ЧУДЕСА ІСУСА

Біблійне оповідання починається з чуда Творіння (Буття 1:1) і закінчується нагадуванням про чудесне Друге пришестя Христа (Об’явлення 22:20). Сторінки біблійного тексту рясніють історіями про дивовижні чудеса, творені Богом і Його посланцями. Бог створив всесвіт із нічого (Буття 1), а через кілька століть затопив всю землю водою (Буття 7). Він послав 10 кар на єгиптян (Вихід 7 – 12), розділив Червоне море (Вихід 14) і двічі виводив воду зі скелі під час мандрів Ізраїлю пустелею (Вихід 17; Числа 20). Він зцілив прокаженого (2 Царів 5), воскресив багатьох із мертвих (1 Царів 17; Матвія 27:52–53) і двічі переніс людей із землі на небо, так що вони не бачили смерті (Євреїв 11:5; 2 Царів 2:1–11). Навіть сама Біблія є результатом чудесного, надприродного натхнення Богом авторів біблійних оповідань. На відміну від творів людського генія, Біблія заявляє про свою «Богонатхненність» (2 Тимофія 3:16). Як написав апостол Петро, «пророцтво ніколи не було з волі людини, але від Бога звіщали мужі, натхнені Святим Духом» (2 Петра 1:21). Від одкровення до натхнення, від Божого творіння до втілення Ісуса, чудесні (надприродні) феномени лежали в основі багатьох біблійних (та історичних) подій.

Деякі люди категорично відкидають можливість будь-яких чудесних явищ. Чому вони заперечують чудеса? Цьому є багато причин, але, мабуть, найважливішою з них є їхня невіра в існування Бога (або в Його втручання в природний світ, якщо Він існує). Люди, які вірять, що всесвіт і все в ньому розвивалися в межах природних процесів протягом мільярдів років, не можуть вірити в чудеса, тому що вважають, що поза природним світом нічого не існує. Оскільки диво – це надзвичайна подія, яку можна пояснити лише надприродним втручанням, така подія ніколи не може статися у світі, де діють лише природні сили. Якщо людина заперечує Бога і чудо Творіння, вона змушена заперечувати й можливість будь-якого чуда. Християни вірять у чудеса, тому що вони вірять в існування Бога і в Біблію (яка повідомляє про деякі Божі чудеса) як Його Слово, тоді як атеїсти відкидають чудеса, оскільки не вірять в існування вищої, надприродної Істоти.

Прихильники атеїстичної точки зору мають рацію в одному: якщо Бога не існує (або, як вірять деїсти, якщо Він існує, але не втручається в діла Свого творіння), то чудеса неможливі. З іншого боку, якщо Бог існує (див. Спеціальний розділ на стор. 356), то чудеса не тільки можливі, але й імовірні. Тож цілком розумно зробити висновок, що якби Бог створив всесвіт, то час від часу Він втручався б у нього через надприродні дії (тобто чудеса) для досягнення Своїх божественних цілей.

ЧУДЕСНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Від початку світу Бог відкривав людству Свої послання «устами святих Своїх відвічних пророків» (Луки 1:70; 11:49–51; Дії 3:21) і творив через них різні чудеса на підтвердження Своєї Божественної волі. Бог дав Мойсеєві здатність перетворити посох на змію, а воду – на кров, щоб люди «повірили йому й послухали його голосу» (Вихід 4:1–9). Вогонь з неба спалив жертовник на горі Кармел, щоб Ізраїль міг пізнати єдиного істинного Бога і що Його вірний пророк Ілля говорив від Його імені (1 Царів 18:36–39). Століттями пізніше, коли апостоли проповідували євангеліє, Господь їм «допомагав і стверджував слово чудесами, які його супроводжували» (Марка 16:20). Як написав автор Послання до євреїв, спасіння «мало початок у проповіді Господа і було підтверджене нам тими, хто почув» (2:3). Бог «свідчив ознаками і чудесами, різноманітними проявами сили і дарами Святого Духа згідно зі Своєю волею» (2:4). Дійсно, вся Біблія оповідає про те, що промовці Бога творили чудеса на підтвердження свого божественного послання.

З огляду на те, що чудеса від самого початку служили підтвердженням Божого одкровення, не дивно, що «коли ж прийшла повнота часу» (Галатів 4:4) і у світ прийшов обіцяний Месія, Син Божий, щоби спасти людство від гріха (Луки 19:10; Івана 3:16), Він також підтверджував Свою особу та послання, здійснюючи чудеса. За кілька століть до цього пророк Ісая передрік час, коли «відкриються очі сліпих і відчиняться вуха глухих. Тоді кульгавий підскочить, як олень, і язик німого буде кричати» (35:5–6). Хоча це висловлено образною мовою, але вона буквально стосується приходу Месії. Коли Іван Хреститель почув про діла Христа, він послав до Ісуса своїх учнів запитати Його, чи Він є «Той, Хто йде», про Якого говорили пророки. У відповідь Ісус указав учням Івана на людей, яких Він чудесним чином зцілив (тим самим виконавши месіанське пророцтво Ісаї), і сказав: «Ідіть і сповістіть Іванові, що чуєте й бачите: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві встають, убогим звіщається Євангеліє» (Матвія 11:4–5; Марка 7:37). Ісус хотів донести до них, що Він чинить саме те, що й повинен був чинити «Той, хто йде» (Ісаї 53:4; Матвія 8:17), і чого очікували від Нього євреї – творить чудеса (Івана 7:31; 4:48; 1 Коринтян 1:22).

Порівняно з іншими записаними у Біблії чудесами, які робили Мойсей, Ілля або новозавітні апостоли чи пророки, чудеса Ісуса мали іншу мету. На відміну від усіх інших чудотворців, Ісус фактично заявляв, що є провіщеним Месією, Сином Божим, і Його чудеса мали довести як істинність Його послання, так і Його божественну природу. Тоді як новозавітні апостоли та пророки творили чудеса на підтвердження своєї звістки про те, що Ісус був Сином Божим, Ісус творив чудеса, щоб засвідчити, що Він насправді був Сином Божим. У відповідь євреям, які запитували, чи Він Христос, Ісус сказав:

Я вам сказав, а ви не вірите. Справи, які Я чиню в Ім’я Мого Отця, вони свідчать про Мене… Я і Отець – Ми одне!... Якщо Я не роблю діл Мого Отця, то не вірте Мені; якщо ж Я роблю, то хоч не вірите Мені, – вірте ділам, щоб ви зрозуміли й пізнали, що Отець у Мені, а Я – в Отці (Івана 10:25, 30, 37–38).

Подібним чином в іншому випадку Ісус відстоював Свою божественність, кажучи, що «діла, які Мені доручив Отець, щоб Я їх довершив, – ті діла, які Я роблю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав» (Івана 5:36). Перебуваючи у світі, Ісус був засвідчений «могутніми проявами, чудесами й ознаками, які Бог вчинив через Нього» (Дії 2:22). І, як зазначив апостол Іван, «багато інших чудес зробив Ісус перед Своїми учнями, які не записані в цій книзі. А це було написане, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, вірячи, життя мали ви в Його Ім’я» (Івана 20:30–31). Святе Письмо оповідає про чудеса, які Ісус творив під час Свого земного служіння з метою надати достатньо доказів Свого божественного послання і сутності, як і слід було очікувати від Того, Хто називав себе втіленим Богом (Івана 1:1–3, 14; 10:30).

ПРИЧИНИ ВІРИТИ В ЧУДЕСА ІСУСА

Незалежно від того, скільки достовірних доказів можна навести в дискусії про чудеса Христа, деяких людей все одно не переконати, що Ісус є Сином Божим. З біблійного оповідання чітко видно, що навіть багато сучасників Ісуса, які на власні очі бачили Його чудеса, не були переконані в тому, що Він був обіцяним Месією (Марка 6:6). Замість того, щоб впасти до Його ніг і назвати Його «Господом» (як це зробив сліпий, якому Ісус чудесним чином повернув зір, Івана 9:38), незліченна кількість євреїв уперто відмовлялася вірити Його заявам про власну божественність. Натомість вони приписували Його чудесні діла сатані та звинувачували Його в тому, що Він «має Вельзевула і що бісівським князем бісів виганяє» (Марка 3:22). З огляду на таку реакцію на чудеса Ісуса з боку людей, які жили 2000 років тому, не дивно, що й багато хто сьогодні відкидає Його як Господа і Бога. Як було зазначено вище, одна з головних причин відкидання божественності та чудес Ісуса, про які записано в Біблії, полягає просто в небажанні людей визнати існування Бога (навіть попри те, що самі «небеса розповідають про Божу славу і творіння Його рук», Псалом 18:2) та Богонатхненність Біблії (про яку також свідчать численні докази, які можна знайти в цій навчальній Біблії). Очевидно, що відмова прийняти ці два основоположні стовпи християнства не дає їм можливості переконатися в тому, що Ісус творив чудеса. Тим не менш, як теїстам, так і атеїстам слід розглянути наведені нижче причини, чому чудеса Ісуса є достовірним свідченням Його божественної природи та вчення.

Незліченні тисячі людей були свідками Його чудес
Окрім того факту, що про чудеса Ісуса записано в найбільш історично задокументованій стародавній книзі в усьому світі, яка неодноразово доводила надійність своїх історичних свідчень, також важливо, що ці чудеса мали місце не в якомусь віддаленому місці на землі, Палестині під час Його земного служіння. Початком цих чудес стало перетворення води на вино/виноградний сік на весільному бенкеті в Кані Галилейській, на якому були присутні Його учні та інші гості (Івана 2:1–11). [Враховуючи, скільки вина/виноградного соку було зроблено після того, як господарі дізналися про його нестачу (приблизно 546 літрів, 2:6), гостей на святі було досить багато. Скільки саме людей було свідками цього дивовижного явища, не відомо, але апостол Іван записав, що про чудо знали «слуги, які зачерпували воду» (2:9), а також учні Ісуса (2:11)]. Неодноразово Ісус творив чудеса в синагогах у суботу, де незліченна кількість Його сучасників збиралася для вивчення Святого Письма у цей святий день (Марка 1:23–28; 3:1–6). Одного разу Ісус зцілив хворого біля купальні Витезда в Єрусалимі, де зібралося «багато недужих» (Івана 5:3), а також розслабленого в домі в Капернаумі, де «сиділи фарисеї і законовчителі, які поприходили з усіх сіл галилейських і юдейських та з Єрусалима» (Луки 5:17). До речі, той дім був настільки переповнений людьми, що ті, хто принесли розслабленого, не могли навіть увійти в нього через двері й були змушені розібрати черепицю на даху і спустити хворого вниз через отвір. Матвій записав, як Ісус «побачив багатьох людей, змилосердився над ними і оздоровив їхніх хворих» (14:14). Пізніше, Він узяв п’ять хлібів і дві рибини і чудесним чином нагодував 5000 чоловіків, а також їхніх жінок і дітей, після чого було зібрано дванадцять повних кошиків залишків їжі (Матвія 14:15–21; Марка 6:33–43; Луки 9:10–17; Івана 6:1–14). Іншого разу Ісус узяв «сім хлібів і рибу» і нагодував 4000 чоловіків, окрім жінок і дітей (Матвія 15:32–39).

Дійсно, під час земного служіння Ісуса свідками Його чудес були незліченні тисячі Його сучасників. Ісус не творив чудеса таємно або в якихось віддалених місцях, де потенційні послідовники не могли б їх перевірити. Навпаки, ці чудеса були відкриті для аналізу євреями і язичниками, віруючими і невіруючими, друзями і ворогами. Їх можна було спостерігати у фізичному світі через органи чуття. Коли апостол Петро проповідував тим, хто був винен у вбивстві Ісуса, він нагадав їм, що особа Христа була доведена «могутніми проявами, чудесами та ознаками, які Бог вчинив через Нього серед вас, як самі знаєте» (Дії 2:22). Євреї були свідками чудес Христа, які Він творив серед них, коли перебував на землі. У присутності багатьох очевидців Ісус дарував зір сліпим, зціляв прокажених, годував тисячі людей жменьками їжі й повертав кульгавим здатність ходити.

Вороги Христа підтверджують Його діла
Цікаво, що навіть багато ворогів Ісуса, які були свідками Його чудес, не заперечували їх, хоча й відкидали Його як Месію та намагалися підірвати Його служіння. Після того як Ісус у присутності багатьох євреїв воскресив Лазаря з мертвих, «зібрали первосвященики й фарисеї раду і говорили: Що нам робити? Адже Ця Людина робить багато чудес!» (Івана 11:47). Навіть цар Ірод чув достатньо розповідей про Ісуса, щоб повірити, що Він міг зробити «якесь чудо» в його присутності (Луки 23:8). Одного разу, після того як Ісус зцілив сліпого, німого й біснуватого серед натовпу людей, фарисеї сказали на це: «Він виганяє бісів не інакше, як Вельзевулом, князем бісівським» (Матвія 12:24). Хоча багато ворогів Ісуса не вірили, що Він був посланий з Небес, народжений від діви Син Божий та приписували Його чудеса діянням сатани, важливо зауважити, що вони не заперечували надприродний характер Його чудес. Насправді вони визнали, що Він зробив чудо, вигнавши демона з людини, а в іншому випадку дорікали Йому за те, що Він зціляв у суботу (Луки 13:10–17).

Навіть коли вороги Ісуса старанно досліджували чудеса, які Він творив, сподіваючись дискредитувати Його, вони все одно зазнали невдачі. Апостол Іван описав випадок, коли Ісус дав зір сліпому від народження (Івана 9:7). Коли він прозрів, сусіди та інші оглянули його, запитуючи, як він став бачити. Пізніше його привели до фарисеїв, і вони теж ретельно його оглянули. Вони стали розпитувати його про Того, Хто зробив його зрячим, а потім сперечалися між собою про особу Ісуса. Вони покликали батьків бувшого сліпого і розпитали їх про сліпоту їхнього сина. Потім вони знову покликали чоловіка, що народився сліпим, і знову запитали його про те, як Ісус відкрив йому очі. Зрештою, коли вони зрозуміли, що чоловік не піддасться їхнім залякуванням і прискіпливому допиту і не скаже чогось негативного про Ісуса, «вони вигнали його геть» (9:34). Вони відкинули його і Того, Хто оздоровив його, проте вони не змогли заперечити явне чудо, яке зробив Ісус. Безліч свідків знали, що цей чоловік народився сліпим, але після зустрічі з Ісусом його очі відкрилися. Вороги Ісуса ретельно дослідили цю справу, але навіть їм довелося визнати, що Ісус зробив так, щоб сліпий прозрів (Івана 9:16, 17, 24, 26). Це був факт, який визнали не легковірні юнаки, а досвідчені, запеклі вороги Христа.

Більше того, серед найрішучіших критиків Ісуса були й такі, хто зрештою повірив не просто в Його чудеса, а й у їх небесне походження. Іван написав, що серед фарисеїв виникла розбіжність щодо того, чи був Ісус від Бога. Деякі запитували: «Як може грішна людина (як стверджували деякі фарисеї) робити такі чудеса?» (Івана 9:16). Никодим, який був фарисеєм і старійшиною юдейським, прийшов до Ісуса вночі і визнав: «Равві, знаємо, що Ти прийшов від Бога як Учитель, бо ніхто не може робити таких чудес, які Ти робиш, коли би Бог не був з ним» (Івана 3:2). Через багато років, після встановлення Церкви, Лука записав, що й «серед священиків дуже багато були слухняними вірі» (Дії 6:7). Дійсно, навіть багато з тих, хто свого часу був серед ворогів Ісуса, зрештою визнали, що Він є Сином Божим. Враховуючи, що в суді позитивні свідчення супротивної сторони вважаються найвагомішими, така реакція ворогів Ісуса є надзвичайно важливою у дискусії про чудеса Христа.

Записані багатьма авторами
Доводи на користь достовірності чудес Ісуса ще більше підсилює той факт, що про Його надприродні діяння написав не один, а кілька незалежних авторів. Навіть невіруючі визнають, що про різні чудеса в житті Ісуса (включно з Його воскресінням) писав не один автор. Матвій, Марк, Лука, Іван і Павло надають надзвичайно вражаючі підтвердження чудес Ісуса (1 Коринтян 15:1–8). На відміну від ісламу та мормонства, які спираються на розповіді/твори однієї нібито натхненної людини (відповідно Мохаммеда та Джозефа Сміта), християнство спирається на твори багатьох авторів. Зауважте також, що певні чудеса Ісуса, зокрема нагодування 5000 чоловіків і Його воскресіння, записані в усіх чотирьох євангельських оповіданнях. Крім того, документація авторами Євангелій життя та чудес Ісуса досить схожа, щоб створювати суперечності, але й досить різноманітна, щоб не можна було зробити обґрунтований висновок, що вони брали участь у змові з метою введення в оману. Дійсно, той факт, що численні автори засвідчують реальність чудес Ісуса, не слід сприймати легковажно та просто відкидати.

Цікаво, що автори книг Біблії були не єдиними у підтвердженні чудес, які творив Ісус. Єврейський історик першого століття Йосип Флавій писав, що Ісус «творив дивовижні діла (парадокса)» і «привернув до себе багатьох євреїв і багатьох язичників». Раніше, посилаючись на пророка Іллю та його «чудові та дивовижні діла пророцтва», Флавій використав те саме грецьке слово парадокса. Єдиний випадок вживання цього слова в Новому Заповіті міститься в Євангелії від Луки, де людей, які побачили як Ісус зцілив розслабленого, «охопив жах; вони славили Бога, сповнені страхом, кажучи: Неймовірне (парадокса) ми бачили сьогодні!» (5:26).

Посилання на дивовижні діла Ісуса також міститься в одному розділі Вавилонського Талмуда (відомого як Трактат Синедріону), де єврейські проводирі написали: «Напередодні Пасхи Єшу повісили. За сорок днів до того, як відбулася страта, вісник виходив і вигукував: "Його буде побито камінням, тому що він чаклував і спокушав Ізраїль до віровідступництва…". Але оскільки нічого не було висунуто на його користь, його повісили напередодні Пасхи». Незважаючи на те, що Талмуд характеризує дивовижні діяння Ісуса як «чаклунство», і хоча ми ніколи не зможемо знати напевно, чи Йосип щиро вірив, що Ісус міг творити явні чудеса, обидва ці джерела визнають, що життя Ісуса характеризувалося дивовижними діяннями – свідчення, якого можна було очікувати від деяких невіруючих, які намагалися пояснити надприродні дії Христа.

Автори книг Біблії повідомляли факти, а не байки
Важливо також розуміти, що автори книг Біблії наполягали на тому, що їхні твори описували не вигаданих людей і події, які неможливо було перевірити, а ґрунтувалися на достовірних історичних фактах (що неодноразово підтверджувала наука археологія). Апостол Петро писав християнам першого століття: «Адже ми сповістили вам про силу та присутність Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитрими вигадками, але будучи очевидцями Його величі» (2 Петра 1:16). Апостол Іван у подібному твердженні наполягав: «Про те, що було від початку, що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, – про Слово життя… Те, що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам, щоб і ви мали спільність з нами» (1 Івана 1:1, 3). У вступі до своєї розповіді про добру звістку Христа Лука свідомо і навмисно зазначив, що його розповідь є історичною та фактичною, щоб його читачі це розуміли. Тримаючись подібної лінії міркувань, Лука написав і у вступі до Книги Дії, що Ісус «постав живий перед ними, з багатьма доказами, з’являючись їм упродовж сорока днів і розповідаючи про Царство Боже» (Дії 1:3). Крім того, доводячи, що Ісус Христос справді воскрес із мертвих, апостол Павло написав, що по Своїм воскресінні Ісус «з’явився Кифі, тоді дванадцятьом; після того Він з’явився одночасно понад п’ятистам братам, з яких багато хто живе ще й донині, а деякі спочили. Пізніше з’явився Якову, а тоді – всім апостолам; нарешті з’явився і мені, – наче якомусь недоноскові» (1 Коринтян 15:5–8).

Ця вибірка віршів з писань Петра, Павла, Івана та Луки показує, що автори книг Біблії переконано наполягали на тому, що їхні твори не були вигадками, а ґрунтувалися на фактичних подіях. Крім того, вони спеціально задокументували розповіді багатьох очевидців, які могли засвідчити точність їхніх слів. Твердження про те, що Біблія сповнена міфів про чудеса, є безпідставними. Натомість є переконливі докази того, що автори біблійних оповідань розуміли та наполягали на тому, що їхня інформація про Ісуса та Його чудеса була точною та фактичною, як і всі інші подробиці в їхніх оповіданнях та посланнях. Більше того, їхні твердження про фактичну точність їх творів неодноразово підтверджувала археологія, а також спростування уявних розбіжностей між різними писаннями та історією.

Чудеса Ісуса були численними і різноманітними
Іншою характерною ознакою чудес Ісуса є те, що в Святому Письмі їх записано чимало. Нас не просять вірити в те, що Ісус є Сином Божим, на підставі одного-двох дивовижних діл, які Він зробив протягом Свого земного життя. Навпаки, євангельські розповіді рясніють записами про різноманітні чудеса, які Христос творив не заради багатства чи політичної влади, а щоб світ міг переконатися, що Бог-Отець послав Його спасти людство (Івана 5:36; 10:37–38). Як і пророкував Ісая, Ісус творив чудеса зцілення (Ісаї 53:4; Матвія 8:16–17). Він очистив прокаженого, доторкнувшись до нього (Матвія 8:1–4) і зцілив усілякі недуги та хвороби одним Своїм словом (Івана 4:46–54). Одна жінка, яка протягом 12 років страждала від кровотечі, одразу зцілилася, просто доторкнувшись до краю Його одягу (Луки 8:43–48). Подібним чином, коли одного разу Ісус знову прийшов у землю Генісаретську, люди з тієї місцевості сповістили всі околиці й «принесли до Нього всіх хворих і благали Його, щоб тільки доторкнутися до краю Його одягу; і ті, хто доторкався, – одужували» (Матвія 14:34–36; Марка 3:10). Загалом, до Нього приходило «багато людей, маючи із собою кривих, сліпих, калік, німих і багатьох інших; їх поклали до Його ніг, а Він зцілив їх» (Матвія 15:30). «Він оздоровив багатьох від недуг… і багатьом сліпим повернув зір» (Луки 7:21). Навіть вороги Ісуса визнавали, що Він «робить багато чудес» (Івана 11:47).

Ісус виявляв владу не лише над хворими та стражденними, але й над силами природи. Тоді як Божий пророк Мойсей перетворив воду на кров, вдаривши по воді своїм жезлом (Вихід 7:20), Ісус просто повелів воді перетворитися на вино/виноградний сік (ойнос) під час весільного бенкету (Івана 2:1–11). Крім того, Він проявив Своє панування над природним світом, заспокоївши Галилейське море під час бурхливого шторму (Матвія 8:23–27), пройшовши по воді значну відстань, щоб дістатися до Своїх учнів (Матвія 14:25–33) і повелівши смоківниці засохнути (Матвія 21:18–22). Надприродне панування Ісуса над фізичним світом (який Він створив, Колосян 1:16) – це саме те, чого слід було б очікувати від Того, Хто називав себе Сином Божим.

Однак чудеса Ісуса не обмежувалися світом природи. Ще одним доказом божественної природи Христа була Його влада над духовним світом, явлена у вигнанні демонів. «Привели до Нього багатьох біснуватих, і Він словом вигнав духів» (Матвія 8:16). Лука також записав, що «Він оздоровив багатьох…від злих духів» (7:21). Марк записав, як одного разу Ісус виявив владу над багатьма нечистими духами, що оселилися в чоловіку, якого ніхто не міг скувати навіть ланцюгами й кайданами та приборкати його (Марка 5:1–21). Однак Ісус зцілив його. Після цього свідки побачили того чоловіка, який «сидів одягнений, при розумі, біля ніг Ісуса» (Луки 8:35–36). Кілька разів Ісус зцілював людей, яких мучили нечисті духи. «І всіх охопив жах. І вони говорили одне одному, кажучи: Що це за вчення, яке владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять?» (Луки 4:36).

Ісус творив чудеса, які демонстрували Його владу навіть над смертю. Коли учні Івана Хрестителя прийшли до Ісуса із запитанням хто Він, Ісус, серед іншого, наказав їм сказати Іванові, що «мертві воскресають» (Матвія 11:5). Сина вдови з Наїна вже було оголошено мертвим та покладено у труну, коли Ісус торкнувся її та наказав йому встати. І відразу ж «мертвий підвівся і почав говорити» (Луки 7:14–15). Лазар був уже мертвий і чотири дні був у гробі на той час, коли Ісус воскресив його з мертвих (Івана 11:1–44). Така неймовірна демонстрація влади над смертю змусила багатьох юдеїв, «які прийшли до Марії та побачили, що Він зробив», повірити в Нього (Івана 11:45). Але кульмінацією всіх чудес Ісуса і, мабуть, найпереконливішим чудом з усіх стало власне воскресіння Ісуса з мертвих.

Загалом євангельські оповідання містять записи про майже тридцять сім конкретних надприродних дій Ісуса. Якби це число включало й такі чудеса, як Його народження від діви та преображення, а також численні випадки, коли Він демонстрував здатність «читати думки» та знати минуле чи майбутнє без необхідності дізнаватися про це звичайними засобами (Івана 4:15 19; 13:21–30; 2:25) тощо, то їх число досягне п’ятдесяти. Дійсно, чудеса Христа були різноманітні й численні. Він зцілював сліпих, кульгавих, хворих і прокажених, а також демонстрував владу над силами природи, демонами та смертю. Апостол Іван, який описав чудеса Христа, «щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, вірячи, життя мали ви в Його Ім’я» (Івана 20:31), також зазначив, що Ісус зробив «багато інших чудес… перед Своїми учнями, які не записані в цій книзі» (20:30). Насправді, під час Свого земного служіння Ісус вчинив і «багато іншого… Якби докладно описати все, то, думаю, що світ не вмістив би написаних книг» (Івана 21:25).

ЧУДЕСА ІСУСА НЕ БУЛИ БЕЗГЛУЗДИМИ АБО НАДМІРНИМИ

Треба визнати, що деякі чудеса Ісуса легше сприйняти, ніж інші. Наприклад, критикам не важко прийняти випадок, коли рибалки закинули свої сіті в море і зловили стільки риби, що сіті почали прориватися (Луки 5:1–11), хоча вони і не вважають це дивом. Однак скептикам набагато важче повірити в те, що Ісус воскресив Лазаря з мертвих після того, як він пробув у гробниці чотири дні. Однак ні це чудо, ні будь-яке інше, не слід вважати не вартим нашого розгляду через те, що вони видаються нам безглуздими чи зайвими. Люди можуть відкидати чудеса Христа через повну невіру в надприродне або нездатність пояснити різноманітні чудеса природними причинами, але їх не можна заперечувати через те, що вони видаються сміхотворними та абсурдними, – якими вони насправді не є. Чудеса Христа були безсумнівно надзвичайними (інакше вони не були б чудесами), але вони були зроблені (і записані) з повним розумінням і поміркованістю – саме цього можна було б очікувати, якби вони справді були знаменнями від Бога. Оскільки всемогутній Бог вирішив контролювати Свою безмежну силу та застосовувати її впорядковано й раціонально, цілком очікувано, що коли Бог зодягнувся в тіло (Івана 1:1–3, 14) і проявляв Свою надприродну силу на землі, вона так само була контрольованою і проявлялася в чудесах, які здійснювалися з безкінечною поміркованістю і раціональністю.

На відміну від історій про багатьох так званих чудотворців минулого (або сучасності), ознаками чудес Ісуса є стриманість і гідність. Розглянемо чудо, яке Ісус зробив над Малхом, який був серед тих, хто прийшов схопити Ісуса. Замість того щоб наказати лівому вуху Малха всохнути або відпасти (після того, як Петро відрубав йому праве вухо мечем), Ісус просто торкнувся відтятого вуха і «зцілив його» (Луки 22:51). Ісус просто (але чудесним чином) зцілив відтяте мечем ухо чоловіка, який збирався видати Його ворогам. Більше того, це все, що про цей випадок написали автори євангельських оповідань. У ніч перед смертю Ісуса сталося дивовижне чудо, і нам відкрито лише, що Ісус, «доторкнувшись до його вуха, зцілив його».

Крім того, на відміну від інших, чудеса Ісуса не нагадували фокуси чаклунів. Насправді існує небагато паралелей між Ісусом і магами стародавнього світу. Ісус міг зробити будь-яке чудо, яке тільки захотів. Він міг би витягувати кроликів із капелюхів на потіху людям. Він міг би перетворити Своїх ворогів на каміння або дати людині три ока. Він міг би перетворити хлопчиків на чоловіків. Він міг би підпалити одяг фарисеїв і сказати їм, що пекло буде в десять разів гарячішим. Навіть у дитинстві Він міг би зліпити з глини дюжину горобців, а потім, на очах групи хлопчиків, перетворити глиняних птахів на живих, хлопнувши в долоні, як стверджується в ненатхненній апокрифічній книзі «Євангеліє від Фоми». Звичайно, Ісус міг би зробити скільки завгодно дурних, незвичайних чудес. Але Він цього не зробив.

ІСУС ТВОРИВ ЧУДЕСА, ЯКІ НЕМОЖЛИВО ВІДТВОРИТИ СЬОГОДНІ

І насамкінець, ні сучасні так звані «цілителі вірою», ні сучасні вчені не можуть повторити чудеса, які творив Ісус під час Свого земного життя 2000 років тому. Псевдо-чудотворці сьогодні влаштовують нескінченні сеанси, під час яких охочі учасники, які нібито були хворими, поводяться так, ніби зцілилися від своїх хвороб через покладання рук. Туманні болі та сумнівні хвороби нібито виліковуються відомими «цілителями вірою», які в той самий час будують цілі фінансові імперії за кошти, отримані від довірливих послідовників. Шахраї заробили собі мільйони доларів на послідовниках, які наївно надсилали їм гроші, не замислюючись над справжньою різницею між чудесами, які творив Ісус, і тим, що вони бачать сьогодні.

Ісус ходив «зцілюючи всяку недугу і всяку хворобу» (Матвія 9:35). Його чудеса не знали обмежень. Він міг вилікувати будь-яку хворобу. Лука, вчений лікар (Колосян 4:14), записав, як Ісус міг відновити чоловіку всохлу руку на очах Своїх ворогів (Луки 6:6–10) і зцілити відтяте вухо дотиком Своєї руки (Луки 22:51). Він зцілив «багатьох» від сліпоти (Луки 7:21), у тому числі й чоловіка, який був сліпим від народження (Івана 9:1–7)! Більше того, Він навіть воскрешав мертвих, просто покликавши їх (Івана 11:43). Який сучасний «спіритуаліст», фокусник чи вчений хоча б наблизився до виконання такого роду діл, які не піддаються природним поясненням? Хто з них ходить у школи для сліпих і повертає дітям зір? Хто з них іде на похорони чи цвинтарі воскрешати мертвих? Ось які чудеса творив Ісус – надприродні діла, які свідчать про те, що Він є Спасителем світу, посланим з Неба.

ВИСНОВОК

Як і слід було б очікувати від Того, Хто стверджував, що є втіленим Богом (Івана 1:1–3, 14; 10:30), Святе Письмо містить записи про чудеса, які Ісус творив протягом Свого земного служіння, щоб надати людям достатньо доказів Свого божественного послання та сутності. Незліченні тисячі людей були свідками Його чудес, яких Він здійснив чимало під час Свого служіння, і які мало нагадують так звані «чудеса», які демонстрували всілякі чаклуни, вчені або «спіритуалісти» минулого чи сьогодення. Навіть вороги Ісуса засвідчили справжність Його чудес, які пізніше були записані не однією особою, а кількома незалежними авторами, які віддано повідомляли факти, а не байки.

Ісус творив чудеса не для розваги окремих людей чи отримання прибутку, а щоб світ міг знати, що Ісус і Бог єдині (Івана 10:30, 38) і що Отець послав Його у світ спасти людство від гріха (Івана 5:36). Ісус зробив «багато інших чудес… перед Своїми учнями, які не записані в цій книзі. А це було написане, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, вірячи, життя мали ви в Його Ім’я» (Івана 20:30–31). І звичайно, одним з найбільших доказів божественності Христа є чудеса, які Він творив.

10:34 aПсалом 81:6

[10:34] Під час Свого земного служіння Ісус завжди виявляв глибоку повагу до Святого Письма, тобто писань Старого Заповіту. Його твердження, що «Писання не може бути порушено», стосується того факту, що написаного в Писанні неможливо скасувати, заперечити його авторитет або протистояти його істині. Ісус вважав кожну частину Святого Письма, навіть найзвичайніші фрази, авторитетним Словом Божим.

[10:37–38] Ісус ніколи не очікував, що хтось повірить у Нього без відповідних доказів. Його чудеса були незаперечним доказом і підтвердженням Його заяв про власну божественність.

11:30 aNU-текст додає все ще.
11:41 aNU-текст опускає від місця, де лежав померлий.
12:1 aNU-текст опускає який був мертвим.
12:5 aПриблизно вартість річного заробітку робітника.
12:7 aУ NU-тексті – може зберегти.
12:13 aПсалом 117:26
[12:12–16] Дивіться коментарі до Луки 19:28–36.

[12:14] В оповіданнях Матвія, Марка і Луки зазначено, що перед тріумфальним в’їздом в Єрусалим протягом останнього тижня Свого земного життя Ісус наказав двом Своїм учням: «Ідіть… знайдете прив’язане осля… відв’яжіть його і приведіть» (Луки 19:30; Матвія 21:2; Марка 11:2). Потім учні «привели осля до Ісуса, поклали на нього свої плащі, й Він сів на нього» (Марка 11:7; Матвія 21:7; Луки 19:35). Декому цікаво, як ці деталі збігаються з розповіддю Івана, де написано, що «Ісус, знайшовши осля, сів на нього» (12:14). Питання в тому, хто саме знайшов осля – Ісус чи Його учні?

По-перше, слід враховувати той факт, що розповідь Івана про ці події (як і про інші, Івана 20:30–31; 12:25) є скороченою. Він не згадує подробиць, які наводять автори синоптичних Євангелій щодо того, як було знайдено осля. У той час як Матвій, Марк і Лука надають більш конкретні подробиці [відправлення двох учнів, місцезнаходження осля, відповідь у випадку появи запитань тощо], Іван просто записав, що Ісус «знайшов осля» (12:14). [Примітка: пізніше Іван написав, як учні після воскресіння Ісуса «згадали, що це було про Нього написано, і це Йому зробили» (12:16). Але що саме учні зробили Ісусу або для Нього? Хоча Іван не уточнював, але враховуючи контекст, у якому знаходиться це твердження, розумно зробити висновок, що він загалом посилався на те, про що конкретно написали автори інших Євангелій: як двоє з учнів Ісуса знайшли і привели для Нього осля].

По-друге, багато разів у Святому Письмі автори книг Біблії представляють ту чи іншу людину як виконавця якоїсь дії, тоді як насправді вона просто дає наказ або засоби для її виконання. Наприклад, Йосиф казав, що його брати продали його в Єгипет (Буття 45:4–5; Дії 7:9), а насправді вони продали його ізмаїльцям (які потім продали його в рабство в Єгипет). Раніше у своєму Євангелії Іван написав, що «фарисеї почули, що Він збирає та хрестить більше учнів, ніж Іван, – хоч Сам Ісус не хрестив, а лише Його учні» (Івана 4:1–3). Коли Лука згадує, що Юда «поле набув за заплату злочинства» (Дії 1:18, переклад І. Огієнка), він має на увазі, що первосвященики використали дані Юді 30 срібняків, щоб купити поле гончаря (Матвія 27:7). Той самий принцип, висловлений у відомій латинській максимі «Qui facit per alium, facit per se», визнається і в судочинстві («той, хто діє через іншого, за законом вважається таким, що робить це сам»). Таким чином, коли Іван пише, що Ісус, Учитель учнів, «знайшов осля», апостол міг легко мати на увазі, що Ісус отримав осля «за допомогою інших».

Зрештою, можна також сказати, що Ісус «знайшов» осля в іншому сенсі – тобто Він знав про місцезнаходження осля ще до того, як Його учні знайшли і привели його. Враховуючи те, що Ісус точно сказав учням, куди треба йти і що говорити, уже знаючи всі обставини, за яких те осля було доступне, здається очевидним, що Ісус заздалегідь домовився про використання тварини.

По правді кажучи, оповідання Івана й авторів синоптичних Євангелій не суперечать одне одному в тому, як було придбано осля, на якому Ісус в’їхав у Єрусалим. Учні отримали осля, покладаючись на владу Христа (Івана 12:16), Який точно знав, куди їх послати за твариною (Матвія 21:2–3). Він «знайшов» осля в певному сенсі ще до того, як послати за ним Своїх учнів, а потім фактично отримав його «за допомогою» Своїх учнів.

12:15 aЗахарії 9:9
[12:24] Дивіться Примітку 57 щодо відповіді на заяви про те, що Ісус суперечив закону біогенезу.

[12:32–33] Коран заперечує розп’яття Христа: «І не вбили вони його, і не розіп’яли вони його, але так їм здалося; і ось! ті, хто не згодні з цим, сумніваються в цьому; вони не знають про це, за винятком припущень; вони не вбили його напевно, але Аллах забрав його до Себе» (Сура 4:157–158).

12:38 aІсаї 53:1
12:40 aІсаї 6:10
12:41 aУ NU-тексті – тому що.
[12:40] Дивіться Спеціальний розділ на стор. 154 щодо того, як Бог зробив серце фараона закам’янілим.
[13:1–2] Дивіться коментарі до Луки 22:7.
[13:5] Дивіться коментарі до 1 Коринтян 11:2 щодо омивання ніг.

13:18 aУ NU-тексті – Мій хліб.
bПсалом 40:10
13:25 aNU-текст додає так.

[13:27] Згідно з написаним у Євангелії від Івана, «сатана ввійшов» у Юду під час вечері. Однак Лука записав, що «сатана ввійшов у Юду» напередодні пасхальної вечері (22:1 7). Чи це протиріччя?

Якби автори євангельських оповідань зазначили, що сатана увійшов у Юду лише один раз за все його життя, і про це згадується в Біблії у двох різних випадках, тоді у скептиків був би правомірний аргумент. Однак сатана легко міг увійти в Юду неодноразово – так само як нечисті духи неодноразово входили в людей у минулому. [Примітка: достеменно невідомо, що мається на увазі під словами «сатана ввійшов» у Юду. Це могло просто означати, що сатана чинив сильний вплив на нього і наповнив його серце злими пристрастями, подібно до того, як він «наповнив» серце Ананії, щоб він збрехав Святому Духу (Дії 5:3)].

Цар Саул потерпав від «поганого духа» у різні періоди його правління. Після того як Самуїл помазав Давида майбутнім царем Ізраїлю, «від Саула Господній Дух відійшов, і на нього наганяв жах поганий дух від Господа» (1 Самуїла 16:14). А після перемоги Давида над Голіафом «сильно напав поганий дух від Бога на Саула, і він шаленів посеред хати» (1 Самуїла 18:10; 19:9). Крім того, «бувало, коли Божий дух находив на Саула, то Давид брав гусла і грав своєю рукою, і Саул зазнавав полегшення, йому ставало добре, і поганий дух відступав від нього» (1 Самуїла 16:23).

Якщо «поганий дух» міг періодично «находити» на Саула і «відступати» від нього, і якщо в першому столітті нечисті духи чи біси могли входити та виходити з когось, як показав Ісус (Луки 11:24–26), то логічно зробити висновок, що сатана міг також «увійти» в Юду і «вийти» з нього не один раз. Насправді саме так і сталося: Іван написав, що перш ніж сатана ввійшов у Юду, він «уже вкинув у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, видати Його [Ісуса]» (Івана 13:2). Лука записав, як перед пасхальною вечерею Юда зустрівся з ворогами Ісуса і домовився з ними зрадити Ісуса в якомусь відлюдному місці (22:1–7). Пізніше, під час пасхальної трапези, «сатана ввійшов у Юду» знову (Івана 13:27). Тут немає суперечності – лише описи двох різних випадків, коли сатана ввійшов у Юду.

Додаткове запитання: чи сатана увійшов в Юду непереборним, чудесним чином, змусивши його діяти всупереч власній волі? Біблія постійно наголошує, що природа Бога не допускає Його робити те, що суперечить Його божественній сутності. Будучи нескінченним у всіх Своїх ознаках (зокрема, доброті та співчутті), Він ніколи не утискатиме когось, не проявлятиме упередженість чи несправедливість або робитиме щось, що може бути правомірно визнано неправильним (Буття 18:25). «Він скеля! Його діла бездоганні, і всі Його дороги – справедливі присуди. Бог вірний, у Ньому немає несправедливості, Він справедливий і праведний!» (Второзаконня 32:4). Реальність така, що люди зрештою самі вирішують дозволити сатані керувати ними, піддаючись власним гріховним схильностям, бажанням і рішенням. Прочитайте Буття 3:6; 4:7; Матвія 16:22–23; Дії 5:3. Коли людина вирішує не слухатися Бога і йти власним шляхом, вона віддає себе на волю сатані, виконує його накази і служить йому.

14:2 aNU-текст додає слово, через яке текст звучатиме або: А якби не так, чи сказав би Я вам, що йду приготувати вам місце? Або: А якби не так, Я сказав би вам; адже Я іду приготувати вам місце.

[14:6] Ніхто не може мати доступ до єдиного істинного Бога через іслам, індуїзм, буддизм, атеїзм або будь-яку іншу нехристиянську релігію чи ідеологію. Єдиний шлях до Бога лежить через Христа та створену Ним релігію (пор. Дії 4:12).

14:28 aNU-текст опускає Я сказав.

[14:28] Ісус є Бог (див. стор. 589). Проте дехто вбачає невідповідність цього факту твердженню Ісуса: «Отець більший від Мене» (Івана 14:28). Нібито цей вірш (серед інших, зокрема 1 Коринтян 11:3; Марка 13:32; Колосян 3:1) доводить, що Ісус і автори книг Біблії суперечили одне одному в зображенні божественної природи Ісуса. Ісус не міг бути єдиним із Богом і водночас меншим від Бога, чи не так? Як тоді правильно розуміти Івана 14:28?

Такі тексти як Івана 14:28 (що вказує на те, що Ісус був меншим за Бога), або Марка 13:32 (де Ісус сказав, що навіть Він не знав, коли станеться Його Друге пришестя), треба розуміти у світлі того, що апостол Павло написав щодо самообмеження Ісуса під час Його перебування на землі. Христос, «маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив Самого Себе [умалив – у І. Огієнка], прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був, як людина; Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної» (Филип’ян 2:6 8).

Перебуваючи на землі у людському тілі, Ісус добровільно підкорив Себе Отцю. Христос «умалив Себе» (Филип’ян 2:7 – І. Огієнко; або «принизив» – НПУ). На відміну від Адама і Єви, які спробували стати рівними Богу (Буття 3:5), Ісус, останній Адам (1 Коринтян 15:47), упокорив Себе і слухняно прийняв роль слуги. Однак земні обмеження Ісуса (Марка 13:32) «не були наслідком Його менш божественної природи, а результатом добровільної покори, яка відображала вияв Його суверенної волі».

Треба визнати, що розуміти Ісуса як повністю Бога і повністю людину нелегко. Коли Ісус прийшов у цей світ, Він додав до Своєї божественної природи людську (Він «постав у подобі людини і з вигляду був, як людина»). Вперше за все Своє існування Він зазнав голод, спрагу, ріст (як фізичний, так і розумовий), біль, хвороби та спокуси (Євреїв 4:15; Луки 2:52). Однак, додавши до Своєї божественності людськість, Ісус у той самий час підкорив Себе Отцю з точки зору Своєї рольової функції (1 Коринтян 11:3).

15:2 aАбо піднімає

[15:6] Очевидне посилання на можливість відступництва, оскільки християни «перебувають у Христі/виноградній лозі», але можуть і навмисно вибрати більше не перебувати в Ньому і, отже, бути спаленими у пеклі.

15:7 aNU-текст опускає чого б тільки забажали.
15:25 aПсалом 68:5
[15:25] Ще одне месіанське пророцтво, виголошене близько 1000 року до н.е.

[15:26–27] Відзначаються всі три іпостасі Божества, що підтверджує християнську доктрину про Трійцю.

[16:7] Як було зазначено в коментарях до Івана 1:19–21, апологети ісламу намагалися надати достовірності своїм віруванням, стверджуючи, що Біблія містить посилання на Мохаммеда. Одна з таких заяв стосується численних посилань на пришестя Святого Духа в розділах 14, 15 і 16 Євангелія від Івана. Зокрема, мусульмани стверджують, що в Івана 16:7 під «Помічником» Ісус мав на увазі Мохаммеда. Проте будь-хто, хто доклав хоча б трохи зусиль на дослідження вчення, що міститься в 14, 15 і 16 розділах Євангелія від Івана, буде вражений заявами про те, що «Помічника» (Новий переклад Біблії короля Якова), або «Утішителя» (переклади Турконяка та Огієнка), або «Заступника» (НПУ) – того, хто стоїть поруч (параклетос) – слід прирівнювати до Мохаммада. У цих трьох розділах Ісус дає Своїм дванадцяти апостолам особливі підбадьорення та конкретні поради з огляду на неминуче наближення Його відходу. Він запевняв їх, що навіть якщо Він і залишить цей світ, Він не покине їх. Вони не залишаться «сиротами» (14:18), адже Він пошле замість Себе Святого Духа, Який навчить їх усього і нагадає їм те, чого навчав їх Ісус (14:26). Термін, перекладений як «Утішитель», зустрічається в цьому контексті тричі (14:26; 15:26; 16:7). Безсумнівно, Ісус мав на увазі силу та допомогу, яку апостоли отримають від Святого Духа, починаючи з дня П’ятидесятниці (Дії 1:8; 2:4). Неупереджене прочитання цих трьох розділів робить цей висновок неминучим.

Оскільки мусульмани не сприймають поняття Трійці (Бог у трьох іпостасях, Матвія 28:19; 2 Коринтян 13:14), вони відкидають реальність Святого Духа. Коли в Корані згадується Святий Дух, йдеться про ангела Гавриїла (Сура 2:87, 253; 16:102). Але, скориставшись їхніми власними міркуваннями, під «Утішителем» не можна розуміти Мохаммеда, оскільки контекст конкретно визначає цього «Утішителя» як «Святого Духа»: «А Утішитель – Дух Святий, Якого Отець пошле в Моє Ім’я, Той вас навчить усього і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (14:26). Тож, якщо Коран правильний, а Святий Дух – це Гавриїл, то в Івана 14:26 Утішителем є Гавриїл, а не Мохаммед! Таким чином, Івана 16:7 не стосується Мохаммеда.

[16:12] Незадовго перед тим, як Ісуса було зраджено і вбито руками беззаконників, Він сказав Своїм апостолам, що хотів би навчити їх ще багато чого, але не мав такої можливості через неминуче наближення Своєї смерті. Оскільки на той час апостоли не могли «знести» це вчення, Ісус пообіцяв їм, що після Його відходу до них прийде Дух Істини, про якого Він сказав: «Коли ж прийде Він, Дух Істини, то поведе вас до повної істини». Багато людей читали цей вірш і розуміли його так, що всі люди, які стають християнами і мають Святого Духа, що живе в них (1 Івана 3:24), будуть скеровані Ним до повної істини. Проте більш уважний аналіз цього тексту показує, що обітниця проводу до повної істини стосувалася лише апостолів і пророків першого століття, а не всіх християн.

Спершу зауважте, що в контексті Івана 16 Господь звертається виключно до апостолів. Зокрема, Він сказав їм: «Ось надходить година, і [вже] настала, що розбіжитеся кожний до свого, а Мене Самого залишите» (Івана 16:32), що було точним передбаченням того, що апостоли зробили у Гетсиманії в ніч зради. Ці слова можна тісно пов’язати з тим, що Ісус сказав апостолам у Марка 13:11: «І коли поведуть вас видавати, не журіться наперед, що маєте говорити. Бо те, що буде вам дано тієї години, це й говоріть, – адже не ви будете говорити, але Дух Святий». Тут Ісус описав, як саме апостоли отримуватимуть натхнення проповідувати Боже Слово, не маючи заздалегідь підготованої проповіді або не дослідивши попередньо якусь тему.

Книги Нового Заповіту, що йдуть після Євангелій, розкривають, що обіцянка Ісуса апостолам збулася. У день П’ятидесятниці на апостолів зійшов Святий Дух і наділив їх чудодійною силою, надихнувши їх проповідувати Слово (Дії 2). Навернені у віру продовжували перебувати «в навчанні апостолів» (Дії 2:42), що зрозуміло, оскільки це вчення було дано їм Святим Духом. У посланні до церкви в Ефесі Павло описав Євангеліє Христа, яке «в інших поколіннях… не було виявлено людським синам так, як ось тепер Духом відкрито святим апостолам і пророкам» (Ефесян 3:5). А лише за кілька віршів до цієї заяви він написав, що його браття в Ефесі є «домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (Ефесян 2:19–20). Апостол Петро писав, щоб нагадати своїм читачам «слова, які раніше сказали святі пророки, і заповідь Господа й Спасителя» (2 Петра 3:2). У посланні до солунян апостол Павло радів, що вони сприйняли його слова «не як людське слово, а як істинно Боже Слово» (1 Солунян 2:13). Він також нагадав християнам у Коринті: «Якщо хто вважає себе за пророка або за духовного, нехай розуміє, що оце пишу я вам, бо то – Господня заповідь» (1 Коринтян 14:37).

Після вознесіння Христа Святий Дух зійшов на апостолів і нагадав їм усе, що казав Ісус (Івана 14:26), на додаток до подальших одкровень, які передбачали їх розуміння «повної істини». Коли будь-хто з апостолів ставав перед правителями чи радами, їм не потрібно було заздалегідь обдумувати свою промову, тому що Святий Дух давав їм зміст того, що вони мали казати. Під натхненням Святого Духа апостоли та пророки записали ці думки в різних книгах Біблії. Одкровення, записане в Біблії, було настільки повним, що апостол Петро написав, що Бог дав нам «усе те, що потрібне для життя і побожності» (2 Петра 1:3). Юда написав, що віра (мається на увазі сукупність вчення) була «одного разу передана святим» (Юди 3). І апостол Павло писав, що навіть якби ангел з неба проповідував інше Євангеліє, ніж те, що було передано апостолами, цей ангел мав бути проклятим (Галатів 1:6–9).

Апостоли та пророки першого століття були скеровані до повної істини, яка була записана в різних книгах Біблії та вірно передана нам. Обіцянка бути скерованими до повної істини ніколи не стосувалася кожного християнина, і зрозуміло, що вона не стосується сучасних християн. Якщо будь-який християнин хоче звіщати Слово Боже, він не може відмовитися від вивчення цього Слова, припустивши, що Святий Дух безпосередньо вкладе це Слово в його серце. Насправді, християнам сьогодні наказано «приділяти увагу читанню» Слова Божого (1 Тимофія 4:13), щоб знати, як «наставляти на принципи істини» Слова Божого (2 Тимофія 2:15), замість обіцянки отримати чудесні знання, даровані Святим Духом без будь-яких розумових зусиль з їхнього боку. Немає такої істини, яка стосується спасіння заблудлих, яку б не отримали апостоли та пророки першого століття. Отже, можна зробити висновок, що обіцянка Ісуса про те, що апостоли будуть поведені до повної істини, була виконана. Також можна зробити висновок, що нікому з тих, хто живе сьогодні, не було дано такої обіцянки, а натомість Боже Слово було раз і назавжди передане святим.

16:33 aУ NU-тексті – маєте.
17:11 aУ NU-тексті та M-тексті – збережи їх у Твоє Ім’я, яке Ти Мені дав.
17:12 aNU-текст опускає у світі.
bУ NU-тексті – у Твоє Ім’я, яке Ти Мені дав. І Я зберіг їх (або його).
17:20 aУ NU-тексті – вірить.

[18:13–27] Де саме Петро зрікся Христа – на подвір’ї первосвященика Анни чи Каяфи? Згідно з оповіданням Матвія, Петро тричі відрікся від Ісуса на подвір’ї первосвященика Каяфи (26:57–75). Однак Іван зазначає, що Петро був на подвір’ї Анни (тестя Каяфи), коли зрікся Христа (18:13–27). То де саме це відбулося?

Як уже було зазначено, автори книг Біблії часто доповнювали розповіді один одного. Подібно до того, як сьогодні кілька різних, але правдивих розповідей про ту саму подію можна почути з різних джерел новин, Бог дав нам чотири різні надійні розповіді про те саме євангеліє.

У той час як Іван описав, як після арешту Ісуса спочатку відвели до первосвященика Анни, Матвій опускає цю частину суду над Ісусом і одразу переходить до моменту, коли Ісуса відвели до Каяфи, і поміщає Петра на подвір’я первосвященика Каяфи, коли він тричі зрікся Христа (26:57–58, 69–75). [Примітка: і Анна, і Каяфа називаються «первосвящениками»].

  • Петро вперше відрікся від Ісуса на подвір’ї первосвященика (18:15–18)

  • Анна відіслав Ісуса до Каяфи (18:24)

  • Петро відрікся від Ісуса ще двічі (18:25–27)

То де саме Петро зрікся Христа? Чи він вперше зрікся Христа на подвір’ї Анни, а вдруге і втретє – на подвір’ї Каяфи? Якщо так, то чому Матвій, Марк і Лука не згадують, що саме тут відбулося перше зречення Петра?

По-перше, Іван конкретно не вказує, що Петро вперше зрікся Христа на подвір’ї Анни. Іван писав, що Ісуса привели «спочатку до Анни, тестя Каяфи, який був того року первосвящеником. Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одній людині вмерти за народ. За Ісусом ішов Симон-Петро та ще один учень. Первосвященик знав цього учня, тож він і увійшов з Ісусом до подвір’я первосвященика. А Петро стояв біля воріт ззовні. Вийшов учень, який був знайомий первосвященикові, сказав придверниці й провів Петра» (Івана 18:12 16).

Оскільки Іван згадує про перше зречення Петра ще до того, як Анна відіслав Ісуса до Каяфи, і тоді його друге і третє зречення відбулися після цього, припускають, що Іван мав на увазі, що перше зречення Петра було на подвір’ї Анни. Однак це неможливо довести, адже автори книг Біблії не завжди писали свої оповідання в строго послідовному порядку.

По-друге, цілком можливо, що Анна міг гостювати у свого зятя Каяфи і тому вони обидва були в одному палаці в ніч, коли Ісуса заарештували. Ісуса вповні могли привести на суд їх обох, але в різний час, поки Петро був на подвір’ї й зрікався свого Господа. Деякі богослови навіть припускають, що Анна і Каяфа могли жили в одному палаці.

Як би там не було, доведеного протиріччя тут немає. Є багато можливих, цілком прийнятних сценаріїв розвитку подій, які могли б пояснити, чому Іван згадав перше зречення Петра, коли Ісуса допитував Анна, а друге і третє зречення – після того як Ісуса привели перед Каяфу.

18:15 aУ M-тексті – інший.
[18:27] Дивіться коментарі до Марка 14:30.

[18:36] Відповідь Ісуса Пилату контрастує з ісламом і Кораном, де Аллах говорить Мохаммеду: «Війна призначена тобі» (Сура 2:216). Християнство представляє набагато вищу, благороднішу та благочестивішу етику щодо насильства та збройних конфліктів.

[18:36] Ще одна заява про те, що Ісус не прийшов у світ, щоб заснувати буквальне фізичне царство. Якщо доктрина про заснування тисячолітнього царства на землі правильна і Ісус дійсно скоро повернеться, щоб заснувати саме таке царство, тоді Ісус Своїми словами ввів Пилата в оману.

[19:1–2] Після бичування жахливим римським бичом, воїни Пілата відвели Ісуса до преторію правителя, де навколо Нього зібрався весь підрозділ. Там вони поклали на Його голову терновий вінок, дали в руку тростину і накинули на Нього багряницю. Скептики стверджують, що між євангельськими розповідями існує протиріччя, оскільки в них по-різному вказано колір цього одягу: Матвій написав, що воїни «накинули на Нього багряницю» (27:27 28), Марк записав, що вони «зодягли Його в багряницю» (15:16–17) (або пурпур в англійських перекладах), Іван написав, що вони «одягнули Його в багряницю» (19:1–2) (або пурпурний плащ в англійських перекладах). Ці розбіжності спонукали деяких вважати, що автори Євангелій писали це «від себе», без допомоги Вищої Істоти, і тому суперечили один одному у своїх розповідях.

Проте, якщо уважно придивитися до тексту, можна побачити, що в ньому немає жодної суперечності. Усі погодяться, що ми часто бачимо кольори по-різному. Те, що хтось називає синім, інший може більш конкретно назвати темно-синім. Затятий футбольний уболівальник може назвати колір своєї команди темно-червоним, тоді як хтось інший, вперше побачивши вицвілу форму цієї команди наприкінці виснажливого сезону, може зробити висновок, що її колір більш бордовий. Одна дитина може розфарбувати сонце оранжево-жовтим кольором, а інша – яскраво-жовтим. Ніхто й не подумає звинувачувати цих людей в обмані, оскільки один був більш конкретним у виборі кольору, ніж інший. Подібним чином і скептики не мають підстав створювати біблійні протиріччя там, де їх не існує, нехтуючи здоровим глуздом. Справа в тому, що Матвій, Марк, Лука та Іван писали з різних точок зору та для різної аудиторії. Подібно до того, як люди сьогодні бачать різні відтінки кольорів, автори Євангелій бачили діяльність, пов’язану з життям Ісуса, з різних точок зору.

Одяг, накинутий на Ісуса після Його жорстокого бичування, ймовірно, був схожий на вицвілу футбольну форму, згадану вище, але в цьому випадку ми читаємо про «багряну одежу… вицвілу, яка нагадувала пурпур». Можливо, в першому столітті існували різні відтінки фіолетового та багряного кольору і було нелегко розрізнити ці кольори чи їхні відтінки. Насправді, стародавні люди (особливо римляни) використовували термін «пурпурний», говорячи про різні відтінки червоного. Отже, ці різні кольори іноді називали б однаково.

Як бачимо, в євангельських оповіданнях немає розбіжностей щодо кольору одягу, в який одягли Ісуса. Як і інші люди в той час, автори Євангелій просто використовували слова «багряний» і «пурпурний» як синоніми.

[19:14] Дивіться коментарі до Марка 15:25.
19:16 aNU-текст опускає й повели.

[19:18] Коран неточно заперечує розп’яття Христа: «І не вбили вони його, і не розіп’яли вони його, але так їм здалося; і ось! ті, хто не згодні з цим, сумніваються в цьому; вони не знають про це, за винятком припущень; вони не вбили його напевно, але Аллах забрав його до Себе» (Сура 4:157–158).

[19:19] Прочитавши чотири євангельських розповіді, дехто задумався, чи існує суперечність між тим, що кожен автор повідомляє про напис на хресті Христа. Ось що повідомляється в кожному оповіданні:

  • «Це Ісус – Цар юдейський» (Матвія 27:37).

  • «Цар юдейський» (Марка 15:26).

  • «Це – Цар Юдеїв» (Луки 23:38).

  • «Ісус Назарянин, Цар Юдеїв» (Івана19:19).

Виникає запитання: «Чи Матвій, Марк, Лука та Іван не погоджувалися один з одним щодо того, що було написано на хресті, чи ці чотири незалежні автори записали правдиві твердження?»

Перш ніж відповісти на це запитання, розгляньмо наступну ілюстрацію. Припустимо, що чоловік розповідає своїй дружині, як на рекламному щиті він прочитав таку інформацію: «Такий-то є злодій». Наступного дня до них у гості приходить його племінниця і каже, що бачила рекламний щит (той самий, про який чоловік розповідав своїй дружині напередодні), на якому написано: «Кандидат у міську раду такий-то є злодій». Ще через день до них завітав друг і також розповів про той самий щит, кажучи, що на ньому було написано: «Кандидат у міську раду сусіднього міста такий-то є злодій». Чи можна виправдано звинуватити в брехні або суперечливості цих трьох людей, які повідомили про текст на рекламному щиті? Звісно ні! Усі троє повідомили про одне й те саме – що такий-то є злодій, – за винятком того, що один згадав, що він був «кандидатом у міську раду», а інший додав, що він був кандидатом від «сусіднього міста». Усі троє правдиво повідомили про те, що бачили на щиті. Подібним чином і «вина» Ісуса на хресті зазначена однаково в усіх чотирьох Євангеліях – «Цар юдейський (Цар Юдеїв)».

  • «Це Ісус – Цар юдейський» (Матвія 27:37).

  • «Цар юдейський» (Марка 15:26).

  • «Це – Цар Юдеїв» (Луки 23:38).

  • «Ісус Назарянин, Цар Юдеїв» (Івана19:19).

Єдина варіація в написі полягає в зазначенні особистого імені Ісуса. Цю уявну суперечність легко пояснити, якщо визнати, що Іван записав повний напис, тоді як інші автори могли припустити, що всі розуміють особисте ім’я, і тому просто зосередилися на зазначенні «вини», яка стала підставою для розп’яття. Ця «вина» полягала не в тому, що цей чоловік був Ісусом із Назарету, оскільки не було жодних суперечок щодо Його імені чи Його рідного міста. Це був відомий факт, що чоловік, розп’ятий між двома розбійниками, справді був «Ісусом із Назарету». Подібно до згаданої вище ілюстрації щодо «злодія такого-то», основним звинуваченням, висунутим проти Ісуса, було те, що Він був «Царем Юдеїв», а це згадували всі чотири автори Євангелій.

Дотичним до цієї уявної проблеми також може бути і той факт, що надпис було зроблено трьома різними мовами, і в деяких випадках міг бути наведений переклад. Як зазначив Іван, «написано ж було по-єврейськи, по-грецьки і по-латинськи» (Івана 19:20; пор. Луки 23:38). Згідно Івана 19:19, Пилат зробив напис, тож він (або той, кому він наказав зробити той напис) міг сформулювати його трохи інакше кожною мовою, залежно від рівня володіння цими мовами або того, скільки часу він хотів витратити на написання кожного з них.

Напис на хресті Христа, згаданий усіма чотирма авторами Євангелій, ще раз доводить не те, що Біблія містить розбіжності, а те, що автори писали незалежно один від одного. Вони не покладалися один на одного, щоб упевнитися в точності передачі фактів. Навпаки, їхні точні розповіді про життя Ісуса твердо ґрунтуються на «Божому натхненні» (2 Тимофія 3:16).

19:24 aПсалом 21:19
19:28 aУ M-тексті – бачачи.
19:36 aВихід 12:46; Числа 9:12; Псалом 33:21

[19:31–37] Ці вірші переконливо свідчать про божественність Ісуса та дивовижну натхненність Святого Письма. 1) Смерть Ісуса сталася під час святкування Пасхи, тим самим поєднавши старозавітний прообраз (Вихід 12) із новозавітним роз’ясненням (1 Коринтян 5:7); 2) Ісус уже помер до того часу, коли римські воїни прийшли прискорити Його смерть, що вказує на добровільний характер Його жертви ублагання (Галатів 2:20); 3) з Його проколеного боку вийшли кров і вода, з’єднавши разом дві речовини, божественно призначені бути невід’ємними елементами для спасіння: кров Ісуса, яка забезпечує невидиме, духовне очищення, і воду хрещення, яка забезпечує видиме, фізичне очищення. Дивіться 1 Івана 5:6. Ось як висловив це автор Послання до євреїв: «Тому, брати, маючи відвагу входити до святині через кров Ісуса… приступаймо зі щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від недоброго сумління, обмивши тіла чистою водою» (Євреїв 10:19–22). Кров Ісуса і вода хрещення становлять момент, коли відбувається прощення гріхів; 4) жодна з кісток Ісуса не була зламана, як і було передбачено вимогою закону, згідно з якою євреї не ламали жодних кісток під час приготування пасхального ягня (Вихід 12:46; Числа 9:12), і наступним пророцтвом про цілість кісток Месії, зробленим через 500 років (Псалом 33:21) і 5) Він був проколотий, як і провістив пророк Захарія (12:10).

19:37 aЗахарії 12:10
[20:1 і далі] Дивіться Спеціальний розділ на стор. 587 щодо узгодження розповідей про воскресіння Христа.

[20:1] Деякі критики Біблії заявляють, що в Євангелії від Івана час доби, коли жінки прийшли до порожньої гробниці Ісуса, відрізняється від того, що зазначений в інших трьох Євангеліях. Ось як виглядають всі чотири версії цієї історії:

  • «Після суботнього вечора, як розвиднялося першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина й інша Марія, щоб навідатися до гробу» (Матвія 28:1).

  • «І на світанку першого дня тижня, як зійшло сонце, вони приходять до гробниці» (Марка 16:2).

  • «Першого ж дня тижня дуже рано вони [і ще дехто з ними] прийшли до гробу…» (Луки 24:1).

  • «Першого ж дня тижня Марія Магдалина прийшла вдосвіта, як ще було темно, до гробниці…» (Івана 20:1).

На думку критиків, оскільки в Євангелії від Івана сказано «як ще було темно», то цей аспект поміщає цю подію раніше за інші та додає суперечливу інформацію.

Якби ці чотири розповіді знаходилися в будь-якій іншій стародавній книзі, а не в Біблії, їх навряд чи вважали б суперечливими. Насправді, їх навіть вважали б ідеально гармонічними. А от біблійний текст часто піддають набагато суворішому аналізу, ніж текст будь-якої іншої книги у світі. Поміркуйте: якби наведені вище розповіді прочитали групі третьокласників, чи змогли б вони зрозуміти, про яку пору дня йдеться? У запитанні вже міститься відповідь. Читаючи ці розповіді, можна чітко побачити, що жінки прийшли до гробу дуже рано першого дня тижня.

По-друге, Марія Магдалина могла прийти до гробниці «як ще було темно», і коли вже почало світати, і «як зійшло сонце». У середньому сонцю потрібно десь дві-три хвилини, щоб «зійти». Чи могло бути так, що Марія трохи випередила інших жінок і прибула до гробниці на дві хвилини раніше за них, якраз перед сходом сонця? І, як написано у Марка, можливо, інші жінки прийшли до гробу лише через дві хвилини, коли вже зійшло сонце. Або один автор міг зазначити час, коли жінки вперше побачили гробницю, а інший автор міг описувати час щонайменше через дві хвилини, коли вони дісталися гробниці й могли зазирнути в неї? Пам’ятайте, що справжнє протиріччя не повинно мати можливого вирішення. А ця уявна невідповідність має кілька вірогідних варіантів розвитку подій.