п’ять тижнів після цього (див. Дії 1:1–12). Проте Лука просто записав різні події в розділі 24 (вірші 1–43, 44–49, 50–53) і пов’язав їх грецьким сполучником де («але» або «і»), який не має конкретного хронологічного значення. Те саме стосується і грецького сполучника кай, який Лука використав у 2:39.
Розглянемо також приклад із розповіді Луки про деякі дії деяких апостолів, записані в книзі, яку ми називаємо Дії. У 9 розділі Лука згадує, що Павло пішов до Єрусалиму після того, як став християнином (Дії 9:26). Але, згідно з Посланням до галатів 1:17–18, Павло насправді пішов до Аравії, потім повернувся до Дамаска, а потім через три роки він пішов до Єрусалиму. І знову Лука, за натхненням Святого Духа (1 Тимофія 5:18), пропустив частину його життя. Але таке упущення жодним чином не є доказом нечесності – не більше, ніж якщо на похоронах 90-річного чоловіка хтось розповідає про його життя, не згадуючи про два роки, які він провів у коледжі.
Треба пам’ятати, що біблійне оповідання охоплює приблизно 4000 років людської історії – від створення світу до кінця першого століття нашої ери. Метою Бога, коли Він дав нам Своє Слово, було не розповісти нам про все, що кожна людина коли-небудь робила до того моменту. Насправді, навіть про життя однієї Особи, Яка є головною темою Святого Письма – Ісуса – написано досить мало порівняно з кожним місцем, де Він коли-небудь був, і всім, що Він коли небудь робив або говорив. Як написав апостол Іван: «Багато інших чудес зробив Ісус перед Своїми учнями, які не записані в цій книзі. А це було написане, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, вірячи, життя мали ви в Його Ім’я» (20:30–31). По правді кажучи, «є багато іншого, що вчинив Ісус. Якби докладно описати все, то, думаю, що світ не вмістив би написаних книг» (Івана 21:25).
Просто тому, що Матвій, Лука чи будь-який інший автор книг Біблії не згадує про все, що й кожен інший автор про той самий час або подію, не означає, що хтось із них помилився. Натомість, як ми сьогодні часто розповідаємо історії та включаємо певні деталі, які інші пропускають, так робили і натхнені автори Святого Письма. Чесні шукачі правди (Приповісті 8:17) дійдуть логічного висновку, що автори біблійних оповідань доповнювали (а не суперечили) один одному.
2:23 aВихід 13:2, 12, 15
2:24 aЛевіт 12:8
2:38 aУ NU-тексті – Бога.
[2:51] Деякі скептики стверджують, що Ісус не міг бути з Назарету, оскільки в першому столітті, коли Він жив, не було міста під назвою Назарет. Цю заяву було спростовано в 2009 році, коли Назарет потрапив на перші шпальти світових газет. Археолог Ярденна Александр та її колеги виявили невелику споруду, яку вони датували часом Христа. В офіційному прес-релізі Управління старожитностей Ізраїлю привітало це відкриття як перше в своєму роді, коли було виявлено житлову будівлю. Визначаючи важливість цього відкриття, у ньому була наведена цитата Александр:
Це відкриття надзвичайно важливе, оскільки воно вперше дає можливість побачити будинок з єврейського села Назарет і тим самим проливає світло на уклад життя за часів Ісуса. Будівля, яку ми знайшли, невелика і скромна, і, швидше за все, є типовою для помешкань у Назареті того періоду. З небагатьох наявних письмових джерел ми знаємо, що в першому столітті нашої ери Назарет був невеликим єврейським селом, розташованим у долині. До цього часу в Назареті було знайдено кілька гробниць часів Ісуса; однак залишків поселень, які відносяться до цього періоду, виявлено не було.