Однією з властивостей Бога є Його розумна природа. Бог за своєю суттю є логічним, раціональним і розумним. Він є Богом істини. Він створив людей за Своїм власним образом, що включає ту саму розумну природу. Бог створив людський розум для раціонального функціонування, і спілкування Бога з людством передбачає цю рису. Біблія була написана людською мовою і таким чином, щоб її передбачуване значення можна було правильно зрозуміти. Насправді в самій Біблії, починаючи зі Старого Заповіту, містяться принципи тлумачення, за допомогою яких можна зрозуміти передбачувані значення біблійних текстів.
У цьому розділі коротко викладено шість ключових принципів Старого Заповіту, які є необхідними для правильного розуміння Біблії. Багато біблійних уривків вимагають застосування цих простих, але необхідних принципів тлумачення, щоби зрозуміти значення, яке вкладав у них Бог.
Принцип 1: Абсолютну істину можна знайти
Абсолютна, об'єктивна істина існує і її можна пізнати. Людський розум може дійти пізнання цієї істини. У Старому Заповіті скрізь припускається, що люди можуть і повинні прийти до пізнання абсолютної істини. Соломон закликав: «Купи істину, а мудрості, настанов і розуму – не продавай» (Приповісті 23:23). І Ісая, і Єремія стверджували, що людей можна і потрібно навчати, щоби вони могли пізнати те, що потрібно знати (Ісаї 54:13; Єремії 31:34; пор. Івана 6:45; 7:17). Мойсей наголошував, що ізраїльтянам абсолютно необхідно навчати своїх дітей, як догоджати Богу (Второзаконня 6:1–9). Він також пояснив, що труднощі, з якими ізраїльтяни стикнулися в пустелі, повинні були «навчити [їх], що не самим хлібом житиме людина, але всім, що виходить з Господніх уст, житиме людина» (Второзаконня 8:3). Якщо все життя людини має керуватися словами, які походять від Бога, то люди здатні зрозуміти їх і те, що від них вимагається.
Далі Мойсей зазначив, що «скрите належить Господу, нашому Богу, а відкрите – нам та нашим синам навіки, щоб виконувати всі слова цього закону» (Второзаконня 29:28). Звичайно, є багато того, про що люди не можуть знати, що виходить за межі нашого розуміння (Римлян 11:33). Проте Бог відкрив нам певні істини, які ми цілком здатні осягнути, і Він очікує, щоб ми їх зрозуміли. Ці істини «належать» нам, тобто призначені для нас, і ми відповідатимемо за свою реакцію на них. На жаль, багато людей зосереджуються на речах, які неможливо повністю пізнати, нехтуючи тим, за що вони відповідатимуть у вічності. Не дивно, що Бог часто застерігав проти такої необізнаності, невігластва або опору знанням (Ісаї 1:3; 5:13; Єремії 9:6; Осії 4:6).
Соломон зауважив, що слова Божої мудрості «усі … прямі для проникливого і правдиві для тих, хто осягає знання» (Приповісті 8:9). Мудрість стверджує, що «ті, що мене шукають, знайдуть мене» (Приповісті 8:17). Чи могли Адам і Єва знати, чи їм дозволено їсти цей плід (Буття 3:1–3)? Чи міг Каїн знати, яка жертва до вподоби Богу (Буття 4:5)? Чи міг Мойсей знати, чи йому слід проговорити до скелі, чи вдарити по ній (Числа 20:8–11)? Ці приклади демонструють, що вічна проблема людства полягає не в його здатності пізнати Боже Слово, а у відсутності волі та бажання підкорятися йому. Багато інших уривків не залишають жодних сумнівів у тому, що Бог зробив усю істину доступною для людства й очікує, що кожна людина використає свої розумові здібності, щоби зрозуміти її.
Принцип 2: Потрібне логічне мислення
Оповідання Старого Заповіту також свідчить про те, що для пізнання Божої істини необхідно застосувати правильне міркування. Ісая передав народу Божі слова: «Ходіть же і посперечаємося» (1:18). Пізніше Бог сказав: «Нагадай Мені, і судитимемося разом. Говори, щоб ти оправдався» (43:26). У своєму прощальному зверненні до народу Самуїл проголосив: «Тепер станьте, і розсуджуватиму вас перед Господом» (1 Самуїла 12:7). Соломон наполягав на тому, що «хто першим викладає свою справу, той здається правим. Та заходить інший і перевіряє його» (Приповісті 18:17). Він також сказав: «Простодушний вірить усякому слову, а кмітливий зважає на свої кроки» (Приповісті 14:15). Ми повинні використовувати нашу дану Богом здатність до раціонального мислення, щоби міркувати чітко, точно й логічно в нашому трактуванні Святого Письма, а також у щоденних справах життя. Ці тексти Писання свідчать про те, що ми можемо і повинні дійти правильного розуміння Писання через належне застосування наших здібностей міркування.
Принцип 3: Потрібно докладати наполегливих зусиль
Для того щоби пізнати Божу волю, потрібно докладати значних зусиль. Ми повинні бути готові витрачати час і зусилля, щоб уважно, старанно та з молитвою досліджувати й аналізувати Боже Слово. Мойсей наголосив на цьому принципі у своїй промові до ізраїльтян на рівнинах Моаба, перш ніж вони мали увійти до землі ханаанської. Він зазначив, що це завдання вимагає постійної та послідовної уваги:
“Ці слова, які я сьогодні тобі заповідаю, перебуватимуть у твоєму серці. Повториш їх своїм синам, проказуватимеш їх, сидячи у своєму домі та йдучи дорогою, коли ти лягаєш та встаєш. Прив’яжеш їх, як знак, на своїй руці, й вони будуть пов’язкою між твоїми очима. Напишеш їх на одвірках свого дому та своїх воріт” (Второзаконня 6:6–9)
Соломон говорив про уважність, необхідну для того, щоб залишатися вірним Богові: «Сину, дотримуйся настанов свого батька і не відкидай повчання своєї матері. Назавжди прикріпи їх до свого серця, повісь їх на свою шию. Коли ти підеш, вони тебе поведуть. Коли ти ляжеш, вони оберігатимуть тебе, а коли прокинешся, вони розмовлятимуть з тобою» (Приповісті 6:20–22). Разом з уважністю потрібно мати й сильне бажання шукати, пізнавати та здобувати істину, як описав це автор псалмів, який так прагнув Божих законів, що майже міг відчути їх на смак (Псалом 18:11). Її потрібно шукати більше, ніж чистого золота (Псалом 18:11; 118:127). Більшість людей просто занадто зайняті або не бажають докладати таких наполегливих зусиль. Життя пропонує занадто багато інших інтересів, які відволікають нас. Але в Біблії чітко сказано, що якщо ми хочемо пізнати Божу волю щодо нашого життя, то повинні докладати активних, рішучих, наполегливих зусиль для того щоби пізнати та викоти її.
Принцип 4: Остерігайтеся хибних тлумачень
Четвертий принцип, який міститься в Біблії, полягає в тому, що існують хибні тлумачення і ми здатні відрізнити правильне від неправильного. Фальшиві вчителі, які спотворюють Боже Слово та обманюють людей своїми неправильними тлумаченнями Писання, існують. Бог через Єремію застеріг свій народ: «Не слухайте слів пророків, які вам пророкують, вони обманюють вас видіннями свого серця, а не говорять від Господніх уст» (Єремії 23:16). Згадайте багатьох шахраїв і безпринципних людей, які протягом біблійної історії намагалися звести Божий народ з вірного шляху – від ворожбитів фараона (Вихід 7:11; 2 Тимофія 3:8) і пророків Баала за часів Ахаба та Єзабелі (1 Царів 18:19) до Цідекії (1 Царів 22:11,24) і Хананії (Єремії 28). Бог очікував, що люди розпізнають їхні шаради та помилкові ідеї та впізнають чисте Слово Боже.
Отже, зрозуміло, що Старий Заповіт застерігає від хибних тлумачень і спотворень Божого Слова. З точки зору Бога, з одного боку існує лише істина, а з іншого – різні відхилення від неї. Усі люди повинні розрізняти правду від омани та триматися істини. «До закону і до свідчення! Як вони не говоритимуть згідно з цим словом, в нього не буде світанку» (Ісаї 8:20).
Принцип 5: Залишайтеся у межах Писання
Біблія також навчає, що при тлумаченні Писання потрібно залишатися в контексті його письмового одкровення, нічого не додаючи і не віднімаючи від нього. Мойсей давно проголосив: «Не додавайте нічого до слова, яке я вам заповідаю, і не відіймайте нічого від нього, щоб дотримуватись заповідей Господа, вашого Бога, які я вам заповідаю» (Второзаконня 4:2; 12:32). Соломон сказав: «Кожне Боже слово очищене вогнем … Не додавай до Його слів нічого, аби Він тобі не докорив і ти не став неправдомовним» (Приповісті 30:5–6). Єремія також закликав: «Станьте на дорогах і розгляньте, і запитайте про вічні стежки, де дорога добра, і йдіть нею» (Єремії 6:16). Іншими словами, кожен несе відповідальність за визначення меж Божих заповідей і дотримання їх. Ці тексти Писання ясно показують, що Бог визначив параметри моральної, духовної та релігійної істини для людства, і Він очікує, що ми будемо дотримуватися Його заповідей у своїх думках і ділах.
У Старому Заповіті є багато прикладів того, як люди не дотримувалися вказівок, даних їм Богом. Каїн не був ані атеїстом, ані невірним. Насправді він був релігійною людиною, яка бажала брати участь у релігійному поклонінні. Його також можна похвалити за те, що він бажав поклонятися істинному Богу. І тим не менш, його невелике коригування особливостей поклоніння викликало невдоволення Бога (Буття 4:5; 1 Івана 3:12). Надаб і Абігу були потрібними людьми, які у потрібний час були в потрібному місці, з правильними кадильницями та правильними пахощами. Проте, вони використали сторонній вогонь, за що Бог знищив їх (Левіт 10:1–2). Цар Саул був двічі осуджений за свої свавільні дії (1 Самуїла 13:11–13; 15:19 24). Узза помер просто через те, що доторкнувся до Ковчега Заповіту, хоча його очевидним мотивом було захистити Ковчег (2 Самуїла 6:7). Пізніше цар Давид виявив проблему, сказавши, що це сталося, «бо ми не шукали Його за судом» (1 Хронік 15:13). Попередні Божі вказівки з цього приводу не були дотримані належним чином.
Для того щоби залишатися в межах контексту Святого Письма потрібно правильно розуміти роль випадків його «мовчання». Непорозуміння виникає у двох випадках: (1) одні вважають, що якщо Біблія нічого не говорить про конкретну практику (і тому прямо її не засуджує), вони можуть вільно брати в ній участь; (2) інші вважають, що якщо в Біблії не згадується якийсь звичай або практика, то вони не можуть вільно дотримуватися цього звичаю або практики. Але жодна з цих точок зору не відображає позицію Писання адекватно.
У Біблії може прямо не згадуватися певний предмет, але дозволятися його використання. Наприклад, Ною було сказано побудувати ковчег, але не було надано всіх подробиць щодо того, як це зробити (Буття 6:14). Він був уповноважений виконати це завдання за допомогою різноманітних столярних інструментів. Отже, мовчання Бога з цього приводу було дозвільним. З іншого боку, Бог прямо не забороняв використовувати тополю, кедр чи ясен. Натомість Він чітко повелів використовувати дерево «ґофер». Отже, Боже мовчання у цьому випадку було обмежувальним.
Цей принцип ілюструють іще два приклади. Бог прямо не забороняв Надабу та Абігу використовувати будь-який інший вогонь, крім того, який Він вказав. Він просто сказав їм, який вогонь вони повинні використовувати. Використання будь-якого іншого вогню було несанкціонованою дією, тобто такою, яка не отримала попереднього схвалення Бога. У тексті сказано, що вони «принесли перед Господом сторонній вогонь, – якого Він не велів їм приносити» (Левіт 10:1). Справа не в тому, що Бог сказав їм не робити цього, а в тому, що Він не сказав їм робити це.
Подібним чином, коли Бог надав Ісусу Навину вказівки щодо тактики, яку слід застосувати для завоювання Єрихону, вони звучали у позитивному ключі, тобто Він конкретно сказав, що вони мали робити. Він не сказав їм, чого вони не повинні були робити. Ці вказівки включали голосний крик усього народу, коли засурмить сурма (Ісуса Навина 6:3–5). Однак Ісус Навин, який, очевидно, розумів принцип перебування в межах Божих вказівок і концепцію обмежувального мовчання Писання, передав народові Божі повеління з такими додатковими роз’ясненнями: «А народові Ісус дав вказівку, наказуючи: Не кричіть, і хай зовсім не буде чути вашого голосу, а слово не вийде з ваших уст до дня, коли я оголошу вам: Кричіть! Тоді закричите!» (Ісуса Навина 6:10–11). Ісус Навин розумів, що Бог може щось заборонити – не тому, що Він прямо це заборонив, – а тому, що Він просто не санкціонував це робити. Завдяки старанному й чесному вивченню Писання ми також зможемо вирішити питання тлумачення та авторитету.
Принцип 6: Майте відкритий розум
Це підводить нас до шостого принципу розуміння Біблії. У нас має бути правильне мислення, правильне ставлення, щире бажання пізнати волю Бога та чесне серце, щоб прийняти істину, якими б складними не були її вимоги до нас. Соломон зазначив, що «слухає мудрий і примножує знання, а розумний … отримає пораду» (Приповісті 1:5). «Давай поради мудрому, і він стане ще мудрішим. Навчай праведного, і він примножуватиме знання» (Приповісті 9:9). Ці тексти ясно показують, що ми не можемо використовувати Святе Письмо, керуючись бажанням добитися свого чи довести свою точку зору. Натомість ми повинні прагнути дізнатися зі Святого Письма те, що Господь хотів до нас донести. Ми не маємо бути схожими на сучасників Єремії, які зухвало стверджували: «Не підемо!» і «Не послухаємо!» (6:16–17).
Звісно, це доволі стисле викладення принципів тлумачення Святого Письма, які є очевидними в Старому Заповіті, не має на меті бути вичерпним. Але воно показує, що Старий Заповіт містить у собі принципи, за допомогою яких можна встановити істину. Усі свідомі люди здатні піднятися над своїми упередженнями та припущеннями, щоби пізнати Божу істину, якщо вони щиро бажають цього. Просто не існує такого поняття, як «моя інтерпретація» або «ваша інтерпретація». Існує лише Божа інтерпретація та Боже значення, і через старанне й розумне вивчення Біблії ми можемо знайти істину щодо будь-якої є життєво-важливої теми для нашого духовного благополуччя.
Замість того, щоб відкидати суперечливі погляди та позиції з різних питань і вважати релігійні розбіжності безнадійними, нерозв’язними та неактуальними, ми повинні зайнятися вивченням і дослідженням Божої Книги, свідомо утримуючись від неправильного тлумачення та використання Святого Письма. Якщо ми візьмемося за це завдання старанно й уважно, з чесним серцем, готовим сприйняти істину, ми можемо бути певні, що зможемо пізнати Божу волю. І Старий Заповіт є відповідним місцем для початку цього пошуку істини.
