СТАРИЙ ЗАПОВІТ
Вступ до КНИГИ СУДДІВ
Назва книги стосується військових/цивільних лідерів, яких Бог призначав допомагати Його народу в ті періоди його історії, коли люди намагалися виконувати Його волю. Ця книга оповідає про «темні віки» ізраїльської історії та змальовує сцени, повні кровопролиття, злодійства, зґвалтувань, ідолопоклонства, гомосексуалізму та відступництва. Ця ситуація лаконічно описана в тематичному вислові: «кожен муж чинив те, що здавалося правильним в його очах» (17:6; 21:25). Ізраїльський народ не мав центрального уряду, а функціонував як конфедерація під проводом свого Царя (Бога) і за Його приписами (законом Мойсея). Бог призначав суддів для виконання конкретних завдань. Життя народу за часів суддів відбувалося за тим самим повторюваним сценарієм (цей цикл повторювався п’ять разів, як описано в 2:7–19): відступництво, гноблення, покаяння, визволитель, визволення.
Біблійний термін «судді» (шофетім) має ширше значення, ніж ми використовуємо в побуті. Воно може навіть стосуватися Бога як Того, Хто вирішує земельні суперечки (11:27). Шість разів воно вживається для опису натхнених Богом визволителів Ізраїлю (2:16–19), прикладом яких є вісім вождів, які «судили» через збройне визволення Ізраїлю від його ворогів (3:10; 10:2; 10:3; 12:7–9, 11, 13–14; 15:20; 16:31). Стосовно Дебори воно використовується більше в сенсі судового арбітра (4:4–5). Таким чином, судді були переважно цивільними/політичними/військовими героями або спасителями, яких Бог призначав і наділяв Своїм Духом для визволення Ізраїлю.
Загальне завоювання Ханаану під проводом Ісуса Навина сприяло досягненню основної мети – фактичного заволодіння землею. Однак під час цього загального завоювання ізраїльтяни обійшли різні ханаанські твердині й залишили їх на подальше підпорядкування окремим племенам, на чиїй території вони знаходилися. В Книзі Суддів згадано ці наступні набіги (включно зі взяттям єбусійської фортеці Єрусалиму, 1:8). Однак свавільне нехтування ізраїльтянами процесом підкорення або винищення мешканців краю зрештою призвело до несхвалення Бога та використання Ним тих ворогів як знаряддя для їх покарання.
Зміст
1 – 2
Загальна ситуація після смерті Ісуса Навина
Політичний стан (1); духовний стан (2)
3 – 16
Гноблення і судді
Отніїл проти Месопотамії (3:7–11)
Егуд проти Моаба (3:12–30)
Шамґар проти филистимців (3:31)
Дебора та Барак проти ханаанців (4 – 5)
Ґідеон проти Мідіяна (6 – 8)
Абімелек (9)
Тола та Яір (10:1–5)
Їфтах проти аммонійців (10:6 – 12:7)
Ібцан, Елон та Абдон (12:8–15)
Самсон проти филистимців (13 – 16)
17 – 21
Додатки, які ілюструють ступінь відступництва Ізраїлю
Міка-священик (17);
переселення племені Дану (18);
жорстокість у Ґібеа (19);
війна з племенем Веніямина (20 – 21)
Головна тема
Коли Божий народ відступає від виконання Його волі, за цим слідують заслужене покарання та утиски. Натомість вірна слухняність дарує визволення, полегшення та мир. Ми не повинні дозволити різним поворотам життя змусити нас забути наші зобов’язання та відповідальність перед Богом. Ми маємо будувати своє життя не згідно з місцевими традиціями, особистими схильностями чи почуттями, а згідно з Божим Законом. Коли будь-яка людина чи народ починають будувати своє життя залежно від того, що є «правильним у їхніх очах», природним і неминучим наслідком цього стає духовна дезорієнтація та соціальна плутанина.
КНИГА СУДДІВ
1:9 aЄвр. Неґебі, і так в решті книги
1:14 aВ Септуаґінті та Вульгаті – він намовив її.
1:35 aВ Ісуса Навина 19:42 – Шаалаббін
[1:19–36] Чи ізраїльтяни повністю вигнали нечестиві народи з Ханаану, чи вони залишилися на землі та жили серед ізраїльтян (пор. Ісуса Навина 10:40; 11:8–23; 17:12 13; Суддів 1:19–36)? Розглянемо кілька вірогідних причин розбіжностей у деяких твердженнях щодо завоювання Ізраїлем землі Ханаану.
По-перше, іноді контекст обмежує сенс певних тверджень. Наприклад, в Ісуса Навина 10:40 фраза «розгромив усю гірську землю» обмежується південною частиною Ханаану, як і вказує контекст Ісуса Навина 10:28–42.
По-друге, подібно до того, як сьогодні письменники та оратори вживають навмисне перебільшення на кшталт «весь час» або «постійно», автори біблійних текстів також використовували цю фігуру мови (відому як гіпербола). Подібно до висловлювання Луки про те, що в Єрусалимі на П’ятидесятницю зібралися євреї «з кожного народу, який під небом» (Дії 2:5), або висловлювання Павла про те, що євангеліє було проповідано «між усім творінням, котре є під небом» (Колосян 1:23), деякі вислови з «мови завоювання» в книгах Ісуса Навина та Суддів, імовірно, також слід розуміти (принаймні частково) як гіперболічні – зокрема, при описі чогось, «що є кращим або гіршим, ніж воно є насправді» заради наголосу. Якби ми були свідками деяких битв під проводом Ісуса Навина проти ханаанців, де явно слабша армія (Второзаконня 7:1) неодноразово й рішуче перемагала сильніші армії Ханаану, чи могли б ми також правдиво описати ті події так, як ми читаємо про них у Книзі Ісуса Навина? Якщо сьогодні ми можемо чесно сказати іншим, що «вмираємо з голоду», коли ми дуже голодні (але ж не буквально «вмираємо»), або що одна команда «розгромила» іншу команду (але насправді щойно виграла матч з відривом у 30 очок), чи не міг Ісус Навин так само чесно, хоч і з перебільшенням, описати вражаючі перемоги ізраїльтян при завоюванні Ханаану?
По-третє, завоювання Ханаану тривало приблизно 10 років (а за цей час могло статися багато чого!). Подібно до того, як протягом тисячоліть різні народи завойовували та втрачали свої землі за досить короткий проміжок часу, чи не міг Ізраїль також завоювати різні регіони краю за один рік, а через деякий час ханаанці (які тимчасово втекли зі своїх земель, рятуючи своє життя) знову захопили їх (пор. Ісуса Навина 10:36–39; 15:15–16)? Безсумнівно, багато тверджень у книгах Ісуса Навина та Суддів стосуються двох різних періодів часу, включаючи й час після смерті Ісуса Навина, коли Ізраїль переживав серйозний духовний занепад (Ісуса Навина 2:7–10, 21–23).
По-четверте, не слід припускати, що всі події в книгах Ісуса Навина і (особливо) Суддів були записані в строго хронологічному порядку. Подібно до того, як Біблію в цілому не слід вважати строго хронологічною книгою, так само й ці дві книги. Часом приклади такого непослідовного викладення подій є досить очевидними. Наприклад, згадавши про смерть Ісуса Навина в першому вірші Книги Суддів, автор надає більше деталей про його смерть і поховання в Суддів 2:7–9.
Але, напевно, найважливіше те, що Божа обіцянка дати Ізраїлю всю землю Ханаану мала свої умови, чого багато хто не визнає. Бог не збирався давати Ізраїлю Обіцяний Край, якщо вони не проявлятимуть покору при його завоюванні. Очевидно, що вони не отримали б Ханаан як свою спадщину, якби так і не вийшли з Єгипту або були б такими ж боягузливими та невіруючими, як покоління, яке загинуло в пустелі (Числа 13 – 14). Ізраїль зазнав невдачі у своїй першій спробі завоювати Ай через гріх (Акана) у своєму таборі (Ісуса Навина 7:1–26). Після цієї невдачі Бог сказав Ізраїлю: «…не зможете встояти перед вашими ворогами, доки не усунете з-поміж вас закляття» (Ісуса Навина 7:13). На жаль, Ізраїль знову і знову не слухався Бога, через що Бог перестав допомагати їм (Суддів 2:1–3). Це призвело до численних поразок, навіть після того, як у минулому народ відчув смак перемоги (пор. Ісуса Навина 17:18; Суддів 1:19).
Через недовіру, невірність і непокору деякі частини Краю так і не були повністю й остаточно завойовані ізраїльтянами за життя Ісуса Навина. Замість того, щоб твердо покладатися на обітниці Бога, довіряючи Йому щодня в усьому і володіючи всією землею впродовж багатьох поколінь, Ізраїль добровільно (на жаль) виконав сумні пророчі застереження Бога, дані за днів Мойсея та Ісуса Навина:
Цей народ повстане і чинитиме розпусту, йдучи за чужими богами тієї землі, в яку він входить, на ній всередині; він покине Мене і знищить Мій завіт, який Я уклав з ним. І того дня Я запалаю на них гнівом, покину їх і сховаю від них Своє обличчя, й цей народ буде пожертий, і його спіткають численні лиха і нещастя. Й того дня він скаже: Хіба ці лиха не спіткали мене через те, що серед мене немає мого Бога? (Второзаконня 31:16–17). Коли ви переступите заповіта Господа, Бога вашого, що Він наказав вам, і підете й будете служити іншим богам, і будете вклонятися їм, то запалиться гнів Господній на вас, і ви скоро погинете з того хорошого Краю, що його Він вам дав (Ісуса Навина 23:16, переклад І. Огієнка).
2:5 aБукв. Плач
2:13 aХанаанські богині
3:7 aНазва або символ ханаанських богинь
5:15 aЗа Септуаґінтою, сирійськими перекладами, Таргумом і Вульгатою; в масоретському тексті – І мої князі в Іссахарі.
5:17 aАбо спокійно
5:23 aАбо Ангел
6:13 aЄвр. адоні, стосовно чоловіка (людини)
6:15 aЄвр. Адонай, стосовно Бога
6:24 aЄвр. ЙХВХ Шалом
6:25 aЄвр. Ашера, ханаанська богиня
6:32 aБукв. Нехай Баал благає
[8:21, 26] Див. примітку 9 щодо цих віршів.
9:29 aЗа масоретським текстом і Таргумом; в сувоях Мертвого моря – вони; в Септуаґінті – я.
10:4 aЄвр. Башан Гавот Яір (пор. Числа 32:41 і Второзаконня 3:14)
10:12 aВ деяких манускриптах Септуаґінти – Мадіана.
11:33 aБукв. Долина виноградників
[11:29–40] Чи можливо, що Їфтах буквально приніс свою доньку в жертву «всепалення»? Так, це можливо. (На жаль, історія знає багато випадків, коли дітей приносили в жертву за наказом могутніх лідерів, у тому числі деяких нечестивих царів Юдеї, 2 Хронік 28:1–3; 33:6–9). Але якщо Їфтах і справді приніс у жертву свою дочку, він вчинив тяжкий гріх, оскільки Бог рішуче засуджував буквальні людські всепалення (Второзаконня 12:31; 18:10). Крім того, він би зробив це без схвалення Бога. У Біблії записано багато незаконних дій, вчинених багатьма людьми протягом історії, без супровідних слів осуду з боку натхненого автора. Але ми не повинні вважати таке мовчання доказом божественного схвалення. Навіть коли віра Їфтаха була відзначена в Новому Заповіті, це не передбачає загального схвалення всього, що він робив за життя. Суддю Ізраїлю справедливо похвалили за віру, яка спонукала його ризикнути всім, щоб піти на війну (Євреїв 11:32). Подібним чином Біблія схвалює віру Самсона та повії Рахаб, але при цьому не маючи на увазі, що їхня поведінка завжди відповідала Божій волі (пор. Римлян 3:23).
Більш розумним поясненням ситуації з Їфтахом може бути той факт, що іноді «жертву» можна принести в переносному сенсі. Ми всі розуміємо, коли хтось каже, що «жертвує» своїми грошима, сном, часом, енергією тощо заради благих цілей, то хіба такі самі образні «жертвопринесення» не могли мати місце в стародавньому Ізраїлі? Насправді, за сотні років до Їфтаха, відтоді як ізраїльтяни вийшли з єгипетської неволі після десятої кари (смерті первістків Єгипту), народ Ізраїлю «приносив» Богові і людей, і тварин. Богу був посвячений «кожен первісток, який першим виходить з кожного лона: від людини до тварини серед ізраїльських синів» (Вихід 13:2).
Існує певний сенс, як «кожний з чоловічої статі, хто першим виходить із лона» був «принесений у жертву Господу» (Вихід 13:15). Але як саме всі первістки чоловічої статі приносилися в цю особливу жертву Богові? Чи всі вони були буквально спалені під час такого жертвопринесення? Усіх первістків-самців із чистих тварин/худоби буквально спалювали, а за нечистих тварин, таких як осел, треба було дати вівцю як «викуп» (Вихід 13:13; Числа 18:15). Тобто осел мав бути звільнений або врятований від жертовної смерті замінною жертвою. Подібним чином був викуплений і «кожний первісток з чоловічої статі» серед ізраїльтян.
Замість буквального принесення в жертву первістків чоловічої статі з-поміж ізраїльтян (як вони робили це зі своєю худобою, Вихід 13:2, 12–16; 22:29–30), Бог відокремив для Себе левітів для відправи релігійної служби («щоб виконувати Господнє служіння», Числа 8:11). Бог сказав:
Я взяв левітів з-поміж ізраїльських синів замість кожного первенця – хто першим відкриває лоно – між ізраїльськими синами. Левіти будуть Моїми! Адже Моїм є кожний первенець. У той день, коли Я уразив кожного первенця в єгипетській землі, Я посвятив Собі кожного первенця в Ізраїлі – від людини до тварини. Вони будуть Моїми: Я – Господь! (Числа 3:12 13).
Як приносили Господу чистих тварин? Через буквальні жертви всепалення. Як віддавали Господу первістків чоловічої статі з числа синів ізраїльських? Не через буквальні всепалення, а через посвячення їх на жертовне служіння Богові.
Цікаво, що Числа 8 вказують на те, що посвячення левітів було різновидом жертви – символічної жертви посвячення. Після того, як Бог наказав ізраїльтянам «покласти свої руки на левітів» (оскільки вони «приносили» їх як жертву Господу; пор. Левіт 4:13–15), Він сказав:
І буде Аарон посвячувати Левитів, як посвячення перед Господнім лицем від Ізраїлевих синів, і будуть вони на роботу Господньої служби. А Левити покладуть свої руки на голову телят, і зроби одного жертвою за гріх, а одного цілопаленням для Господа, щоб очистити Левитів. І поставиш Левитів перед Аароном та перед синами його, і будеш посвячувати їх, як посвячення для Господа. І відділиш Левитів з-поміж Ізраїлевих синів, і будуть Левити Мої. А по цьому Левити ввійдуть, щоб служити в скинії заповіту, і ти їх очистиш, і віддаси їх, як жертву посвячення, бо вони дані, Мені вони дані з-поміж Ізраїлевих синів; замість перворідного кожного з Ізраїлевих синів, що розкриває кожну утробу, узяв Я їх Собі, бо Мій кожен перворідний серед Ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби; того дня, коли Я побивав кожного перворідного в єгипетськім краї, Я посвятив їх Собі. І взяв Я Левитів замість кожного перворідного серед Ізраїлевих синів (Числа 8:11–18, переклад І. Огієнка).