Рут

Вступ до КНИГИ РУТ

Рут була моабійкою. До її країни переїхала родина ізраїльтян, і вона вийшла заміж за одного із її синів. Книга описує стосунки Рут зі своєю свекрухою та стосунки, які вона поступово розвиває з Богом. Події цієї історії розгортаються в морально неспокійний період правління суддів і різко контрастують із депресивним, неприємним тогоденням. Ця книга є ніби оазисом у пустелі розбещеності; ніби запашною квіткою в саду, зарослому духовним бур’яном і колючками; і ніби солодким ароматом серед повсюдного смороду відступництва.

Особливі звичаї /правові аспекти

1. Левіратний закон про діверство (Второзаконня 25:5–6): відповідні «чоловіки з найближчих родичів» (Рут 2:20) мали бути повідомлені про обов’язок «підняти ім’я» померлого бездітного родича, одружившись із його вдовою. Ініціювати цей процес мала вдова.

2. Лягти при ногах і «простягнути крило» (3:9): цими діями жінка давала зрозуміти, що була готова до шлюбу з конкретним чоловіком, який мав виконати з нею левіратний закон про діверство.

3. Дати своє взуття комусь (4:7): ця дія символізує проведення юридичної операції, у цьому випадку – закріплює згоду попереднього родича відмовитися від свого права викупу на користь іншого чоловіка за ступенем спорідненості. Це нагадує нотаріальне завірення документа або підписання договору в наш час.

Зміст

1. Рішимість Рут

2. Стосунки Рут із Боазом

3. Приготування до шлюбу

4. Шлюб і народження сина

Головна тема

Навіть посеред повсюдного нехтування Божими заповідями, коли все суспільство і навіть Божий народ перебувають у стані морального хаосу та духовного занепаду, звичайні люди, яких громадськість навіть не помічає, провадять своє життя у гармонії з Богом і Його волею. Навіть люди, про яких і не подумаєш – як-от моабійка, – можуть підкорятися небесному Богу, у той час, коли всі навколо них роблять прямо протилежне. Бог вершить Свою волю через тих, хто кориться Його проводу, незалежно від переважного стану духовності у суспільстві на той момент. У потоці історії Бог неухильно просуває Свій задум привести Христа у світ, і в кожен момент історії Він піклується про Своїх вірних і їхнє благополуччя. Крім того, Бог не «прив’язаний» до одного народу – Він піклується і про поган, так що включає до родоводу Свого Сина і чужоземку. Боаз служить прообразом Христа, виступаючи як родич-викупитель, – близький родич, який має право викупити (Римлян 1:3; Євреїв 2:14); він міг заплатити необхідну ціну викупу (1 Петра 1:18–19), і був готовий це зробити (Галатів 2:20; Євреїв 10:7).

КНИГА РУТ

1:20 aБукв. Приємна
bБукв. Гірка
3:9 aАбо простягнеш край свого одягу на твою рабу
3:15 aЗа багатьма єврейськими манускриптами, сирійськими перекладами та Вульгатою; в масоретському тексті, Септуаґінті й Таргумі – він.
4:1 aЄвр. пелоні алмоні
4:10 aМожливо, його громадська посада

[4:13–22] У вірші 17 вперше згадується Давид, син Єссея та майбутній цар Ізраїлю. Події Книги Рут відбувалися за кілька десятиліть до народження Давида (Рут 1:1), але правнука Рут двічі згадано наприкінці оповідання (4:17, 22), щоб акцентувати увагу на родоводі Месії від сина Юди, Переца (Рут 4:18; Буття 38:29; пор. 49:10), до Обеда (сина Рут) й до Давида, якому Бог обіцяв нащадка, який заснує вічне Царство (2 Самуїла 7:12–13; Псалом 88:4–5; Луки 3:31–33).

Багато скептиків сумніваються, як Давид міг бути нащадком моабійки Рут і при тому стати царем Ізраїлю, обраним Самим Богом (1 Самуїла 16:1–13). Адже Мойсей написав: «Аммонієць і моабієць не ввійдуть на Господні збори; навіть їхнє десяте покоління не ввійде на Господні збори й аж довіку» (Второзаконня 23:3). То як цар Давид, правнук моабійки, міг бути допущений на «Господні збори»?

По-перше, потрібно розглянути значення фрази «не ввійде на Господні збори». Чи Мойсей мав на увазі, що аммонійці чи моабійці не могли жити в межах кордонів Ізраїлю? Або вони не могли стати частиною спільноти ізраїльтян загалом? Чи вони не могли зібратися разом і стати частиною фактичного зібрання ізраїльтян (пор. Второзаконня 5:22; 9:10; 10:4; 18:16)? Жоден з них не міг стати одним із старійшин чи вождів народу, які часто збиралися разом (пор. Второзаконня 31:28, 30)? Або вони не могли стати частиною релігійної громади (пор. Левіт 21:17–21), тобто, їм було заборонено «брати участь у релігійних обрядах, які відправлялися по домах і в наметі зустрічі, а пізніше в храмі»? У той час як Мойсей і ті ізраїльтяни, які вперше отримали цей наказ, безсумнівно, розуміли точне значення цього припису з Второзаконня 23:3, ті, хто живе через 3500 років після того, як був даний закон Мойсея (і хто ніколи не мусив дотримуватися його), можуть так ніколи й не дізнатися, що саме мав на увазі Господь. А оскільки ні християни, ні скептики не можуть знати напевно, що саме означає вислів «Господні збори» у Второзаконня 23:3, то очевидно, що жодної доведеної суперечності не існує.

По-друге, серед ізраїльтян і навколо них жили різні «чужинці». Оскільки два з половиною племені Ізраїлю населяли східний берег Йордану (Числа 32), де жили моабійці та аммонійці й де на той час таборували ізраїльтяни (Второзаконня 1:5; 29:1), коли Мойсей дав обмеження щодо моабійців та аммонійців у Второзаконня 23:3, він мав на увазі необрізаних «чужинців» або «захожих» моабійців та аммонійців, яких ніколи не мали допускати до загальної ізраїльської громади. Рут могла бути моабійкою за своїм етнічним походженням, але за своїми релігійними переконаннями вона віддано слідувала за Богом (Рут 1:16–18), сприйняла закон Мойсея та дотримувалася його (Рут 3:1–18; 4:1–12; Второзаконня 25:5–10). Тому вона та її вірні нащадки (включно з Давидом) були правомірно прийняті як частина ізраїльської громади.

Ще одна причина, чому припис із Второзаконня 23:3 не стосувався Рут та її нащадків, полягає просто в тому, що мати-неізраїльтянка не визначала національність своїх нащадків. Хоча дружина Йосифа була єгиптянкою, їхні сини Єфрем і Манасія не стали єгиптянами (Буття 41:50 52). Шлюб Мойсея з мідіямкою Ціппорою (Вихід 2:11–25) не позбавив їхніх синів Ґершома та Еліезера можливості бути ізраїльтянами (Вихід 2:22; 18:1–4), а також не зробив їх мідіямцями. Одруження Салмона з Рахаб (єрихонською повією) не означало, що їхній син Боаз був визнаний єрихонським язичником (Матвія 1:5). І моабійка Рут, дружина Боаза, не зробила свого сина Обеда, онука Єссея, правнука Давида чи своїх далеких нащадків Йосифа та Марію (земних батьків Ісуса) нічим іншим, ніж законними нащадками Авраама (Матвія 1:1–17; Луки 3:23–38), відповідно до того, як стандартно визначалася ізраїльська спадщина. В очах усього Ізраїлю Давид був ізраїльтянином з племені Юди, і був моабійцем не більше, ніж єрихонцем.

Хоча Боаз, Рут і Давид не були безгрішними (Римлян 3:23) й порушували різні старозавітні заповіді (пор. 2 Самуїла 11 – 12), ні вони, ні Бог (обираючи Давида царем над Ізраїлем) не зневажали і не порушували припису з Второзаконня 23:3.

4:20 aЄвр. Салмах