НОВИЙ ЗАПОВІТ
МІЛЕНІУМ: ТИСЯЧОЛІТНЄ
ЦАРСТВО НА ЗЕМЛІ?
Багато хто в християнському світі стурбований диспенсаційною теологією, прийнявши преміленіальний «хід подій», який включає прийдешнє «підхоплення», «скорботу», «антихриста», «Армаґедон» і «тисячоліття». Тисячоліття стосується так званого тисячолітнього правління Христа на землі, під час якого Він заснує буквальне, фізичне царство та правитиме з Єрусалиму. Чи навчає Слово Боже про тисячолітнє правління Христа на землі?
Тут треба взяти до уваги наступні спостереження: по-перше, кілька контекстуальних показників у Книзі Об’явлення унеможливлюють застосування змісту книги до майбутніх подій. Зокрема, зображені в книзі події мали «незабаром статися» – вираз, який зустрічається як на початку, так і в кінці книги (1:1; 22:6). «Незабаром» (ен таксей) означало швидко, відразу, без зволікань, незабаром, за короткий час.
Інші уривки, де вживається цей термін, також підтверджують, що мається на увазі короткий проміжок часу, а не просто швидкість, з якою відбуваються означені події. Коли Петро спав у в’язниці між двома воїнами, скований двома ланцюгами, і ангел розбудив його, штовхнувши його в бік і наказавши «швидко (ен таксей) встати» (Дії 12:7), чи Петро зрозумів слова ангела так, що він може й далі відпочивати чи спати скільки завгодно, щоб потім, коли він вирішить встати, швидко піднятися й вийти з в’язниці? Коли Фест вирішив залишити Павла в Кесарії, а не перевозити до Єрусалиму, оскільки «він сам мав незабаром (ен таксей) туди піти» (Дії 25:4), чи хтось міг зрозуміти його слова так, що він може відкласти свій візит до Кесарії на кілька років? Павло навіть використав цей термін у контрасті з можливістю його запізнення (1 Тимофія 3:14–15). Інші випадки вживання цього виразу ще більше підкреслюють значення «незабаром» (Дії 10:33; 17:15; 22:18; Римлян 16:20).
Іншим контекстуальним показником у самій Книзі Об’явлення є вживання фрази «адже час близький» (1:3; 22:10), що явно вказує на застосування написаного до першого століття, а не двадцять першого. Ті, хто потрапив у тенета «міленіо-манії», схоже, не беруть до уваги того факту, що книга була написана для первинної, безпосередньої аудиторії. Фактично Об’явлення було адресовано семи церквам Христовим у Малій Азії (1:4), які навіть конкретно названі (1:11)! Тож, якщо книга була написана для них, і якщо занепокоєння викликав саме їхній духовний стан, міленарії помиляються, стверджуючи, що книга головним чином, якщо не виключно, слугує для передбачення подій кінця світу. Хоча старозавітні пророки іноді передбачали майбутні події, їхні послання головним чином були актуальними для їх безпосередньої аудиторії. Прихильникам доктрини про тисячолітнє царство важко знайти в Книзі Об’явлення послання, актуальне для аудиторії першого століття. Апостол Іван визнавав таку потребу і тому назвав себе їхнім «спільником» у жахливій скорботі, яку вони тоді терпіли (1:9). Мало того, що ця скорбота відбувалася в той час, але Іван далі говорив про себе та своїх читачів, що вони вже царювали (1:9). Таким чином, Царство Христове вже існувало на землі та функціонувало в повному режимі.
Крім цих контекстуальних показників, є ще слова ангела до Івана: «Не запечатуй слів пророцтва цієї книги» (Об’явлення 22:10). Що мав на увазі ангел? Сенс його слів стає очевидним, якщо згадати, що пророку Даниїлу було сказано зробити зовсім протилежне тому, що було сказано робити Іванові. Після того як Даниїл отримав дивовижну низку детальних пророцтв, йому було сказано «закрити слова і запечатати звій аж до часу завершення» (Даниїла 12:4). Крім того, йому було наказано: «Іди, Даниїле, бо слова закриті й запечатані аж до часу кінця» (вірш 9). Цей наказ був зумовлений тим, що виконання пророцтв, які були йому відкриті, мало відбутися через сотні років у далекому майбутньому. І тому ці пророцтва не мали б негайної цінності для первинних читачів його книги. Книгу можна було закрити й поставити на полицю, доки актуальність її передбачень не зможуть оцінити ті, хто житиме під час їх виконання. На відміну від цього, Іванові було наказано: «Не запечатуй слів пророцтва цієї книги» (22:10). Чому? Відповідь знаходимо у тексті – «бо час близько»! Ці слова не можуть мати іншого значення, окрім того, що основна частина подій Об’явлення відбулася в безпосередній близькості від часу, коли вона була написана.
Ще одна важлива контекстуальна деталь стосується вживання безособового дієслова «мати»: «те, що має незабаром статися» (1:1). Знавець грецької граматики Рей Саммерс пояснив:
«Дієслово, перекладене як "має" або "мусить"… вказує на моральну необхідність; характер справи такий, що розкриті тут речі мають статися незабаром… Розкриті тут речі мають статися незабаром, інакше справу буде втрачено… Вони потребували впевненості в допомозі в найближчому теперішньому, а не в якомусь тисячолітті далекого і невизначеного майбутнього».
І справді, пригноблені, переслідувані християни Малої Азії потребували негайної допомоги. Доктрина міленаріїв з їхньою схемою подій кінця світу позбавила би святих першого століття тієї розради та заспокоєння, яких вони так відчайдушно потребували, заслуговували – і отримали!
Ще однією контекстуальною особливістю є використання слова «показав»: «Він показав, пославши через Свого ангела Своєму рабові Іванові» (1:1). Це слово означає «показати знаками» і разом із грецьким словом, перекладеним як «об’явлення» (апокаліпсіс), представляє суть цієї книги. Книга Об’явлення розкриває Боже послання через знаки чи символи. Буквальне тлумачення чисел, тварин, об’єктів, кольорів і місць у цій книзі – як це регулярно намагаються робити прихильники доктрини про тисячолітнє царство – порушує справжній сенс книги. Об’явлення Івана проголошує себе книгою символів та образної мови і не має на меті сприйматися буквально.
На додаток до цих деталей, 20-й розділ книги містить конкретні риси, які допомагають точно визначити значення символу «тисячолітнього царства». Безсумнівно, варто відзначити, що в усій Біблії єдиним натяком на так зване тисячолітнє царювання є Об’явлення 20:4, 6, що визнають навіть самі прихильники цієї доктрини. Проте на таких мізерних доказах була побудована ціла доктрина! Дослідження обстановки та контексту дає дивовижні результати. Наприклад, просте прочитання безпосереднього контексту показує, що темою 20-го розділу Об’явлення є не «тисячолітнє правління Христа», а радше «перемога над сатаною». Кожен символ представляє концепції, які, зібрані разом, одна за одною розвіюють страхи пригноблених християн першого століття щодо їхньої долі. Ключ, безодня та ланцюг (вірш 1) є апокаліптичними символами для позначення ефективного обмеження або стримування сатани в його здатності обманювати народи і конкретно в питанні поклоніння імператору, яке нав’язував уряд. Символ тисячі років (вірші 2–7) є великим кратним десяти, що символізує остаточну повноту. Таким чином, читачі книги Івана могли знати, що диявол мав бути повністю обмеженим у своїх спробах обманом змусити народи поклонятися імператору. Тисяча років символізувала тривалий тріумф Божого Царства на землі над дияволом, який тоді діяв через масштабні гоніння, організовані Римом. Тисяча символічних років перемоги послабила б інтенсивність страждань в умах переслідуваних християн.
Фраза «звільнений на короткий час» (вірш 3) могла означати відновлення переслідувань за пізніших імператорів. «Престоли» (вірш 4) могли символізувати переможну силу пригноблених. Переслідувані святі були зображені на престолах і вершили суд через перемогу своєї справи. «Душі» (вірш 4) – не воскреслі тіла, а безтілесні духи уособлюють тих, хто став мучениками під час гонінь. Їхня відмова «прийняти знак» означала, що вони відмовлялися поклонятися кесарю або виявляти ті ознаки, які б ідентифікували їх як прихильників фальшивої державної релігії поклоніння імператору. «Перше воскресіння» (вірш 5) стосується переможного воскресіння справи, заради якої жили і помирали християни з Об’явлення 20:4. Гог і Магог були символами ворогів Бога та Христа, ці образи взяті з Єзекіїла 38 і 39. «Улюблене місто» (вірш 9) є безпомилковим посиланням на духовний Ізраїль, Церкву (Івана 4:20–21; Галатів 6:16).
При тлумаченні цих дуже образних символів можна зробити певні припущення, не завдаючи шкоди іншим біблійним доктринам і не відображаючи негативно євангельську систему та більш загальну волю Бога. Проте тисячу років не можна сприймати як якійсь період часу в майбутньому – Біблія просто не підтримує таку ідею. Цей символ представляє важливу концепцію для тих, для кого вона вперше була призначена, а для людей, які живуть сьогодні, він має значення лише в цьому контексті. Тож, у майбутньому не буде тисячолітнього правління Ісуса Христа на землі.
20:12 aВ NU-тексті та M-тексті – престолом.
21:6 aM-текст опускає Звершилося!
21:7 aВ M-тексті – Переможець успадкує це.
21:8 aM-текст додає і грішним.
21:9 aNU-текст і M-текст опускають до мене.
bВ M-тексті – я покажу тобі жінку, наречену Агнця.
21:10 aNU-текст і M-текст опускають велике.
21:23 aNU-текст опускає у ньому.
bВ M-тексті – сама слава.
21:24 aВ M-тексті – славу і честь народів Йому.
21:26 aM-текст додає щоб увійти.
21:27 aВ NU-тексті – спричиняє.
22:1 aNU-текст і M-текст опускають чисту.
[22:6] Дивіться примітку до 1:1.
22:8 aВ NU-тексті та M-тексті – є той, хто це побачив і почув.
[22:10] Ще один доказ того, що основна частина Книги Об’явлення стосувалася християн першого століття, оскільки Іванові було наказано не запечатувати її зміст – на відміну від Даниїла, якому було сказано якраз протилежне, оскільки виконання пророцтв його книги мало відбутися через кілька століть від його днів (Даниїла 12:4, 9). Дивіться також примітку до 1:3.
22:11 aВ NU-тексті та M-тексті – чинить правильно.
22:15 aNU-текст і M-текст опускають А.
22:18 aNU-текст і M-текст опускають Тому що.
bВ M-тексті – нехай Бог додасть.
22:19 aВ M-тексті – нехай Бог відійме.
22:21 aВ M-тексті – з усіма святими.
ТРИ ВАГОМІ ПРИЧИНИ ВІРИТИ В НЕПОШКОДЖЕНІСТЬ БІБЛІЙНИХ ТЕКСТІВ
Багато хто наполягає, що з часом біблійні тексти стали недостовірними і ми насправді не знаємо, які вірші справді належать до Біблії; а з перекладом цих текстів різними мовами помилок стало настільки багато, що ми вже не маємо оригінального послання. Проте ці звинувачення неодноразово були заперечені та спростовані. Окрім Старого Заповіту (справжність якого була повністю підтверджена), протягом багатьох років цілісність тексту Нового Заповіту була майстерно продемонстрована в безлічі книг, серед яких «Докази християнства» Дж. В. Макгарві, «Текст Нового Заповіту» Курта та Барбари Аланд, «Канон Святого Письма» Ф.Ф. Брюса, «Текст Нового Заповіту» Брюса Мецгера, «Простий вступ до критики Нового Заповіту» Ф. Х. А. Скрівенера, «Наша Біблія та стародавні рукописи» сера Фредеріка Кеньйона, «Вступ до критики тексту Нового Завіту» Бенджаміна Ворфілда та багато інших. Тим, хто ставить під сумнів цілісність біблійного тексту, або бракує поінформованості щодо цього питання, або вони неспроможні належним чином проаналізувати наявну інформацію через певні упередження. При бажанні знайти правду щодо автентичності та цілісності текстів Біблії докази доступні – потрібна лише готовність витратити час і зусилля, щоб зважити ці докази та дійти належного висновку (1 Солунян 5:21; 1 Івана 4:1). Чи маємо ми послання, написане оригінальними авторами? Правда в тому, що книги Біблії є найбільш перевіреними книгами стародавньої історії. Давайте дослідимо кілька причин, які доводять це.
ПРИЧИНА №1: АВТЕНТИЧНІСТЬ ГРЕЦЬКОГО ТЕКСТУ
НОВОГО ЗАПОВІТУ ПІДТВЕРДЖЕНО
Ми знаємо зміст оригінальних книг Нового Заповіту, тому що маємо три наявні класи доказів, за якими можна відновити оригінальні тексти Нового Заповіту: грецькі рукописи, стародавні версії та цитати в творах «отців церкви». Наявна кількість копій грецьких рукописів, що містять весь текст Нового Заповіту або його частини, наразі перевищує 5700. Ця кількість рукописних копій тексту Нового Заповіту набагато більша, ніж доступних копій творів будь-якого стародавнього класичного автора. Час між написанням оригінальних книг Нового Заповіту та найдавніших копій, що збереглися до наших днів, відносно короткий. І хоча немає двох примірників рукопису, які збігаються в усіх деталях, ступінь точності, досягнутий більшістю писарів при копіюванні, був надзвичайно високим. Переважна більшість текстових варіацій стосується незначних питань, які не змінюють жодного основного вчення Нового Заповіту. Жодна особливість християнської доктрини не є під загрозою. Для цих відмінностей можна знайти відповідні рішення. І навіть якби й не так, рукописні докази настільки численні та різноманітні, що оригінальне прочитання тексту завжди є одним із існуючих варіантів. Навіть ті варіанти, які можна вважати «доктринально суттєвими» (наприклад, Марка 16:9–20; Івана 7:53 – 8:11), стосуються питань, які розглядаються в інших місцях Біблії, де питання їх справжності або достовірності не викликає сумнівів. Можна впевнено стверджувати, що ми маємо 999/1000 оригінального грецького Нового Заповіту. Решта 1/1000 стосується несуттєвих деталей.
Крім того, велика кількість стародавніх версій/перекладів слугує додатковим підтвердженням чистоти біблійного тексту, включаючи латинські, сирійські, коптські, готські, вірменські, грузинські, ефіопські, старослов’янські та інші. Текстологи увесь час неухильно підтверджували цінність цих стародавніх версій при реконструкції тексту Нового Заповіту.
Те саме можна сказати й про велику кількість текстових матеріалів, доступних у творах так званих «отців церкви», тобто ранньохристиянських авторів, які цитували, перефразовували та робили відсилки на уривки зі Святого Письма у своїх посланнях, коментарях і листуванні. Це останнє джерело інформації є настільки багатим, що Метцгер стверджував: «Ці цитати справді настільки обширні, що якби всі інші джерела, з яких ми могли б дізнатися текст Нового Заповіту, були втрачені, їх одних було б достатньо для реконструкції практично всього Нового Заповіту».
Ці факти були перевірені найвидатнішими текстологами та лінгвістами останніх двох століть. Їхні висновки не застаріли, а залишаються такими ж дійсними сьогодні, як і тоді, коли вони були сформульовані вперше. Якщо цілісність тексту Біблії була повністю засвідчена в їхні часи, вона залишається такою і сьогодні. Розглянемо наступні заяви деяких із цих авторитетів світового рівня.
Перевірка чистоти тексту Нового Заповіту біблеїстами
Ф.Ф. Брюс (1910–1990) був біблеїстом, який викладав грецьку мову в університетах Единбурга та Лідса, очолював кафедру біблійної історії та літератури в Університеті Шеффілда, отримав почесний ступінь доктора богослов’я в Абердинському університеті та працював професором біблійної критики та екзегетики Райленда в Манчестерському університеті. Він написав понад 40 книг і працював редактором квартальних видань «The Evangelical» та «Palestine Exploration». Брюс зазначив: «Варіанти читання, щодо яких у критиків текстів Нового Заповіту залишаються будь-які сумніви, не зачіпають жодних істотних питань історичних фактів або християнської віри та практики». Він також заявив:
З огляду на неминуче накопичення таких помилок протягом багатьох століть, можна було б вважати, що оригінальні тексти документів Нового Заповіту неможливо відновити. Деякі автори і справді наполягають на ймовірності цього до такої міри, що іноді виникає підозра, що вони були б раді, якби це було так. Але вони помиляються. У світі немає жодного твору стародавньої літератури, який би мав таке багатство якісних текстових підтверджень, як Новий Заповіт.
Брюс далі стверджував:
Треба було б сказати ще щось, і сказати з наголосом. Ми обговорювали різні типи текстів та порівнювали їхні претензії на те, щоб вважатися найкращими представниками оригінальних текстів Нового Заповіту. Але між цими типами немає великих розбіжностей, які могли б вплинути на обов’язок Церкви бути свідком і охоронцем Святого Письма… Якщо варіантів читання так багато, то це тому, що так багато свідків. Але всі свідки та всі типи, які вони представляють, узгоджуються щодо кожного аспекту християнської віри та практики.
Брюс Мецгер (1914–2007) також був знавцем грецької мови, Нового Заповіту та критики тексту Нового Заповіту, і протягом 46 років працював професором Прінстонської теологічної семінарії. Видатний біблеїст Реймонд Браун описав його як «імовірно, найвидатнішого текстолога Америки». Мецгер був визнаним авторитетом з грецького тексту Нового Заповіту. Він був членом правління Американського біблійного товариства, рушійною силою випуску Об’єднаними біблійними товариствами низки грецьких текстів і головою Біблійного комітету, який працював над Новим переглянутим стандартним перекладом Біблії (NRSV). Він вважається одним із найвпливовіших дослідників Нового Заповіту ХХ століття. Стосовно стародавніх версій текстів Мецгер заявив:
…навіть якби у нас сьогодні не було грецьких рукописів, ми могли б фактично відтворити зміст Нового Заповіту, об’єднавши інформацію з цих порівняно ранніх перекладів. На додаток до цього, навіть якби ми втратили всі грецькі рукописи та ранні переклади, ми все одно змогли б відтворити зміст Нового Заповіту з безлічі цитат у коментарях, проповідях, листах тощо отців ранньої церкви.
Брук Фосс Весткотт (1825–1901) був британським біблеїстом і богословом, служив єпископом Дарема і професором богослов’я в університеті Кембриджа. Його колега Фентон Джон Ентоні Хорт (1828–1892) був ірландським богословом і працював професором в університеті Кембриджу. Разом вони створили в 1881 році широко визнаний грецький текст «Новий Заповіт грецькою мовою оригіналу». Вони й досі вважаються відомими критиками тексту. Вони прямо стверджували:
Стосовно великої частини слів Нового Заповіту… немає жодних змін чи інших підстав для сумніву... Кількість варіацій, які в будь-якому сенсі можна назвати суттєвими, становить лише невелику частку від усієї кількості залишкових варіацій, і навряд чи може становити більше тисячної частини всього тексту. Оскільки є підстави підозрювати, що переважає перебільшене враження щодо можливого спотворення тексту Нового Заповіту… ми хочемо заздалегідь чітко дати зрозуміти, яка частина Нового Заповіту не потребує праці текстуального критика.
Ці незрівнянні вчені також рішуче заявили: «З огляду на різноманітність і повноту основоположних доказів, текст Нового Заповіту стоїть абсолютно й неприступно самотньо серед стародавніх прозових творів». І додають: «Книги Нового Заповіту, які збереглися в наявних документах, безсумнівно, у кожному важливому відношенні промовляють до нас мовою, ідентичною тій, якою вони промовляли до тих, кому вони були спочатку написані».
Бенджамін Ворфілд (1851–1921) був професором богослов’я в Прінстонській семінарії з 1887 по 1921 роки. Його вважають останнім із так званих «великих прінстонських богословів». У своєму «Вступі до критики тексту Нового Заповіту» Ворфілд проникливо зазначив:
За Божим провидінням у кожну епоху для Його Церкви було збережено належно точний текст Святого Письма, так що Новий Заповіт є неперевершеним серед стародавніх писань не тільки за чистотою тексту, який фактично передавався та використовувався, але й за великою кількістю свідчень, які дійшли до нас для критичного аналізу його порівняно рідкісних недоліків… Іншими словами, значна частина Нового Заповіту була передана нам без будь-яких або майже без змін.
Річард Бентлі (1662–1742) був англійським класицистом, критиком і теологом, який працював магістром Трініті-коледжу в Кембриджі та був першим англійцем серед великих героїв класичних дисциплін. Він був добре відомий своїми досягненнями в галузі літературної та текстуальної критики, і його навіть називали «засновником історичної філології» та творцем англійської школи еллінізму. Ось як він прокоментував цілісність тексту Нового Заповіту:
Справжній текст священних авторів тепер не міститься в жодному окремому рукописі чи виданні (оскільки оригінали були так давно втрачені), а розсіяний у всіх них. Насправді він дуже точно представлений навіть у найгіршому зі збережених рукописів; і жодний постулат віри чи моральна заповідь не спотворені й не втрачені в них.
Марвін Вінсент (1834–1922) закінчив Колумбійський університет і став професором екзегетики та критики Нового Заповіту в Теологічній семінарії Союзу в Нью-Йорку наприкінці ХІХ століття. Він найбільш відомий своїм аналізом грецьких слів Нового Заповіту в його «Дослідженні слів у Новому Заповіті». Щодо цілісності тексту Нового Заповіту він зазначив:
Величезна кількість варіацій не дає відданому читачеві Нового Заповіту приводу для тривоги. Це закономірний результат великої кількості документальних джерел. Дуже незначна частка варіацій істотно впливає на зміст, набагато менша частка є справді важливою, і жодна варіація не впливає на символ віри чи будь-яку моральну заповідь.
Сер Фредерік Джордж Кеньйон (1863–1952) був шанованим, видатним британським палеографом, біблеїстом і класицистом, який обіймав ряд посад у Британському музеї. Він був президентом Британської академії з 1917 по 1921 рік і президентом Британської школи археології в Єрусалимі. Усе своє життя він вивчав Біблію як історичний текст. У своїй майстерній праці «Наша Біблія та стародавні рукописи» Кеньйон стверджував:
Одне застереження… необхідно підкреслити наостанок. Жодна основоположна доктрина християнської віри не спирається на спірне прочитання тексту. Постійні заяви про помилки та розбіжності у читанні… можуть викликати сумніви щодо суті та фразеології Біблії. Не можна більш рішуче стверджувати, що суть тексту Біблії є достовірною. Особливо це стосується тексту Нового Заповіту. Кількість рукописів Нового Заповіту, його ранніх перекладів і цитат із нього у творах найдавніших авторів Церкви є настільки великою, що практично можна бути певними, що правдиве прочитання кожного сумнівного уривка збережено в тому чи іншому з цих стародавніх авторитетних джерел. Цього не можна сказати про жодну іншу давню книгу у світі.
У своєму монументальному творі «Біблія та археологія» Кеньйон далі зазначив:
Отже, проміжок між датами написання оригінальних творів і найдавнішими збереженими копіями стає настільки малим, що ним фактично можна знехтувати, і таким чином остання підстава для будь-яких сумнівів у тому, що Святе Письмо дійшло до нас у тому вигляді, в якому воно було написане, тепер усунена. Як автентичність, так і загальну цілісність книг Нового Заповіту можна вважати остаточно встановленими.
Дійсно, «християнин може взяти в руки повну Біблію і без вагань сказати, що він тримає в руках істинне Слово Боже, вірно передане з покоління в покоління протягом багатьох століть».
Семюел Девідсон (1806–1898) був ірландським біблеїстом, професором біблійної критики в Королівському коледжі Белфаста та Ланкаширському незалежному коледжі в Манчестері. Він написав багато книг, присвячених біблійним текстам. Девідсон зробив наступний висновок стосовно роботи критиків текстів:
Результатом цього було встановлення справжності тексту Нового Заповіту в усіх важливих деталях. Жодних нових доктрин не було виявлено з його допомогою; і жодні історичні факти не були витягнуті із забуття. Усі доктрини та обов’язки християнства залишаються незмінними… У натхненних записах немає жодного суттєвого викривлення… Протягом багатьох століть текст Писання було збережено дуже ретельно… Підкріплені плодами критики, ми цілком можемо сказати, що Святе Письмо залишається, по суті, таким самим, як і коли воно було написане самими авторами.
Фредерік Х. А. Скрівенер (1813–1891) був видатним і важливим критиком текстів Нового Заповіту ХІХ століття. Після закінчення Трініті-коледжу в Кембриджі він викладав класичні дисципліни в кількох школах південної Англії. Завдяки своєму досвіду в критиці текстів, він служив членом Комітету з перегляду англійського перекладу Нового Заповіту (Переглянута версія), редагував Кодекс Бези (Codex Bezae Cantabrigiensis) і кілька видань грецького Нового Заповіту, зіставив тексти Синайського Кодексу та латинського перекладу Textus Receptus і першим відрізнив текст Textus Receptus від візантійського тексту. У своєму «Простому вступі до критики Нового Заповіту» Скрівенер визнав:
Одна велика істина визнається всіма – майже повна свобода Святого Письма від неприкритої підозри в умисному спотворенні; абсолютна ідентичність свідчення кожної відомої копії стосовно доктрини та духу, як і основного змісту кожного аргументу та кожної оповіді в усьому об’ємі Натхнення… Так Боже Провидіння зберегло від шкоди скарб Його написаного слова, наскільки це було необхідно для спокійної впевненості Його Церкви та народу.