СТАРИЙ ЗАПОВІТ
СТРАЖДАННЯ ЙОВА І ВІДПОВІДЬ БОГА
Друзі Йова навіть не приховували цього – вони були непохитні: Йов згрішив і накликав на себе заслужену кару від Бога. Вони навіть заявляли, що й діти Йова померли через його неспокутуваний гріх. (Безсердечні). Вони наполягали, що єдиний спосіб вирішити цю ситуацію було покаятися у своєму гріху. З іншого боку, Йов так само наполягав на тому, що він не згрішив (наскільки йому було відомо), і що його так звані друзі говорять про нього неправду та зневажають його; замість втіхи та розради вони повністю покинули його. Він припустив, що страждання, очевидно, спіткають людей незалежно від їх духовного стану.
Коли Йов закликав до Бога, він відчував спустошення, яке, на його думку, завдав йому Бог. Подумайте, чи якась із цих метафор, якими Йов описав свої страждання, нагадує вам ваші власні: він відчував, що Бог «замкнув довкруги його» (3:23), «поставив його Собі за ціль» (7:20) і поцілив у нього отруйними стрілами (6:4), нищив його, як буря (9:17), бичував його (9:23), вкинув його в яму (9:31), полював на нього, наче лев (10:16), вважав його Своїм ворогом (13:24), помістив його ноги в колодки (13:27), зробив його подібним до одягу, «поїденого міллю» (13:28), зненавидів його (16:9), побив його (16:12), розбив його (16:14), окружив його сіткою (19:6), загородив йому дорогу (19:8), викорінив його, наче дерево (19:10) і кинув його в болото (30:19). Ми можемо добре розуміти ці наочні порівняння, коли стикаємося з якоюсь нищівною подією в нашому житті. Чи був у вас такий період у житті, коли фізичні чи емоційні страждання були настільки сильними, що ви бажали собі смерті, щоб позбавитися цих страждань? Йов неодноразово благав Бога полегшити його страждання, покінчивши з ним (6:8–9; 7:15; 10:18).
Цікаво, що розповідь Йова про його скрутне становище збігається з тим, що пережив Христос, у кількох деталях: Він був уражений Богом (19:21; Ісая 53:4); покинутий (13:24; Псалом 21:2); несправедливо звинувачений (15:5–6; Матвія 26:65–66); терпів насмішки та докори (16:10; Псалом 21:14; Міхея 5:1; Івана 19:3); і був посередником для інших (42:10; 1 Тимофія 2:5). Йов, як і інші видатні персонажі Біблії, безперечно має бути «прообразом» Христа.
У розпалі своїх страждань Йов визнав, що через сильний біль не стримував свій язик і драматизував ситуацію, хоча при цьому він постійно стверджував, що ніколи не зрікався Бога (19:6–7; 23:2; 27:2). Він визнав, що слова, які він вимовив через своє страждання, були необдуманими (6:3), одчайдушними (6:14, 26), нетерпеливими (21:4) і без розуміння (42:3). Але він вважав, що його нарікання були бунтом проти його страждань (23:2). Ви, безсумнівно, прекрасно розумієте цей факт. Необхідно розрізняти нормальний досвід вираження та прояву горя, стресу, нещастя та жалоби (7:11; 10:1) і гріх нарікання чи невдоволення, як це робили ізраїльтяни, коли вони по суті звинувачували й критикували Бога (Вихід 16:7; 17:7; Числа 21). У випадку Йова Бог це безсумнівно розумів, оскільки проголосив Своє беззастережне схвалення праведного характеру Йова – як до початку його страждань (1:22; 2:10), так і після них (42:7–9). Інакше сатана мав би рацію, коли заявляв, що Йов відмовиться від своєї праведності, і тоді Бог виявився б неправим. Більше того, Яків схвалює терпіння Йова загалом (5:10–11).
Йов відчував таку агонію, що відчайдушно бажав отримати відповіді на свої запитання, які допомогли б йому зрозуміти його стан. Якщо Бог не хотів говорити з ним безпосередньо, він прагнув відповідного представника «його справи» (9:33; 16:19; 17:3; 19:25, 27). Ми можемо зрозуміти це глибоке прагнення Йова, адже часто бажаємо, щоб Бог роз’яснив нам чітко й прямо, чому ми стикаємося з тими чи іншими труднощами.
Цей неймовірний трактат про сенс страждання містить зауваження Елігу, про якого мало що відомо. У порівнянні з трьома друзями Йова Елігу милостивий. Він глибше мислить і майже наближається до розуміння головних проблем. Він не бажає засуджувати або звинувачувати Йова (на відміну від тих трьох друзів), а більше намагається захистити Божу справедливість. Розмірковуючи про наші власні страждання, звернімо увагу на корисні зауваження Елігу:
Бог більший за людину, тому людина повинна обмежувати свої слова (33:12). Людина повинна менше говорити і більше чекати на Бога (35:14).
Хто така людина, що чекає від Бога звіту за Його дії? Бог не зобов’язаний нічого пояснювати їй. А людина неспроможна вказувати Богові, що і як Він має робити (33:13; 34:33; 36:23).
Понад усе, що можна розглянути, Бог справедливий і не може поводитися несправедливо (34:12; 36:3).
Наш вибір слухатися Бога не повинен бути обумовлений отриманням певних переваг, як натякав сатана (35:3).
Поведінка людини не визначає Божу сутність і не впливає на неї (35:6–7; пор. Ісаї 64:6; Луки 17:10; Дії 17:25; Римлян 12:3; 1 Коринтян 10:12; 2 Коринтян 10:12).
Люди не можуть осягнути Божі шляхи (37:5).
Людина виявляє гординю, коли сміє очікувати, що Бог відповість на всі її запитання (33:17; 35:12; 36:9; 37:24; пор. 15:25).
Ми повинні скорятися, а не турбуватися, шаленіти або приписувати наші труднощі Божій ворожості до нас (36:18 і далі).
Це корисні спостереження, які повинні враховувати всі стражденні. Вони допомагають нам визначити наше становище в матеріальному світі.
Неймовірно, але коли Бог нарешті вирішив порушити мовчання та «зважити» на стурбованість Йова, замість конкретних пояснень його страждань, Він спрямовує його увагу на іншу площину. Бог кидає виклик знанням Йова та його людській обмеженості (38:2–5, 18, 21). І дійсно, серед складних моментів болю в житті ми повинні визнати власну неадекватність і необізнаність. Потім Бог підтвердив, кому належить всесвіт («хто», 38:25). Він створив його і нас. Уже один цей факт мав би змусити нас вагатися, чи маємо ми право вимагати від Бога відповідей і пояснень. Потім Бог показав Йову, що Його увага до створеного порядку не обмежується людьми (38:26). Він продовжує керувати всім матеріальним світом і піклується про всі потреби людей, хоча й не втручається в їхній вибір. Крім того, Він запевняє Йова, що не є його ворогом. Якщо ми прагнемо коритися Божій волі, для нас нерозумно думати, що Він є нашим супротивником.
Розглянемо основоположні теми, які пронизують Книгу Йова й дають нам необхідну перспективу для розуміння цінності труднощів у нашому житті:
Це правда, що нечестиві зрештою постраждають за свої гріхи. Друзі Йова були частково праві в тому, що деякі страждання, які ми зазнаємо, є каральними, тобто заслуженою відплатою. По суті, Бог карав людей протягом усієї біблійної історії, тому що вони заслуговували на це. Але з цього не випливає, що кожен, хто страждає, потерпає за власні гріхи. Обставини земного життя людини не обов’язково свідчать про її духовний стан.
Бог всемогутній (42:2), всезнаючий (12:13, 16; 35:5), суверенний (9:12,32; 12:10; 23:14) і справедливий.
Незалежно від того, що можуть думати люди, Бог звертає увагу на людську праведність, і ця праведність зрештою переможе.
Ми повинні поклонятися Богу незалежно від життєвих обставин – хороших чи неприємних.
На багато наших запитань про життєві обставини немає відповіді по цей бік вічності.
Життя коротке, непередбачуване і швидкоплинне. Його можна порівняти з: ткацьким човником (7:6); подихом (7:7); тінню (8:9; 14:2; 17:7); бігуном (9:25); швидким кораблем (9:26); орлом (9:26); цвітом (14:2); рікою, що тече (14:11); хмарою (30:15) і вітром (30:15).
У житті трапляються біль і страждання. Але страждання можуть бути корисними. Навіть смерть може бути благословенням, даючи можливість уникнути подальших випробувань у цьому житті та увійти у вічне царство, щоб бути з Господом. Не треба чіплятися за життя, ніби воно – це все, що в нас є (див. 1 Солунян 4:13).
Ці принципи допомагають правильно сприймати життя та надають упорядковану структуру світобудови.
Давайте повторимо досвід Йова. Він був праведною людиною (як про нього засвідчив Сам Бог). Йов знав Бога і був певен, що його життя впорядковане згідно з Божою волею. Його розуміння Бога та його духовний стан гармоніювали з його емоційною будовою. Але тут прийшли горе і страждання. Він був травмований і скинутий зі свого надійного стійкого п’єдесталу. Він був покинутий і розбитий. Він все ще знав те, що й раніше, але був змушений шукати сенс своїх страждань у світлі своєї минулої духовної вірності. Він не знав сенсу своїх страждань. Таким чином, виникла невідповідність між тим, що він завжди знав і відчував стосовно Бога, і тим, що він відчував зараз у муках своїх страждань. Тепер він почувався відчуженим, відокремленим і віддаленим від Бога. Він не міг узгодити те, що він знав про Бога, та власну історію праведного життя зі своїми раптовими, непереборними стражданнями. Відстоюючи свою невинність перед друзями, він дозволив собі вимагати пояснень від Бога. Таким чином він опинився на межі звинувачення Бога в несправедливості, за те що Він дозволив Йову страждати.
Але, починаючи з 38-го розділу книги, Йов зіткнувся віч-на-віч з Божою силою, знанням і верховною владою. Він був вражений Божим наглядом за неймовірно складним створеним всесвітом і проявом Його присутності в ньому, що змусило його пошкодувати про свої вимоги пояснень. Кульмінацією дивовижної Божої присутності стала психологічна кульмінація самого Йова (42:5), ніби він сказав: «Тепер я бачу, що мені не потрібні пояснення; мені також не потрібно, щоб Бог давав звіт за Свої дії». Його оновленого усвідомлення особи Бога було достатньо, щоб пройти через випробування. Відповідь на запитання «чому я маю страждати?» полягає в тому, що коли ми зосереджуємося на Богові та Його дивовижній величі, нам не потрібна відповідь на це запитання. Його присутності в нашому житті достатньо, щоб ми витримали всі життєві бурі. Незалежно від того, з чим ми стикаємося в цьому житті, незалежно від того, наскільки сильними можуть бути наші страждання та труднощі, коли ми щиро переключаємо свою увагу на те, ким є Бог, ми можемо впоратися з нашими стражданнями та пережити життєві негаразди. Його велич, Його безкінечність, Його вражаюча особистість – і тисячі інших епітетів допомагають нам бачити своє життя (і страждання) у правильній перспективі. Це не про нас – це про Нього! І цього достатньо! Ми можемо сприймати життєві негаразди зі спокійним смиренням і глибоким, незмінним вдоволенням. Страждання дає відданому християнину відчуття певності. Воно готує нас до вічного життя. І хоча нам болить, коли ми страждаємо, це буквально робить нас кращими!
39:3 aОбразно про потомство
[38:33] Як не може бути вірша без поета, відбитка пальця без самого пальця або матеріального наслідку без причини, так і науковий закон хтось мав написати. Але атеїстична спільнота не вірить у «Когось», Хто єдиний міг написати закони природи. Тож атеїсти перебувають у темній імлі ірраціональності, дотримуючись точки зору, яка суперечить наявним доказам.
У християн немає сумнівів в існуванні законів природи. Вони не суперечать креаційній концепції та не створюють у ній невідповідностей. Задовго до того, як у 1850-х роках були офіційно сформульовані закони термодинаміки і в 1864 році Луї Пастер офіційно довів закон біогенезу, наукові закони були визначені та встановлені Творцем, щоб керувати всіма процесами у всесвіті. Бог упокорив Йова усвідомленням того, що його знання та розуміння функціонування всесвіту були вкрай недостатніми в порівнянні зі всезнанням і всемогутністю Бога. Двома упокорюючими запитаннями, над якими Бог попросив Йова поміркувати, були: «Чи ти знаєш приписи [закони] неба, чи встановлюєш їхню владу [правління] на землі?» (Йова 38:33). Це були риторичні запитання, і очевидна відповідь Йова була: «Ні, Господи». Він навіть не міг знати всіх законів, а тим більше не міг зрозуміти їх, і ще менше міг написати їх і встановити їхню владу над Землею. Лише Вища Сутність, що виходить за межі природного всесвіту, була б спроможна зробити таке.
40:15 aВелика тварина, яка саме – невідомо
БЕГЕМОТ І ЛЕВІАФАН
Книга Йова є безумовно захоплюючою книгою в каноні Святого Письма. Хоча більша частина книги написана стандартним єврейським метричним віршем, у ній чітко розповідається про реальні історичні події в житті патріарха Йова. Після тривалого діалогу з трьома «друзями», а потім із таємничим Елігу щодо причини страждань Йова, Бог нарешті порушує мовчання та звертається безпосередньо до Йова. Чому Бог звернувся до Йова безпосередньо, як про це написано в розділах 38 – 41? У розпал своїх надзвичайних страждань Йов потребував зміни свого ставлення до обставин свого життя. Деякі його слова виставили Бога в сумнівному світлі. Отже, потрібно було кинути виклик його знанням і нагадати про його обмежену людську природу. Йому потрібно було нагадати, Кому належить цей всесвіт. Його потрібно було впокорити, щоб він більше не вимагав від Бога пояснень або звіту за Свої дії. Зрештою, Бог є Бог, а ми – лише люди, які ні на що від Нього не заслуговують (окрім вічного пекла, яке ми заслужили своєю поведінкою, Римлян 6:23). Дійсно, Бог настільки вищий за нашу здатність зрозуміти більшу частину реальності, що ми все одно не змогли би зрозуміти більшість пояснень, які б Він нам надав (див. Ісаї 55:8–9).
Головна ідея Книги Йова полягає в тому, що незалежно від обставин нашого життя або інтенсивності наших страждань і труднощів, коли ми щиро переключаємо нашу увагу на те, ким є Бог, ми можемо пережити свої страждання, успішно долаючи всі негаразди та витримуючи удари життя. Саме в цьому контексті Бог звертає увагу Йова на двох неймовірних створінь: бегемота і левіафана. Чи є бегемот і левіафан «поетичною гіперболою»? Або це були справжні тварини, схожі на динозаврів, наразі вимерлі?
Здається, більшість коментаторів відмовляються розглядати цю можливість і вважає, що тут описано бегемота та крокодила. Багато англійських перекладів відображають цю упередженість. Наприклад, виноска щодо «бегемота» в Новій міжнародній версії звучить так: «Можливо, гіпопотам або слон», а щодо «левіафана» – «імовірно, крокодил». В Американській стандартній версії щодо «бегемота» зазначено: «тобто, гіпопотам», а щодо «левіафана» – «тобто, крокодил». На відміну від цього, Нова версія Біблії короля Якова розглядає це питання більше відповідно до перекладу, а не тлумачення та особистих припущень, і трактує «бегемота» як «велику невідому тварину», а «левіафана» – як «велику невідому морську істоту».
Чи люди в давнину вважали крокодила та бегемота лютими, грізними істотами, подібними до тих, що описані в Книзі Йова? Люди тисячоліттями полювали на бегемотів, слонів і крокодилів, приборкували та вбивали їх, і це – історичний факт. На єгипетському розписному рельєфі з гробниці Ті та Птах-Хотепа у Саккарі (V династія) зображено команду корабля, яка загарпунює гіпопотамів. До того ж, у єгипетському житті крокодила було легко приборкати. Єгипетський фараон Аменемхет I так хвалиться своєю мисливською майстерністю: «Я вполював лева і привів крокодила (полоненим)». Полювання на крокодилів на Нілі, як і полювання на слонів і носорогів, було давнім заняттям.
Замість спроб ототожнити цих двох істот з існуючими тваринами, інші припускають, що вони є суто вигаданими, міфологічними істотами і слугують поетичним засобом, за допомогою якого Бог висловлює Свою думку. У такому разі вони повинні припустити, що мова цих розділів образна, і, отже, використовувати такі вирази, як «поетична гіпербола», «міфо-поетична мова», «гіперболічна інтенсивність» і «міфологічне посилення». Як наслідок, вони змушені заперечувати, що така мова описує буквальних тварин. Однак слід зауважити, що поетичною мовою також можна описувати і буквальних тварин. Якщо використовується гіпербола, в її основі повинен лежати якийсь аспект реальності. Для перебільшення має існувати якась буквальна характеристика. Аналіз контексту допомагає прояснити плутанину.
КОНТЕКСТ: АРГУМЕНТИ БОГА
Розглянемо контекстуальну будову Книги Йова, яка обумовлює відсилки на бегемота та левіафана, відображені в наступному плані:
1 – 2
Нещастя Йова
3 – 31
Діалоги Йова з трьома друзями
32 – 37
Промови Елігу
38 – 41
Промови Бога
42
Визволення Йова
У Своїх промовах до Йова Бог згадує бегемота і левіафана. Нам має бути зрозумілою лінія Його міркування. Йов скаржився на несправедливість життя через біль і страждання, які він зазнав (наприклад, 7:12–21). Він досить рішуче натякнув, що Богу необхідно дати звіт про те, як Він вчинив у цій ситуації (наприклад, 10:2). У відповідь Бог задав Йова низку риторичних запитань (на чотири розділи), які мали нагадати йому, що він не має права ставити під сумнів Божество і що Бог не має жодних моральних, юридичних чи етичних зобов’язань звітувати за Свої дії перед Йовом. Бог змушував Йова усвідомити, що він не розуміє і не може контролювати створений порядок.
Спочатку Своєї промови (38:1–38) Бог звертає увагу Йова на 20 особливостей неживої природи. І тут виникає запитання: попри поетичний характер усього розділу, чи ці 20 явищ реальні? Звичайно. Отже, наявність чи відсутність образної мови та поетичного характеру тексту не визначають буквальність чи образність теми, про яку в ньому йдеться. Розгляньмо, наприклад, зауваження Бога щодо льоду (інію) та замерзання поверхні: «Вода застигає, наче камінь, а поверхня безодні сковується» (вірш 30). «Вода» тут – це буквальна H2О. Її «застигання» також буквальне. А от вислів «наче камінь» є образним (це порівняння), що можна ідентифікувати завдяки слову «наче». Коли вода замерзає, чи перетворюється вона буквально на камінь? Ні, але у твердому стані вона дуже схожа на камінь або нагадує його. Поняття «поверхня», «безодня» і «сковування» так само буквальні. Подібним чином усі 20 особливостей неживої природи, на які посилається Бог, є буквальними явищами, які реально відбуваються на планеті Земля. І хоча їхній опис виражений образною, поетичною мовою, це не зменшує певності їхньої буквальності.
Далі Бог спрямовує увагу Йова з неживої природи на тваринний світ (38:39 – 41:26) і спочатку вказує на дев’ять тварин. Він посилається на різноманітні властивості, які характеризують цих тварин, включаючи джерела їжі, народження потомства, неприручену природу, очевидне поводження з дитинчатами, придатність для використання на війні, здатність до польоту та гостроту зору тощо. Це саме ті характеристики, які можна було б виділити при обговоренні кожного окремого виду з тих, про які тут ідеться. Запитання: чи всі ці дев’ять істот реальні тварини? Чи існували вони насправді? Чи можемо ми відрізнити буквальну мову від образної при їх характеризуванні? Безперечно. Розглянемо ці запитання:
Чи леви в прямому чи переносному сенсі полюють на здобич, виповнюючи бажання своїх левенят?
Чи вони в прямому чи переносному сенсі пригинаються у своїх лігвищах і чатують?
Чи ворони в прямому чи переносному сенсі блукають без їжі?
Чи скелясті кози в прямому чи переносному сенсі народжують своїх дитинчат буквально через кілька місяців?
Чи їхні дитинчата в прямому чи переносному сенсі виростають і множаться на полі, а потім відходять і не повертаються до них?
Чи дикі осли в прямому чи переносному сенсі живуть у пустелі й, здається, зневажають цивілізацію?
Чи вони в прямому чи переносному сенсі блукають горами й шукають зелень, щоб поїсти?
Чи дикого буйвола в прямому чи переносному сенсі не можна запрягти, щоб орати на ньому поле?
Чи страуси в прямому чи переносному сенсі «радісно» махають крилами під час шлюбних ритуалів?
Чи страуси в прямому чи переносному сенсі залишають своє гніздо з яйцями без нагляду?
Чи страуси в прямому чи переносному сенсі мають достатню швидкість, що можуть випередити коня?
Чи бойові коні в прямому чи переносному сенсі трясуть гривами, б’ють копитами, іржуть та гарцюють із силою?
Резюме
Приголомшивши Йова дивами неживої природи та дев’ятьох створінь тваринного світу, але перед тим, як представити Свої останні два незрівнянних, видатних дива, Бог робить паузу й підсумовує ці факти, щоб Йов (чи ми) не упустили їх суть: «Чт той, що ганить, буде змагатися зі Всесильним? Хто сперечається з Богом, на це хай відповість» (Йова 40:2). «На це» Йов відповів: «Ось я був нікчемним. Яку ж відповідь я Тобі дам? Я кладу мою руку на мої вуста. Я раз заговорив і не відповів, вдруге, і не продовжуватиму!». Йов був достатньо обізнаний із явищами природи та характерними ознаками цих дев’яти тварин, і тому Божа промова мала на нього саме той ефект, який і передбачав Бог. Бог додав: «Чи відкинеш Мій суд? Чи звинуватиш Мене, щоб ти виявився праведним?» (вірш 8). Йов почав усвідомлювати, що він був «поза своєю лігою», наважившись поставити під сумнів здатність Бога управляти всесвітом. Його особисті страждання, навіть якщо вони бути такими інтенсивними та незаслуженими, не виправдовували те, як він поставився до Бога.
Але Бог іще не закінчив із ним. Щоб довести Свої міркування до грандіозної кульмінації, Бог далі звертає увагу Йова на детальний опис іще двох створінь – найвеличніших і незрівнянних у всьому тваринному царстві. Запитання: якщо перші дев’ять тварин реальні, то чому не реальні бегемот і левіафан? І чому особисті характеристики цих двох тварин були б якимись неясними чи незрозумілими порівняно з іншими? Подивіться уважно на малюнок 3, щоб побачити, як Бог побудував і послідовно виклав Свою аргументацію, щоб досягти кульмінації у її чудовій вершині.
Прочитайте Йова 40:15–24 і дайте відповідь на такі запитання щодо бегемота:
Чи бегемот у прямому чи переносному сенсі їсть траву, подібно до вола? [Зауважте, що бегемот такий само буквальний, як віл, але бегемот не віл. Вислів «подібно до» попереджає про наявність фігури мови – тобто, обох цих тварин можна порівняти за їхньою поведінкою: вони обидва їдять буквальну траву].
Чи його сила в прямому чи переносному сенсі в його стегнах і міць – у м’язах живота?
Чи бегемот у прямому чи переносному сенсі випростовує свого хвоста, наче кипарис? [Зауважте, що «хвіст» і «кипарис» є буквальними, а «наче» вказує на фігуру мови].
Чи він має буквальні кістки та ребра?
Чи його кості буквально є мідні труби, а кістки – з литого заліза, чи його кістки схожі на мідні балки, а ребра – на лите залізо?
Чи гори в прямому чи переносному сенсі приносять йому їжу?
Чи польові звірі в прямому чи переносному сенсі граються там?
Чи бегемот в прямому чи переносному сенсі лежить під буквальними кущами, в буквальному укритті тростини і багна?
Чи кущі в прямому чи переносному сенсі покривають його своєю тінню, а довкруги нього – річні тополі?
Чи річка в прямому чи переносному сенсі вирує, і це не турбує його?
Чи він у прямому чи переносному сенсі може витримати натиск бурхливих вод Йордану?
Чи «Йордан» є буквальною річкою?
Чи річка «тече йому в уста» в прямому чи переносному сенсі? Його «вуста» буквальні?
Чи люди в прямому чи переносному сенсі прагнуть схопити його в пастку і проколоти його ніздрю при помочі пастки? Його ніздря буквальна?
Прочитайте також Йова 40:25 – 41:2 щодо левіафана, звернувши увагу на слова, виділені жирним шрифтом нижче:
Чи можна витягти левіафана, підчепивши його на гачок, або зав’язати його язика шнуром?
Чи можна проткнути йому ніс тростиною чи щелепу – терням?
Чи буде він багатослівно благати вас? Чи говоритиме лагідно?
Чи укладе він з вами угоду («складе завіт»)? Чи буде він вам за вічного раба?
Чи можна гратися з ним, наче з птахом або прив’язати його для своїх дівчаток?
Чи торгують ним купці? Чи ділять його поміж торговців?
Чи можна наповнити його шкіру стрілами або його голову – рибальськими списами?
Справді, марна будь-яка надія подолати його; хіба людина не буде приголомшена, побачивши його?
Ніхто не настільки лютий, щоб насмілився його розворушити.
Зверніть увагу, що кожне зі слів, виділених жирним шрифтом у цьому останньому уривку, має буквальне значення, за винятком «раба» та «птаха», які позначені в тексті словами «наче» або «за», щоб указати на застосування метафоричних образів.
АНАТОМІЯ БЕГЕМОТА
Зауважте, що вся логіка аргументів Бога не призведе до передбаченого ефекту, якщо бегемот левіафан є уявними тваринами, або якщо вони є реальними тваринами, і їхня значимість перебільшена або завищена. Перші дев’ять тварин, на які Бог звернув увагу Йова, були відомі своїм таємничим, унікальним, незрозумілим і незалежним поводженням. Тепер Він спрямовує увагу Йова на Своїх наймогутніших, дивовижних, грізних створінь, яких жодна людина не здатна контролювати – відповідно до Свого бажання вразити Йова усвідомленням його власної нездатності спрямовувати, керувати, розуміти, пояснювати чи контролювати обставини свого життя, не кажучи вже про сподівання на те, що Бог буде пояснювати йому Свої дії. Акцент тут робиться на розмірі та міці. Наказавши Йову «поглянути на бегемота, якого Я зробив з тобою», Бог тим самим стверджував, що якщо бегемот нереальний, то і Йов нереальний. Якщо бегемот є «міфо-поетичним» створінням, то і Йов також. Бог створив їх обох. Але Біблія навчає, що Йов справді жив (Єзекіїла 14:14; Якова 5:11). Отже, бегемот був такою саме реальною, буквальною та історичною істотою, як і Йов. Розглянемо три характерних риси бегемота: м’язи живота, хвіст і кістки.
1) «Ось же сила його в його стегнах, а міць – у м’язах його живота» (40:16). Це правда, що слони та гіпопотами мають міцні та об’ємні м’язи живота. Однак їхні черевні м’язи не йдуть у жодне порівняння з черевними м’язами диплодоків чи амфіцелій, чиї масивні шлунки були розміром більші за цілого слона. Сейсмозавр, що означає «рептилія землетрусу», отримав таку назву через свій гігантський зріст і спроможність трясти землю, коли йшов. Лише його черево саме по собі могло б налякати людей своїми розмірами, викликаючи у них почуття страху та безпорадності при виді такої вражаючої м’язової сили.
2) «Він випростовує свого хвоста, наче кипарис, а сухожилля його стегон сплетене» (40:17). Чому Бог порівняв хвіст бегемота з кипарисом (або кедром в перекладі І. Огієнка)? Спочатку ми маємо звернутися до біблійного визначення кедра. Чи були кедри, про які згадується в Біблії, великими деревами? Так, були, про що свідчать численні вірші. В них підкреслюються головні ознаки кедра – висота, сила, статура та велич. Зваживши на явно крихітні хвости гіпопотама, слона, носорога й мамонта, одразу стає очевидним, що в тексті йдеться явно не про них. Однак навіть побіжний розгляд хвостів більших динозаврів-зауроподів – апатозавра, аргентинозавра, суперзавра або сейсмозавра з його величезним хвостом, призначеним для захисту від потенційних нападників, – швидко надає достатньо доказів того, яку саме тварину описує Бог. І справді, навіщо Богу звертати увагу Йова на придаток гіпопотама? Якщо Він намагався приголомшити Йова Своїм творінням, чи не звернув би Він його увагу на більш характерні особливості цієї тварини?
3) «Його кості – мідні труби, його кістки – наче з литого заліза» («залізні пруття» в перекладі І. Огієнка) (40:18). Структура скелета цієї істоти була створена явно для виняткової стабільності та сили. У порівнянні з людьми динозаври були величезними. Якщо вага гіпопотама становить три-чотири тонни, носорога – одну-дві тонни, а слона – п’ять-сім тонн, то аргентинозавр важив 80-100 тонн. Такий розмір обов’язково вимагав каркаса з масивних кісток, щоб підтримувати таку масу тіла. При вивченні структури скелета будь-якого з великих динозаврів, відразу вражає величезний розмір всіх його кісток. Лише стегнова кістка апатозавра була заввишки два метри, а стегнова кістка титанозавра навіть довшою.
Зауважте, що Бог спеціально вибрав ознаки, які мали підкреслити особу та унікальні риси цієї неймовірної істоти і обумовити Його підсумкове твердження про бегемота: «Він є початком Божих доріг» (40:19). Основне єврейське слово, перекладене як «початок», стосується розміру, маси, ваги, об’єму, сили або міці. Бог кинув виклик Йову через його нездатність приборкати, упокорити або контролювати цю величезну істоту (так само як і левіафана, відомого своєю лютістю). Зважте ще раз на фразу: «тільки Його Творець може наблизити до нього Свого меча» (вірш 19). Мається на увазі, що людям буде дуже важко здолати цю істоту. Причина, чому Бог звернув увагу Йова на бегемота, очевидна: ця гігантська істота була такого зросту й сили, що лише Творець міг її контролювати. Для того щоб Божі аргументи мали сенс або хоч якусь вагу для Йова, бегемот мав бути реальною істотою і мати таку значну, навіть зловісну величезність і могутні розміри, що Йов без вагань визнав би свій безпорадний, жалюгідний стан перед Богом. Ні гіпопотам, ні слон не змогли б викликати такого усвідомлення. А от динозавр міг би. Розгляньте порівняльну таблицю на наступній сторінці. Бегемот очевидно був певним типом динозавра. За словами єврейського лексикографа Бенджаміна Девідсона, цей дикий звір був «якоюсь величезною чотириногою істотою».
АНАТОМІЯ ЛЕВІАФАНА
Далі Бог звертає увагу Йова на вершину тваринного світу. Мойсей повідомляє нам про те, що відбулося на п’ятий день творіння:
І сказав Бог: Нехай закишить вода багатьма створіннями, з живою душею, і птахи нехай літають понад землею у небесних просторах. І створив Бог величезних морських істот і кожну душу живих тварин, якими наповнилися води, – за їхнім родом, і всяких крилатих птахів – за їхнім родом. І побачив Бог, що це добре. І поблагословив їх Бог, кажучи: Плодіться і множтеся, наповняйте води в морях, а птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і настав ранок – день п’ятий (Буття 1:20–23).
Кілька перекладів Біблії передають позначені жирним шрифтом слова як «великих морських чудовиськ», тоді як дослівний переклад Янга трактує їх як «великих чудовиськ», а в Англійській стандартній версії це «великі морські створіння». Тож ми не повинні дивуватися, коли у стародавній Книзі Йова прочитаємо про неймовірну морську істоту – левіафана (лівайятан), яка справді відповідає характеристикам «велика» і «чудовисько».
Ознайомтеся з наступним планом, який пояснює макет уривку Йова 40:25 – 41:26:
Йова 40:25 – 41:2а – непереможність левіафана
Вірші 2б – 3 – першість Бога
Вірші 4 – 16 – анатомія левіафана
Вірші 17 – 24 – поводження левіафана
Вірші 25 – 26 – постать левіафана
Бог присвячує цій тварині довгий опис. У стрімкій послідовності Бог ставить Йову 14 риторичних запитань, і на кожне з них Йов може відповісти лише однозначним «Ні!». Запитання акцентують його увагу на незаперечному факті, що левіафан настільки грізний і лютий, що люди не мають жодної надії підкорити його: «Тож надія твоя неправдива, – на сам вигляд його упадеш» (41:1). Отже, з цього випливає очевидний висновок: «А хто може стати переді Мною? Як хтось стане проти Мене, то Я відплачу, усе під небом – воно Моє» (41:2–3). Стверджувати, що левіафан є вигаданою істотою, означає повністю підривати логіку Божих аргументів.
Після 14 запитань Бог переходить до опису анатомічної будови левіафана. Його зовнішнє покриття непроникне; воно складається з рядів лусочок – настільки щільних, що між ними не може проникнути навіть повітря. У нього – двійні щелепи (переклад І. Огієнка), або «подвійна вуздечка» (переклад Р. Турконяка). «Навколо його зубів – страх» (або «жах» у І. Огієнка). Хоча багато тварин мають великі гострі зуби, зуби левіафана перевершують їх усіх.
Наступні чотири вірші описують здатність левіафана випускати вогонь із пащі (вірші 10–13). Зверніть увагу на слова, виділені жирним шрифтом:
При його чханні спалахує світло, а його очі схожі на промені світанку.
З його пащі виходять палаючі вогні («смолоскипи») і вилітають вогняні іскри.
З його ніздрів виходить дим, як із розжареного горшка і з тростини.
Його подих розпалює вугілля (переклад І. Огієнка), і з пащі виходить полум’я.
Само собою зрозуміло, що «світло», «палаючі вогні», «вогняні іскри», «дим», «вугілля» і «полум’я» є буквальними явищами, тоді як «світанок», «розжарений горщик» і «тростина» вживані в переносному значенні, на що вказують відповідні слова «як» і «схожі на». Подібним чином «чхання», «очі», «паща», «ніздрі» і «подих» є, безперечно, буквальними рисами анатомії левіафана. Та попри все це коментатори вдаються до заплутаних викривлень, щоб відразу відкинути їхнє очевидне буквальне значення. Наприклад, у своєму коментарі до Книги Йова Гомер Хейлі пропонує таке пояснення:
Більшу частину дня крокодил проводив на березі річки, гріючись на сонці; коли він чхав або позіхав, бризки води виблискували на сонці ніби промені світла. Фраза «його очі схожі на промені світанку» може бути мовним зворотом, який вказує на те, що єгиптяни вважали очі крокодила провісниками світанку через їх червоний колір, коли лише їх було видно над водою, а решта його тіла була занурена під поверхнею води… Без сумніву, ці враження склалися під впливом світла, що відбивалося в маленьких бульбашках, які виходили з його пащі й сприймалися автором як «смолоскипи» та «вогняні іскри».
То Бог намагався вразити Йова здатністю левіафана пускати бульбашки? Але багато водних істот здатні вивергати бульбашки, що навряд чи є вражаючою характеристикою, на якій можна акцентувати увагу. У такому, здавалося б, несамовитому намаганні відкинути явний смисл опису – очевидно, через упереджені ідеї чи бажання похизуватися інтелектуальною витонченістю – коментатори відкидають очевидне й не враховують контекстуальну логіку розділу. Навряд чи Йов був би вражений величчю Бога та своєю власною неадекватністю через здатність тієї істоти пускати бульбашки.
Але чи існують у природі прецеденти того, що тварини можуть виробляти світло внаслідок якихось хімічних реакцій? Так, живі організми можуть виробляти та випромінювати світло внаслідок таких процесів як біолюмінесценція, флуоресценція, фосфоресценція, триболюмінесценція та хемілюмінесценція. Таке досить поширене явище відбувається по всьому світу, особливо в океані, який становить понад 99% життєвого простору на планеті. Згідно спостережень морського біолога і фахівця з біолюмінесценції Едіт Віддер, «близько 80-90 відсотків підводних істот виробляють світло, і ми дуже мало знаємо про те, як і чому». Якщо глибоководні веслоногі ракоподібні здатні випромінювати глибинні заряди, які створюють сповільнені спалахи; якщо трубчасті риби можуть викидати біолюмінесцентні клітини, якщо їм загрожує небезпека; якщо електричний вугор може виробляти 500 вольт статичної електрики, яка може вбити дорослу людину, і якщо жук-бомбардир може випустити хімічну «бомбу», яка вибухає з його тіла при 100°С, то чому так важко повірити, що левіафан міг видихати дим і полум’я?
Про серце левіафана сказано, що воно тверде, наче камінь, і «вилите, наче долішній жорновий камінь». У давнину «верхнє» жорно розташовувалося поверх «нижнього» жорна, яке було міцно прикріплене до підлоги. До верхнього жорна кріпилася колода, що виходила назовні. До неї прив’язували вола (чи іншу тварину, або навіть людину, Суддів 16:21), які штовхали її, ходячи по колу навколо нижнього жорна. При терті верхнього жорна об нижнє молотилося зерно (пор. Второзаконня 25:4). Деліч зауважив, що «нижнє жорно, яке... мало витримувати вагу та тертя верхнього, мало бути особливо твердим». Таке порівняння знову-таки вказує на те, що тіло цієї істоти було непробивним. Ця характеристика далі підкреслюється переліком створеної людиною зброї, яка не здатна завдати жодної шкоди левіафану: меч, спис, камінь, стріла, залізо, мідь, стріли, каміння з пращі, дубини (вірші 18–21). Запитання: чи налякає ця зброя й змусить тікати від страху крокодила? Так, але не левіафана. Він «висміює» її.
Більше того, черево левіафана схоже на «гострі черепки, він розстелює гострі речі по болоті» (вірш 22). Черепки – уламки керамічних виробів, які знаходять під час археологічних розкопок. Тож, черево левіафана було зубчастим і мало шипи. А чи ви бачили черево крокодила? Крім того, бурхливі хвилі, які спричиняє ця істота під час руху, відрізняються від усього того, що спричиняють інші морські істоти, так що навіть створюється враження, ніби океан вирує, як казан, що кипить (вірш 23).
Щоб ми не змогли не побачити лісу за деревами, погляньмо на висновок Самого Бога, який випливає з опису анатомічних особливостей і здібностей левіафана: «На землі немає подібного йому, створеного безстрашним. Він бачить все високе, і сам є царем усіх величних звірів!» (вірші 25–26). Кожне з цих тверджень про видатне положення левіафана підтверджує його першість і перевагу над усіма іншими істотами: він абсолютно безстрашний, дивиться зверхньо на всіх інших створінь і перевершує їх у тих ознаках, якими вони пишаються. Коментуючи фразу «переляк підскакує перед ним» (вірш 14), Деліч зазначив: «Ця істота поширює перед собою зневіру (розпач), яка породжує жах і позбавляє сили».
ВИСНОВОК
Текст цих розділів чітко зрозумілий: Бог вразив Йова чудесами неживої природи, а потім не менш дивовижними ознаками Його створінь з тваринного світу, а захоплюючим фіналом Його промови стали описи двох створінь, чиї розміри, сила та лютість закріпили головну суть: Божі шляхи набагато вищі за людські, і ніхто не має права – не кажучи вже про перевагу знання, сили чи мудрості – ставити під сумнів Боже керівництво всесвітом. Бегемот і левіафан не більш уявні або «міфо-поетичні», ніж Бог. Бегемот і левіафан були реальними, історичними, живими істотами.
40:25 aВелика морська істота, яка саме – невідомо.
41:17 aАбо очищують себе
42:10 aБукв. полон Йова, тобто, все, що в нього було забрано
