СТАРИЙ ЗАПОВІТ
Вступ до ПЕРШОЇ КНИГИ ХРОНІК
Перша та Друга книги Хронік є однією книгою єврейської Біблії, які містять історичні аннали Ізраїлю. Вони буквально охоплюють весь старозавітний період від Адама до вавилонського полону та перського указу, який дозволив вигнанцям повернутися до Палестини. Книги Хронік містять у собі старозавітну історію ізраїльського народу для вигнанців, які повернулися з неволі.
Зміст
1 – 9
Родоводи від Адама до Давида
Від Адама до Авраама, і від Авраама до Якова (1); від Якова до Давида (2); від Давида до полону (3); 12 племен Ізраїлю (4 – 8); мешканці Єрусалиму та сім’я Саула (9);
10 – 29
Життя та царювання Давида
Смерть Саула (10); початок царювання Давида та завоювання Єрусалиму (11); лицарі Давида (11 – 12); перенесення ковчегу (13); перемога над филистимцями (14); ковчег принесено в Єрусалим (15); служіння подяки та пам’яті (16); відмова у проханні побудувати храм Господу, але підтвердження Божого завіту з Давидом (17); війни (18 – 20); гріховний перепис (21); приготування до будівництва храму (22); організація служіння левітів (23 – 26); Давидові начальники над військовими та цивільними справами (27); прощальне звернення Давида до народу та сина Соломона в очікуванні зведення храму (28 – 29); сходження Соломона на престол і смерть Давида (29)
Головна тема
Після вавилонського вигнання залишок євреїв під проводом Езри повернувся до Палестини, щоб відновити релігію Мойсея. Цим людям було вкрай важливо нагадати про їх духовне коріння. Їм було потрібно перезакласти свою релігійну основу. Автор книги (ймовірно, Езра) вміло підібрав історичні деталі, які закладуть у колишніх вигнанців основу головних принципів юдаїзму – належного місця закону, храму та священства. У книзі завітним стосункам із Богом відведене центральне місце. Ті, хто відмовляється вчитися на помилках минулого, приречені повторювати їх. Ключ до нашого успішного майбутнього лежить у нашому минулому.
ПЕРША КНИГА ХРОНІК
1:2 aЄвр. Кенан
1:4 aЗа масоретським текстом і Вульгатою; Септуаґінта додає сини Ноя.
1:6 aВ Буття 10:3 – Ріфат
1:7 aВ Буття 10:4 – Тарші
bВ Буття 10:4 – доданійці
1:9 aВ Буття 10:7 – Сабта
1:17 aВ Буття 10:23 – Маш
1:19 aБукв. Розділення
1:22 aВ Буття 10:28 – Обал
[1:32] Хоча Кетура згадується в Біблії лише чотири рази (Буття 25:1, 4; 1 Хронік 1:32 33), її зв’язок з Авраамом ставиться під сумнів: вона його була «дружиною» чи «наложницею»? Відомо, що під час свого правління Давид мав «дружин» і «наложниць» (2 Самуїла 19:5). Також у Соломона «було… сімсот жінок і триста наложниць» (1 Царів 11:3). У цьому контексті слова «дружини» (‘ішша) і «наложниці» (пілегеш) мають різні значення і майже ніколи не використовуються як синоніми. Тож виникає запитання, чому Кетуру в Буття 25:1 названо дружиною Авраама, а в 1 Хронік 1:32 – його наложницею?
По-перше, для існування справжнього протиріччя між 1 Хронік 1:32–33 і Буття 25:1, потрібно знати, чи стосуються ці уривки одного й того самого часу. Можливо, Кетура спочатку була «наложницею» Авраама, а пізніше стала його «дружиною». У такому випадку автори книг Біблії могли би правомірно застосовувати до неї обидва терміни
По-друге, хоча було б дещо незвично використовувати терміни «дружини» та «наложниці» як синоніми під час монархічного періоду ізраїльської історії, дані свідчать про те, що в патріархальні часи використання цих термінів для позначення однієї особи було певною мірою нормальним. Зверніть увагу на наступне:
Білга, служниця Рахилі (Буття 29:29), була однією з «наложниць» Якова (35:22). Але її також названо його «дружиною» як до, так і після того, як вона народила Якову двох синів (30:4; 37:2).
В Буття 16:3 Аґар названо «дружиною» Авраама (‘ішша), тоді як з Буття 25:6 випливає, що Аґар, рабиня Сарри, також була його «наложницею» (пілегеш).
Хоча в Буття 25:1 сказано: «…взяв собі Авраам жінку на ім’я Кетура», вірш 6, схоже, вказує на те, що Кетура також була його наложницею.
«Усе, що було в нього, Авраам віддав Ісакові. А синам наложниць, які були в Авраама, ще за свого життя Авраам дав дарунки і відіслав їх від свого сина Ісаака на схід – до східної землі» (25:5–6).
Ісаак, син Сарри, був відокремлений від усіх інших синів Авраама, яких народили йому його наложниці. Це може свідчити про те, що Кетура, яка не була матір’ю Ісаака, була описана як наложниця (пор. 1 Хронік 1:32).
Знавець івриту Віктор Гамільтон вважає, що стосунки між наложницями та дружинами за часів патріархів не були схожі на ті, що спостерігалися за часів Давида та Соломона. Розумно зробити висновок, що це «співвідношення» в Книзі Буття вказує на те, «що наложниці Авраама та Якова не були такими в тому сенсі, який цей термін отримав пізніше, адже в той час не було підходящого терміну для позначення цього типу наложниць; таким чином терміни на позначення дружини та наложниці використовувалися як синоніми для позначення статусу цих жінок в оповіданнях про патріархів». У статті щодо походження терміну пілегеш (наложниця) нині покійний семітист доктор Хаїм Рабін написав: «Поперемінне використання цих термінів у межах легко сприйнятого контексту історії створювало враження такого собі "проміжного" стану».
Кетура була дружиною-наложницею. Схоже, вона була більше ніж наложницею (які часто вважалися другорядними дружинами і мали статус рабинь), але не була рівною Саррі, першій «дружині» Авраама і матері обіцяного сина (Буття 17:15–22). Подібно до того, як Білга, наложниця Якова, не могла суперничати з Рахиль чи Лією, Кетура не була рівною Саррі. Таким чином, автори біблійного оповідання не помилялися, коли характеризували Кетуру та Білгу як дружин і наложниць; вони просто використали ці два слова на позначення «проміжного» статусу цих жінок.
1:36 aВ Буття 36:11 – Цефо
bПорівняйте Буття 36:12
1:40 aВ Буття 36:23 – Алван
bВ Буття 36:23 – Шефо
1:41 aВ Буття 36:26 – Хемдан
1:42 aВ Буття 36:27 – Акан
1:50 aВ Буття 36:39 – Гадар
bВ Буття 36:39 – Пау
2:7 aВ Ісуса Навина 7:1 та інших місцях – Акан
2:9 aУ 2:18, 42 – Калеб
2:17 aПорівняйте 2 Самуїла 17:25
[2:13–15] Давид був сьомим чи восьмим сином Єссея? Згідно 1 Самуїла, Давид був наймолодшим із восьми синів Єссея (16:10–11; 17:12), але в 1 Хронік 2:15 Давид зазначений як «сьомий» син Єссея. Як Давид міг бути і сьомим, і восьмим сином свого батька?
Імовірною відповіддю може бути те, що один із синів Єссея, яких було показано Самуїлу у Вифлеємі (1 Самуїла 16), міг померти ще молодим і не залишити потомства. Таким чином, в якійсь момент Давид був наймолодшим із восьми синів, а в інший – наймолодшим із семи синів. Також треба пам’ятати, що єврейські родоводи часто містили імена лише тих, хто мав певне значення для майбутніх поколінь. Цілком зрозуміло, що якби один із братів Давида помер до того, як одружився та народив дітей, про нього б не згадали в загальному родоводі.
Розглянемо також ситуацію, за якою у хлопця є семеро молодших братів, у тому числі й брат, який загинув у автомобільній аварії у віці п’яти років. Коли цей хлопець згодом одружиться і матиме дітей, чи можливо, що його діти казатимуть про своїх «шістьох дядьків» і про те, що їхній тато є найстаршим із семи братів? Імовірно. Чи можуть бути ситуації, коли вони можуть згадувати у розмовах і померлого брата свого тата, і в таких випадках казати, що їхній батько є найстаршим із восьми синів, один із яких помер у дитинстві? Безсумнівно.
Щоправда, в Біблії ніде не згадується про те, що один із братів Давида помер у молодому віці, але це може матися на увазі, коли в 1 Хронік 2:13–15 згадується на одного сина менше. Казати, що один із братів Давида міг померти у відносно молодому віці не є прийнятним поясненням, значить заперечувати, що Біблія може говорити про деякі речі й непрямо. Тим не менш, це факт (Дії 8:35–36). Крім того, якщо сьогодні люди, які втратили дітей або братів і сестер, можуть правомірно говорити про кількість своєї сім’ї в двох різних значеннях, чи не повинні ми також визнавати таке право за авторами книг Біблії при обговоренні різних сімей?
2:52 aТе саме, що манахтійці, вірш 54
3:1 aУ 2 Самуїла 3:3 – Кілеаб
3:5 aВ 14:4 та 2 Самуїла 5:14 – Шаммуа
bУ 2 Самуїла 11:3 – Еліям
3:6 aВ 14:5 – Елпелет
3:12 aВ Ісаї 6:1 – Уззія
3:15 aУ 2 Царів 23:31 – Єгоахаз
3:16 aПорівняйте 2 Царів 24:17
3:17 aТакож Конія в Єремії 22:24 і Єгоякін у 2 Царів 24:8
bАбо Єхонії бранця були
[3:19] На перший погляд багато імен і родинних зв’язків у Святому Письмі можуть трохи заплутати. Авраам одружився із Саррою, своєю зведеною сестрою (Буття 20:12; див. 17:15–16; 22:17). Їхній син Ісаак одружився з Ревекою, своєю троюрідною сестрою (Буття 22:20 23; 24:4,15). Яків, онук Авраама, одружився зі своїми двоюрідними сестрами, Рахиль і Лією, які були сестрами (Буття 24:29; 29:15–30). Через багато років син Якова, Юда, переспав із власною невісткою (вважаючи, що вона повія), яка згодом народила двох синів – Переца і Зераха. В одному сенсі ці хлопці були його синами, а в іншому – його онуками (Буття 38:12–30).
Зеруббабел – ще одна історична постать у родоводі Христа, навколо якої існує певна плутанина. Тоді як книги Езри (3:2, 8; 5:2), Неемії (12:1), Ангея (1:1, 12, 14; 2:2; 2:23), Матвія (1:12) і Луки (3:27) зазначають, що Зеруббабел був «сином Шеалтіїла», літописець зазначив таку інформацію про його безпосереднє походження: «Сини Єхонії: Ассір, його син Шеалтіїл, Малкірам, Педая, Шенаццар, Єкамія, Хошама і Недабія. Сини Педаї: Зеруббабел і Шімеї» (1 Хронік 3:17–19). Виникає очевидне запитання: «Чому в 1 Хронік 3:19 батьком Зеруббабела названо Педаю, якщо скрізь у Святому Письмі його батьком названо Шеалтіїла?»
Багато скептиків швидко зараховують 1 Хронік 3:19 до випадків суперечності. Але насправді існують розумні потенційні рішення цієї головоломки. По-перше, цілком можливо, що Зеруббабела народив один брат, а виховував інший. Згадаймо, що Мордекай вважався батьком цариці Естер (він «виховав» майбутню царицю Персії, «забравши її до себе за дочку», Естер 2:7), хоча насправді він був її двоюрідним братом. Ісус, «будучи, як вважали, сином Йосифа», насправді був «Сином Бога» (Луки 3:23). Йосиф допомагав виховувати Ісуса, і його вважали Його біологічним батьком (Матвія 13:55), але він у жодному разі не був батьком Ісуса в звичайному розумінні цього слова. Просто іноді буває так, шо «сина» виховує «тато», який не є його батьком у прямому сенсі цього слова.
Інше розумне можливе пояснення відмінностей у вищезгаданих віршах стосується припису закону Мойсея про левіратний шлюб, з яким багато хто не знайомий. Згідно із Второзаконня 25:5–6,
Якщо брати житимуть разом, і один з них помре, й в нього не буде сина, то дружина померлого не вийде заміж назовні, за чужого чоловіка. Брат її чоловіка ввійде до неї, візьме її собі за дружину і співживе з нею. І буде, – первородний, якого вона народить, підніме ім’я того брата, який помер, – і його ім’я не було стерте з Ізраїлю (див. Матвія 22:24–26).