НОВИЙ ЗАПОВІТ
УЗГОДЖЕННЯ РОЗПОВІДЕЙ ПРО ВОСКРЕСІННЯ
Скептики часто заявляють про безліч суперечностей, які нібито існують між розповідями Матвія, Марка, Луки та Івана про воскресіння Ісуса. Ці заяви виявляються безпідставними, коли ми розглянемо кілька принципів, які допомагають пролити світло на цю ситуацію.
Варто зрозуміти, чому Бог вважав за потрібне включити в Новий Заповіт чотири різні розповіді про воскресіння. Часто буває так, що коли один біблійний уривок або історія дуже схожі або навіть ідентичні іншим, скептики заявляють, що ці тексти копіюють одне одного. Ідеальним способом уникнути такого звинувачення щодо історії про воскресіння було б надати кілька розповідей про одну подію з різними фактами в кожній історії. Саме це й було зроблено. Дійсно, не можна заперечувати, що розповіді про воскресіння дійшли до нас із різних незалежних джерел.
Як тільки ми встановимо, що оповідання різняться між собою, ми повинні з’ясувати, чи є ці відмінності суперечливими. Ретельний аналіз показує, що вони не тільки не суперечать один одному, але й наявні розбіжності – це те, що ми очікували б знайти в незалежних точних розповідях про ті самі події. Давайте розглянемо наступні дві корисні ідеї.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ НЕ СТАНОВИТЬ СУПЕРЕЧНОСТІ
Припустимо, один чоловік розповідає про те, як вони з дружиною ходили за покупками в торговий центр. Чоловік згадує всі чудові місця в торговому центрі, де можна купити мисливське знаряддя та булочки з корицею. А дружина розповідає про той же похід по магазинах, але згадує лише місця, де можна купити одяг. Чи існує між їхніми розповідями протиріччя лише тому, що дружина згадує магазини одягу, а чоловік – лише мисливські товари та булочки з корицею? Ні. Вони просто доповнюють розповіді одне одного, роблячи їх повнішими. Те саме досить часто можна спостерігати і в розповідях про воскресіння.
Наприклад, в Євангелії від Матвія 28:1 написано, що рано в перший день тижня до гробниці Ісуса прийшли «Марія Магдалина й інша Марія». Марк називає Марію Магдалину, Марію, матір Якова, і Саломію (16:1). Лука згадує Марію Магдалину, Іванну, Марію, матір Якова, та «інших з ними» (24:10). А от Іван пише, що рано в неділю гробницю відвідала Марія Магдалина (20:1). Чи суперечать ці різні переліки один одному? Ні, в жодному разі. Вони доповнюють загальний перелік додатковими іменами і тим самим роблять його більш повним. Але вони не суперечать один одному. Якби Іван написав, що «тільки Марія Магдалина прийшла до гробниці», або якби Матвій зазначив, що «Марія Магдалина та інша Марія були єдиними жінками, які відвідали гробницю», тоді виникло б протиріччя. Але в тому вигляді, в якому ми маємо ці записи, ніяких протиріч немає. Щоб додатково проілюструвати цю тезу, припустимо, що у вас є 10 однодоларових купюр. Хтось підходить до вас і запитує: «У вас є однодоларова купюра?» Природно, ви відповідаєте ствердно. Припустимо, інша людина запитує: «У вас є п’ять доларів?» і ви знову кажете «так». Ще інша людина запитує: «У вас є десять доларів?» і ви втретє відповідаєте «так». Чи ви кожного разу казали правду? Так. Чи суперечили ваші відповіді одна одній? Ні. Чи були всі три твердження про наявність у вас грошей різними? Так, але вони доповнювали, а не суперечили одне одному.
До цієї дискусії про доповнення інформації можна віднести ангелів, чоловіків і юнаків, згаданих у різних розповідях про воскресіння. З появою «святих вісників» у порожнього гробу Христа виникають дві «проблеми». По-перше, скільки їх було? По-друге, вони були ангелами чи людьми? Оскільки перше питання стосується доповнення, ми розглянемо його спочатку. В Євангелії від Матвія читаємо про «Господнього ангела, який зійшов з неба» і «був його вигляд мов блискавка, а його одяг – білий, мов сніг» (28:2–5). Розповідь Марка представляє дещо іншу картину – «зодягненого в білий одяг юнака, який сидів праворуч» (16:5). Але Лука згадує, що «два мужі стали біля них [жінок] у блискучому одязі» (24:4). І, нарешті, Іван пише про «двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де лежало тіло Ісуса» (20:12). Чи суперечить якась із цих розповідей будь-якій іншій щодо кількості людей чи ангелів біля гробниці? Беручи до уваги принцип доповнення, відповідь має бути «ні». Хоча ці розповіді досить різні, та вони не суперечать одна одній щодо кількості посланців. Марк не згадує «лише юнака», а Лука не зазначає, що було «рівно два ангели, не більше, не менше». Чи був біля могили один посланець? Так. Чи могло їх бути там двоє? Так. Тут немає протиріччя.
Друге питання щодо посланців стосується їх природи: вони були ангелами чи людьми? Більшість людей, які знайомі зі Старим Заповітом, з легкістю можуть відповісти на це запитання. У 18 і 19 розділах Книги Буття згадуються троє чоловіків, які прийшли відвідати Авраама та Сарру. Ці чоловіки побули з ними короткий час, а потім двоє з них пішли далі в Содом. Проте в Буття 19:1 чітко сказано, що ці «люди» насправді були ангелами. Але коли чоловіки Содому прийшли, щоб вчинити насильство над цими ангелами, жителі міста запитали: «Де ті чоловіки, які ввійшли до тебе вночі?» (Буття 19:5). У цих двох розділах вісники з однаковою точністю називаються як людьми, так і ангелами. Вони виглядали, говорили, ходили і сприймалися як люди. Чи були вони людьми? Так. Чи були вони ангелами? Так.
Для ілюстрації цього моменту припустимо, ви бачите, як на лавку в парку сідає чоловік і знімає з ноги черевик. Потім ви бачите, як він витягнув антену з носка черевика та цифрову панель із підбору. Далі він набрав номер і почав розмовляти з кимось цим «телефоном черевиком». Якби ви хотіли записати те, що бачили, чи могли б ви зі свідомою точністю сказати, що чоловік набрав номер на своєму черевику? Так. Чи могли б ви сказати, що він набрав номер на своєму телефоні? Дійсно, могли б. Той черевик мав каблук, підошву, носок і все інше, з чого складається взуття, але він був не просто взуттям. Так і посланців біля гробниці було точно описано як чоловіків – у них була голова, що трималася на шиї, яка сиділа на двох плечах; тіло з руками та ногами тощо. Таким чином, вони були чоловіками, але й набагато більше, ніж чоловіками, тому їх так само свідомо точно описували і як ангелів, святих посланців Бога, які мали передати послання певним людям. Беручи до уваги той факт, що в Старому Заповіті для опису ангелів часто використовується термін «люди», досить легко показати, що не існує жодних суперечностей щодо природи цих посланців.
ПЕРСПЕКТИВА ГРАЄ СВОЮ РОЛЬ
Те, що ми продовжуємо бачити в незалежних розповідях про воскресіння, не є протиріччям, а просто різницею в перспективі. Наприклад, у чоловіка є картка розміром 10×15 см, яка з одного боку суцільно червона, а з іншого – суцільно біла. Припустимо, що під час лекції він попросив усіх чоловіків заплющити очі, показав жінкам в аудиторії червоний бік картки, а потім попросив їх записати те, що вони побачили. Далі він попросив усіх жінок заплющити очі, показав чоловікам білий бік картки і попросив їх записати те, що вони побачили. Одна група побачила червону картку, а інша група побачила білу картку. При порівнянні їх відповіді спочатку здаються суперечливими, але це не так. Причина уявної суперечливості полягає в тому, що дві групи мали різну точку зору або перспективу, оскільки кожна дивилася на відповідний бік картки. Перспектива відіграє велику роль у повсякденному житті. Подібно до того, як жодні два свідки ніколи не бачать автомобільну аварію однаково, жоден зі свідків воскреслого Ісуса не бачив подій під тим самим кутом, що й інші.
Завдяки цим корисним принципам можна побачити, що велика кількість уявних суперечностей між євангельськими оповідями зумовлена наданням додаткових деталей або викладкою подій з іншої точки зору. Чесне дослідження решти «проблем» показує, що серед оповідань не існує жодної правомірної суперечності – вони різні, але не суперечливі. Крім того, ці відмінності доводять, що між авторами не було змови, а натомість їх оповідання пропонують різноманіття, яке можна було б очікувати від різних осіб, які розповідають про ту саму подію.
24:17 aУ NU-тексті – ідучи? А вони зупинилися, сумні.
[24:33–43] Тричі у своєму Євангелії Матвій записав, де Ісус наказав певним учням зустрітися з Ним у Галилеї після Його воскресіння. Під час пасхальної трапези, яку Ісус їв у ніч Своєї зради, Він повідомив Своїм учням: «А після Мого воскресіння Я випереджу вас у Галилеї» (Матвія 26:32). Однак деякі скептики та щирі дослідники Біблії запитують, чому тоді Лука записав, що Ісус зустрівся зі Своїми учнями в Єрусалимі (24:33–43) і наказав їм залишатися там, доки вони «не зодягнуться силою з висоти» (24:49)? Чи розповідь Луки суперечить розповіді Матвія? Де саме Ісус мав намір зустрітися зі Своїми учнями – в Галилеї чи Єрусалимі?
Правда в тому, що Ісус зустрічався зі Своїми учнями в обох місцях, але в різний час. Одна з причин, чому так багато людей вбачають невідповідність між двома або кількома біблійними уривками, є неспроможність визнати, що відмінності не становлять суперечності. Для існування справжнього протиріччя потрібно не лише посилатися на ту саму особу, місце чи річ у тому самому значенні, але й розглядати той самий період часу. Якщо людина дивиться на єдині двері в глибині будівлі і каже: «Ці двері зачинені», а потім каже: «Ці двері відчинені», – чи суперечить вона сама собі? Не обов’язково. Можливо, двері були зачинені в один момент, але наступної хвилини їх відчинив сильний порив вітру. Тож час і хронологія є важливими факторами, які слід враховувати при розгляді ймовірних помилок у Біблії.
Ісус зустрічався зі Своїми учнями як в Єрусалимі, так і в Галилеї, але в різний час. У день Свого воскресіння Він зустрівся з усіма апостолами (крім Хоми) в Єрусалимі, як описали Лука та Іван (Луки 24:33–43; Івана 20:19–25). Оскільки Ісус залишався на землі лише сорок днів після Свого воскресіння (Дії 1:3), десь між цією зустріччю зі Своїми апостолами в Єрусалимі та Його вознесінням більше ніж через п’ять тижнів, Ісус зустрівся з сімома Своїми учнями біля Тиверіадського моря в Галилеї (Івана 21:1–14), а пізніше з усіма одинадцятьма апостолами на горі в Галилеї (Матвія 28:16). В якійсь час після цих зустрічей у Галилеї Ісус із учнями повернулися до Юдеї, де Він і вознісся на небо з Оливної гори поблизу Витанії (Луки 24:50–53; Дії 1:9–12).
Жодна розповідь про явлення Ісуса після воскресіння не суперечить іншій. Навпаки, кожен автор доповнював те, що випустив інший. Ісус міг з’являтися учням кілька разів протягом сорока днів після Свого воскресіння (1 Коринтян 15:1–7), а автори новозавітних оповідань згадували лише більш видатні випадки, щоб підтвердити факт Його воскресіння.
Тим не менш, хтось може запитати, чому в день Свого воскресіння Ісус наказав апостолам «залишатися в Єрусалимі», доки вони «не зодягнуться силою з висоти» (Луки 24:49), якщо Він дійсно хотів зустрітися з ними в Галилеї?» Насправді, це лише припущення, що Ісус зробив цю заяву в самий день Свого воскресіння. Вивчаючи Біблію, потрібно пам’ятати, що для її оповідання хронологія зазвичай не така важлива, як для сучасних творів. Часто (особливо в Євангеліях) автори переходили від однієї теми до іншої, не вказуючи фактичного часу чи точного порядку, у якому відбувалися якісь події (Луки 4:1–3; Матвія 4:1–11). У Луки 24 автор пропустив явлення Ісуса в Галилеї після воскресіння (але про це згадують і Матвій, і Іван). Однак зауважте, що він ніколи не стверджував, що Ісус залишався лише в Єрусалимі від дня Свого воскресіння до дня Свого вознесіння на небо.
Згідно Луки 24:1, 13, 21, 29, 33, усі події, описані в перших 43 віршах цього розділу, відбулися в день воскресіння Ісуса. Однак останні чотири вірші Луки 24 (вірші 50–53), відбулися (згідно Луки) більш ніж через п’ять тижнів після цього (Дії 1:1–12). Але як щодо віршів 44–49? Коли були зроблені ці заяви? Ніхто не може знати напевно. Лука не дає жодних орієнтирів (як і в попередніх віршах), що події цього конкретного розділу відбулися «першого дня тижня» (24:1) або на «третій день» після розп’яття Ісуса (24:21). Відомо лише, що події віршів 44–49 відбулися до вознесіння Ісуса на небо (вірші 50–51). Просто тому, що Лука використав грецьку сполучну частку де [у перекладі «і»] на початку вірша 44, це не обов’язково вказує на тісний зв’язок між двома сусідніми віршами, а лише на загальне продовження розповіді та короткий виклад того, що сказав Ісус. Незважаючи на те, що багато сучасних читачів припускають, що події, описані в Євангелії від Луки 24:44–49, відбулися того самого дня, коли Ісус воскрес із мертвих, у тексті насправді нічого не говориться про це.
24:40 aДеякі печатні копії Нового Заповіту не містять цього віршу. Він міститься майже в усіх грецьких рукописах.
24:42 aNU-текст опускає і бджолиного меду.
24:46 aУ NU-тексті – написано, що Христос мав постраждати й воскреснути.
24:49 aNU-текст опускає Єрусалимі.
24:53 aNU-текст опускає хвалячи і.
bNU-текст опускає Амінь.
БОЖЕСТВЕННІСТЬ ХРИСТА
Війни починаються і закінчуються. Битви виграються і програються. Бізнес ідеї купуються і продаються. Нації піднімаються і занепадають. Наукові відкриття робляться майже щодня. Ці та інші відповідні події чинять свій вагомий вплив на історію людства. Але їх вплив не може зрівнятися зі впливом потужної особистості. Справжня історія пишеться іменами – Наполеон, Сталін, Гітлер, Ганді, Маркс, Вашингтон, Лінкольн. Зрештою, саме люди розв’язують війни, відкривають бізнес, формують нові нації та спричиняють їхній крах. Події, спровоковані людьми, є побічними продуктами взаємодії їх особистості з середовищем, іншими людьми та їхніми ідеями. За всю історію людства одне ім’я, одна Людина піднялася на вершину кожного списку впливових особистостей – Ісус Христос.
Завдяки такому незрівнянному впливу життя і вчення Ісуса досліджували ретельніше, ніж життя будь-якої людини в історії людства. Ці дослідження викликали низку різних реакцій. Одні дійшли висновку, що Ісус був шахраєм, який обдурив незліченну кількість людей і в той час, коли Він жив, і мільярди людей з того часу. Інші підійшли до вивчення Його життя зі скепсисом, але завершили свою духовну та інтелектуальну подорож, твердо вірячи в божественність Христа. Ще інші обрали «золоту середину»: вони визнають, що Ісус був чудовим учителем і доброю людиною, але заперечують, що Він був Сином Божим.
Хоча життя і вчення Ісуса і підпало під найретельніший аналіз серед усіх особистостей, які коли-небудь жили на цій землі, все ж найпоширенішою реакцією на Його життя є просто апатія. Здається, більшість людей ще з початку першого століття не сприймала Особу Ісуса ні уважно, ні серйозно. Вони приділяли мало уваги подробицям Його життя. На жаль, якщо запитати більшість людей, які жили вже після смерті Ісуса Христа, що вони думають про Нього, вони б відповіли: «Я не знаю. Я ніколи всерйоз не задумувався над цим».
А як щодо вас? Чи ви думали про Особу Ісуса серйозно? Якщо ні, ми смиренно просимо вас уважно розглянути запропоновані нижче докази божественної природи Ісуса. Якщо ви вже є послідовниками Ісуса і називаєте себе християнами, чи знаєте ви чому? Що ви кажете людям, коли вони питають вас, чому ви називаєте себе іменем Ісуса Христа і живете згідно з Його волею? Які докази того, що Ісус був втіленим Богом, ви можете надати?
ДВІ ОСНОВНІ ПРИЧИНИ НЕВІРИ В ІСУСА
Люди відкидали Ісуса як посланого Небом, народженого від діви, провіщеного Месію з тих пір, як Він ходив по землі. Згадаймо, наприклад, як на початку Свого служіння Ісус увійшов до синагоги у своєму рідному місті Назареті і привселюдно прочитав пророцтво зі старозавітної книги Ісаї:
Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим – прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування! (Луки 4:18–19).
Після цього Ісус закрив книгу, сів і «почав говорити до них: Сьогодні, коли ви чуєте, виконалося це Писання» (4:21). Хоча юдеї спочатку дивувалися і сумнівалися, як провіщений Месія міг бути сином теслі з Назарету, послухавши Його далі, вони «вставши, вигнали Його геть з міста, і повели Його на край гори … щоб Його з неї скинути» (4:29). Ця ситуація була лише початком цілої низки випадків, коли незліченна кількість людей відкидали Ісуса. І хоча деякі все ж повірили в Нього, більшість – ні.
Сьогодні більшість людей відкидають Ісуса як Господа і Бога з двох основних причин. По перше, мільйони людей відмовляються прийняти Ісуса як втіленого Бога, тому що вони повністю відкидають поняття Бога. Якщо Бога не існує, то й Ісус ніколи не існував як «Слово… Бог», Який залишив вічність і «став тілом, і перебував між нами» (Івана 1:1,14). Немає сенсу стверджувати, що Ісус є «Христом, Сином Бога Живого» (Матвія 16:16), якщо Бог мертвий. Якщо надприродна, вічна, всезнаюча, всемогутня, жива духовна Істота є лише плодом людської уяви, то Ісус із Назарету, Який жив у першому столітті, у кращому випадку був введений в оману, а в гіршому – свідомо обманював інших. Розглядаючи цю основоположну причину відкидання Ісуса, християни мають бути готові відстоювати головну тезу: «Ми віримо, що Ісус є втіленим Богом, оскільки ми знаємо, що Бог існує». Для захисту божественності Христа не потрібно вдаватися до світських міркувань; натомість, потрібно визнавати основний факт, що Христос не міг би бути Богом, якщо Бога не існує. Отже, людина може зрештою дійти висновку, що Ісус є «Господь мій і Бог мій» (Івана 20:28), лише якщо вона спочатку дізнається, що Бог справді існує.
По-друге, було б марно відстоювати надприродну сутність Ісуса, якою вона зображена в Біблії, не визнавши спочатку, що багато хто взагалі відкидає Біблію як надприродне одкровення Бога людям. Мільярди нехристиян у всьому світі можуть вірити в якогось бога, але вони все одно не визнають, що Біблія була натхнена Творцем. Більшість невіруючих визнають Ісуса з Назарету як людину – що Він справді жив, але вони відкидають Ісуса як Христа – яким Його відкриває нам Старий і Новий Заповіти. Проте якщо всезнаючий і всемогутній Бог існує (а тому є багато доказів, Римлян 1:20), то такий Бог міг легко надихнути книгу, яка допомогла б людству пізнати, «що Ісус є Христос, Син Божий» (Івана 20:31), «Спаситель світу» (Івана 4:42; 1 Івана 4:14). Отже, що є доказом надприродного походження Біблії? Чому чесний шукач істини повинен дійти висновку, що Біблія є особливим одкровенням від Бога? Головним доказом божественного походження Біблії є те, що автори її книг були праві в усьому, що вони писали про минуле, сьогодення і навіть майбутнє – що для людини неможливо.
Таким чином, дві головні причини відкидання Ісуса як Сина Божого виявилися хибними. Але якщо прийняти їх за основу та перефразувати їх, то вони фактично створюють перші два фундаментальні стовпи для віри в Христа: 1) Бог існує і 2) Біблія є Його Словом. Наступним розумним запитанням має стати: «Які докази на користь божественності Ісуса наводить Біблія?»
ІСУС ВИКОНАВ СТАРОЗАВІТНІ МЕСІАНСЬКІ ПРОРОЦТВА
Хоча життя більшості людей можна задокументувати лише після того, як вони його прожили, про життя Ісуса було чудесним чином записано (через божественне натхнення) задовго до того, як Він прийшов у цей світ. Такі месіанські пророцтва є доказом як божественного натхнення Біблії, так і божественної природи Ісуса. Він Сам, апостоли та новозавітні пророки приділяли так багато свого часу навчанню та проповідуванню на основі месіанських пророцтв Старого Заповіту, тому що виконання Ісусом цих пророцтв довело, що Він був Христом (пор. Луки 24:25–27, 44; Дії 8:30–39).
Ісус у найдрібніших подробицях виконав понад 300 пророцтв, які стосувалися приходу Месії. Не вистачить місця, щоби перерахувати всі ці пророцтва, але репрезентативна вибірка буде доречною. Месія мав народитися у Вифлеємі Юдейському (Міхея 5:1) від діви (Ісаї 7:14; пор. Буття 3:15, «її насіння»). Він мав бути нащадком Авраама, Ісаака, Якова та Юди (Буття 22:18; 26:4; 49:10; Числа 24:17). Він мав бути правлячим монархом (Псалом 88:4–5; Ісаї 9:5–6; Псалом 109:1) і водночас стражденним слугою (Ісаї 53). Його мав зрадити друг (Псалом 40:10) за 30 срібняків (Захарії 11:13). Господній Правитель в’їде до Єрусалиму верхи на осляті (Захарії 9:9). Він буде похований із багатим (Ісаї 53:9). Під час Його страждань за Його одяг кидатимуть жереб (Псалом 21:19). Його буде проколото (Захарії 12:10), та попри важкі фізичні страждання жодна з Його кісток не буде зламана (Псалом 33:21). І, незважаючи на смерть, Його фізичне тіло не зазнає тління (Псалом 15:10). Ця невелика вибірка конкретних пророчих деталей є лише частиною багатьох пророцтв, які містяться в Старому Заповіті. Вони мали надати єврейській громаді ефективний механізм для розпізнавання Месії, коли Він прийде.
Якщо всі частини месіанської головоломки зібрати разом, стає зрозумілим, що лише одна особа виконала кожне пророцтво в найдрібніших деталях: Ісус Христос. Життя та діяльність Ісуса Христа, як це описано в Новому Заповіті, поєднують у собі тему царственого монарха та стражденного слуги в одному дивовижному портреті тріумфуючого Ісуса, Який був жертовним ягням у Своїй смерті на хресті і переможним Левом Юди у Своєму воскресінні з мертвих. Родовід Ісуса Христа ретельно простежено, щоб показати, що Він дійсно був Нащадком Авраама, Ісаака, Якова, Юди та Давида (див. Матвія 1 і Луки 3:23–38). Розповідь про Його народження підтверджує, що Він народився у Вифлеємі в Юді, з якого і мав походити Месія (Луки 2:1–7). Це оповідання також передає складну ідею про існування Ісуса ще до початку часів, що стало виконанням пророцтва про передування Месії царю Давиду (Матвія 1:18–25; пор. 22:41–46; Івана 1:1–5, 14). Крім того, Ісус і справді в’їхав у Єрусалим верхи на осляті (Матвія 21:1–11).
Новозавітні розповіді про смерть Ісуса Христа підтверджують, що Ісус був зраджений Його другом і проданий ворогам рівно за 30 срібняків (Матвія 24:14–16). Після смерті Його кістки не були поламані, воїни кидали жереб за Його одяг, і Його бік був проколотий списом (Івана 19:33 37; Матвія 27:35). Він був розіп’ятий між двома розбійниками і зарахований до грішників, як і було передбачено в Ісаї 53, але після смерті Його було поховано у гробниці заможної людини, що також було провіщено (Матвія 27:57). Цей вид перевірки може розтягтися на багато сторінок. Життя Ісуса Христа з Назарету, описане в документах Нового Заповіту, стало виконанням месіанських пророцтв Старого Заповіту.
Через таку приголомшливу відповідність життя Ісуса Христа месіанським пророцтвам Старого Заповіту деякі припускають, що Ісус був просто самозванцем, який зміг за допомогою майстерних маніпуляцій так влаштувати Своє життя, щоби здавалося, ніби Він і був Месія. Такому твердженню не можна знайти розумних обґрунтувань з огляду на той факт, що багато пророцтв були явно поза Його контролем. Очевидно, що жодна людина не може влаштувати, хто будуть її предки або де їй народитися. Більше того, було б неможливо скоординувати події так, щоб її розп’яли між розбійниками, але точно поховали в гробниці багатої людини. Або як Ісус міг маніпулювати ціною Його зради Юдою? І як Ісус зумів змусити воїнів кидати жереб за Його одяг? Ідея про те, що Ісус маніпулював подіями, щоби все виглядало так, ніби Він був Месією, не тільки невиправдана, але й навпаки свідчить про те, що Ісус точно був сповненням месіанських пророцтв Старого Заповіту.
Ще інші заперечували, що Ісус був Месія, на підставі ідеї, що документи Нового Заповіту не є надійними та були штучно створені, щоб описати те, чого Ісус насправді ніколи не робив. Це заперечення також не витримує критики в світлі фактичних доказів. Беззаперечно, Новий Заповіт виявився найнадійнішою книгою в стародавній історії (як і Старий Заповіт). Кожного разу, коли в ньому згадано людей, місця та події, які можна перевірити за допомогою археологічних знахідок, ці люди, місця та події незмінно виявляються фактичними та історичними. Знову ж таки, численні докази підтверджують точність і правдивість Нового Заповіту. Багато задокументованих у ньому месіанських пророцтв не описують нічого дивовижного за своєю суттю. Не було нічого дивовижного в тому, що Ісус був похований у гробниці багатої людини. Також не було нічого дивовижного в тому, що Ісус в’їхав у Єрусалим верхи на осляті або в тому, що Його зрадив друг за 30 срібняків. Ці події є якщо не звичайними, то принаймні дуже правдоподібними і повсякденними подіями, які теоретично могли статися з будь-ким. І все ж, завдяки тому факту, що такі повсякденні події стосовно Месії були передбачені за сотні років до приходу Христа, їх сповнення в Його житті стає одним із найдивовижніших чудес, записаних у Біблії. Тому не дивно, що Ісус, апостоли і рання Церква використовували справджені месіанські пророцтва як один із основоположних доказів божественності Христа.
ІСУС ТВОРИВ ЧУДЕСА
Оскільки чудеса служили підтвердженням Божого одкровення з самого початку (Вихід 4:1 9; 1 Царів 18:36–39; Марка 16:20; Євреїв 2:3–4), не дивно, що «коли прийшла повнота часу» (Галатів 4:4) і обіцяний Месія, Син Божий, прийшов на землю, щоби спасти світ від гріха (Луки 19:10), Він мав підтвердити Свою особу та послання за допомогою чудес. За кілька століть до народження Христа пророк Ісая передрік час, коли «відкриються очі сліпих і відчиняться вуха глухих… кульгавий підскочить, як олень, і язик німого буде кричати» (35:5–6). Хоча це пророцтво написане образною мовою, але вона буквально стосується приходу Месії. Коли Іван Хреститель почув про діла Христа, він послав до Ісуса своїх учнів спитати, чи Він є «Той, Хто йде», про Якого провіщали пророки. У відповідь Ісус вказав на людей, яких Він чудесним чином зцілив (тим самим виконавши месіанське пророцтво Ісаї) і сказав: «Ідіть і сповістіть Іванові, що чуєте й бачите: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві встають, убогим звіщається Євангеліє» (Матвія 11:4–5; пор. Марка 7:37). Ісус хотів, щоб вони знали, що Він чинить саме те, що й повинен був робити «Той, Хто йде» (пор. Ісаї 53:4; Матвія 8:17), і чого від Нього очікували євреї – творить чудеса (Івана 7:31; пор. Івана 4:48; 1 Коринтян 1:22).
У певному сенсі чудеса Ісуса мали іншу мету, ніж ті, які творили Мойсей, Ілля чи новозавітні апостоли чи пророки. На відміну від усіх інших чудотворців, описаних у Святому Письмі, Ісус насправді стверджував, що був провіщеним Месією, Сином Божим, і Його чудеса мали довести як істинність Його послання, так і Його божественну природу. Тоді як новозавітні апостоли та пророки творили чудеса на підтвердження звістки про те, що Ісус був Сином Божим, Ісус творив чудеса, щоб засвідчити, що Він насправді був Сином Божим. У відповідь євреям, які запитували, чи Він Христос, Ісус відповів:
Я вам сказав, а ви не вірите. Справи, які Я чиню в Ім’я Мого Отця, вони свідчать про Мене… Я і Отець – Ми одне!... Якщо Я не роблю діл Мого Отця, то не вірте Мені; якщо ж Я роблю, то хоч не вірите Мені, – вірте ділам, щоб ви зрозуміли й пізнали, що Отець у Мені, а Я – в Отці (Івана 10:25, 30, 37–38).