Буття (6: авторство)

ЧИ НАСПРАВДІ ВАЖЛИВО, ХТО НАПИСАВ П’ЯТИКНИЖЖЯ?

З часів «епохи Просвітництва» ліберальні богослови надзвичайно критично ставилися до тих, хто вважав Мойсея натхненним автором перших п’яти книг Біблії. Ці критики стверджують, що П’ятикнижжя було складено з чотирьох оригінальних документальних джерел, позначених як J, E, D і P, які нібито були написані в різний час іншим автором (або авторами) і зрештою були складені в П’ятикнижжя одним редактором близько 200 року до н.е. Ця теорія, яка має різні назви (Графа-Веллхаузена, документальна гіпотеза, теорія JEDP тощо), з роками стає все більш популярною. Цьому сприяють численні коментарі, релігійні журнали та веб-сайти, і підтримують багато професорів, які викладають релігійні курси. Безсумнівно, це питання є чемпіоном серед тем, які обговорюються на заняттях з вступної інформації до вивчення Біблії. У більшості «богословських» кіл, якщо хтось не дотримується документальної гіпотези (або принаймні якоїсь її форми), його вважають фанатиком і невігласом. У своїй книзі «Війни Дарвіна» Ендрю Браун згадує про інтерв’ю з рабином Джонатаном Саксом, у якому доктор Сакс захищав тезу, що Мойсей написав або продиктував перші п’ять книг Біблії. На це Браун відповів: «Це була найбільш шокуюча заява, яку я коли-небудь чув від інтелектуала».

Оскільки теорія про те, що Мойсей не є автором П’ятикнижжя, отримала таке широке визнання серед «інтелектуалів», багато християн «прогнулися» під таким тиском і почали заявляти, що насправді «не має значення, хто написав перші п’ять книг Біблії, якщо ми віримо, що вони натхнені Богом». Це, безсумнівно, стосується інших книг Біблії, але чому б і не перших п’яти? Ми не вважаємо за необхідне знати, кого Бог надихнув написати Книгу Йова, або 1 і 2 Хронік, або Послання до євреїв. Чому ж тоді потрібно дискутувати про те, хто написав перші п’ять книг Біблії? Справа в тому, що Біблія рясніє посиланнями, які приписують авторство цих книг Мойсею.

У самому П’ятикнижжі міститься багато посилань на те, що Мойсей написав закон Божий.

• «Усі Господні слова Мойсей записав» (Вихід 24:4).

• «І сказав Господь Мойсеєві: Запиши собі ці слова…» (Вихід 34:27).

• «І Мойсей описав їхні подорожування та їхні походи за Господнім приказом» (Числа 33:2).

• «Мойсей написав цей закон і дав його священикам…» (Второзаконня 31:9).

Автори старозавітних книг Біблії приписували написання П’ятикнижжя (також відомого як Тора або «Закон») Мойсею. Проста констатація цього загальноприйнятого переконання надана в Книзі Ісуса Навина 8:32: «І він написав там на тих каміннях відписа Мойсеєвого Закону, що той написав перед Ізраїлевими синами» (переклад І. Огієнка). Зауважте також, що в 2 Хронік 34:14 сказано: «…священик Хілкія знайшов книгу Господнього закону, дану через Мойсея» (пор. Езри 3:2; 6:18; Неемії 13:1; Малахії 4:4). Як зауважив Джош Макдауелл у «Додаткових доказах, які вимагають вердикту», ці вірші «посилаються на справжній написаний "закон Мойсея", а не просто на усне передання».

Автори новозавітних книг також без вагань стверджували, що П’ятикнижжя написав Мойсей. Іван писав: «…Закон був даний через Мойсея» (Івана 1:17). Лука записав про воскреслого Ісуса: «І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання те, що стосувалося Його» (Луки 24:27). Посилаючись на юдейську практику прилюдного читання Закону, Яків підтвердив авторство Мойсея: «Адже Мойсей з давніх поколінь має своїх проповідників у містах, і вони читають його книги в синагогах щосуботи» (Дії 15:21). Із цим погоджувався Павло: «Мойсей пише про ту праведність, що від Закону: Людина, яка виконуватиме його, буде ним жити» (Римлян 10:5; пор. Левіт 18:5). Також у 2 Коринтян 3:15 Павло написав: «…читають Мойсея» (переклад І. Огієнка). Фраза «читають Мойсея» є яскравим прикладом фігури мови, відомої як метонімія (коли ім’я автора вживається замість творів, які він написав). Сьогодні ми можемо запитати когось, чи читав він Гомера, Вергілія чи Шекспіра, маючи на увазі, чи читав він їхні твори. В історії про багача та Лазаря можна прочитати відповідь Авраама стосовно п’яти братів багача: «Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають» (Луки 16:29). Чи були Мойсей і старозавітні пророки ще живі в першому столітті? Ні. Це означає, що брати багача мали писання Мойсея та пророків.

Крім того, як учні Ісуса, так і Його вороги визнавали і приймали книги Мойсея. Після того, як Ісус покликав Пилипа слідувати за Ним, той знайшов свого брата Натанаїла і сказав йому: «Ми знайшли Того, про Кого писали Мойсей у Законі й пророки, – Ісуса з Назарета, сина Йосифа!» (Івана 1:45). Зауважте також, що й новозавітні садукеї визнавали авторство Мойсея, коли сказали: «Учителю, Мойсей написав нам, що коли в когось помре брат і залишить дружину, а дітей не залишить, то нехай візьме брат дружину померлого та й відновить потомство своєму братові» (Марка 12:19; пор. Второзаконня 25:5).

І наостанок, захищати Мойсеєве авторство П’ятикнижжя замість того, щоб сидіти осторонь і стверджувати, що «не має значення, хто його написав», потрібно тому, що Сам Ісус стверджував, що «Закон» був даний Мойсеєм. У Євангелії від Марка 7:10 Ісус навів цитати з Книги Вихід 20 і 21, приписуючи ці слова Мойсею. Пізніше в Євангелії від Марка Ісус запитав садукеїв: «Хіба ви не читали в книгах Мойсея про те, що сказав йому Бог біля куща: Я – Бог Авраама, і Бог Ісака, і Бог Якова?» (12:26). Але, мабуть, найпереконливіший уривок з усіх міститься в Євангелії від Івана 5:46–47, де Ісус сказав: «Бо коли б ви вірили Мойсеєві, то вірили б і Мені; адже він написав про Мене. Якщо ж ви не вірите його Писанням, то як ви повірите Моїм словам?» (пор. Второзаконня 18:15–18). Стверджуючи, що Мойсей не написав П’ятикнижжя, ми фактично стверджуємо, що Ісус не є Богом. Як пояснив М. Р. Де Хаан у своїй книзі «Буття та еволюція»:

Доведіть, що Мойсей не писав книги П’ятикнижжя, і ви доведете, що Ісус абсолютно помилявся, а не був непогрішимим Сином Божим, за якого себе вважав. Від вашої віри в те, що Мойсей був автором тих п’яти книг, які йому приписують, також залежить ваша віра в Ісуса як Сина Божого. Ви не можете вірити в Ісуса Христа, не вірячи тому, що написав Мойсей. Справа в тому, що заперечення авторства Мойсея цих п’яти книг тягне за собою набагато більше, ніж усвідомлює більшість людей.

І дійсно, дуже важливо вірити в те, що Мойсей написав Тору. Це не тривіальне питання, яке можна обговорювати легковажно, припускаючи, що насправді «це не має значення». Це важливо, тому що під загрозою опиняється чесність авторів книг Біблії та божественність Христа!

35:27 aБукв. Місто Арба
36:11 aВ 1 Хронік 1:36 – Цефі
36:16 aВ Самарійському П’ятикнижжі немає князь Корей.
36:22 aВ 1 Хронік 1:39 – Гомам
36:23 aВ 1 Хронік 1:40 – Алян
bВ 1 Хронік 1:40 – Шефі
36:24 aВ масоретських текстах і Вульгаті; в Септуаґінті – Ямін; в Таргумі – могутні мужі; в Талмуді – мули.
36:26 aЄвр. Дішан
‍ ‍bВ 1 Хронік 1:41 – Хамран
36:27 aВ 1 Хронік 1:42 – Яакан

[36:31] Як не дивно, але 36-й розділ Книги Буття містить одну з найбільш суперечливих фраз у книзі, про яку часто забувають. На думку скептиків і ліберальних богословів, фраза «перш ніж зацарював цар над синами Ізраїля» вказує на дні монархів. Як же тоді Мойсей, який жив за сотні років до виникнення ізраїльської монархії, міг бути автором Книги Буття?

Насправді є дві логічні причини, чому Мойсей міг згадати про майбутню царську владу в Ізраїлі. По-перше, Мойсей знав про конкретні обіцянки, які Бог дав Аврааму та Якову щодо майбутніх царів Ізраїлю. В одному випадку Бог повідомив Аврааму та Саррі, що серед їхніх нащадків будуть царі. Він пообіцяв Аврааму, кажучи: «Поблагословлю ж її [Сарру] і дам тобі від неї сина. І поблагословлю її, і постануть народи, – з неї вийдуть царі народів» (Буття 17:16). Через багато років, за один розділ до суперечливого уривку в Буття 36:31, коли Бог явився Якову в Бет-Елі та змінив його ім’я на Ізраїль, Він сказав: «Я – Бог Всемогутній; зростай і розмножуйся; народи і громади народів постануть з тебе, і царі вийдуть зі стегон твоїх» (35:11). Те, що в Буття 36:31 сказано: «А ось царі, які царювали в Едомській землі, перш ніж зацарював цар над синами Ізраїля», не означає, що цей запис мав зробити хтось, хто жив після встановлення монархії в Ізраїлі. Натомість, це твердження було написано з думкою про обіцянку, що зі стегон Авраама та Якова вийдуть царі, і просто зазначає, що Едом став царством (монархією) раніше за Ізраїль.

Друга причина, чому Мойсей міг знати про майбутнє встановлення в Ізраїлі монархії полягає в тому, що Мойсей був натхнений Богом (Івана 5:46; Марка 12:26; пор. Вихід 20:1; 2 Тимофія 3:16–17; 2 Петра 1:20–21). Казати, що автором Книги Буття не міг бути Мойсей, тому що в тексті йдеться загалом про ізраїльських царів ще до того, як вони почали царювати, значить повністю ігнорувати той факт, що Мойсей отримав особливе Божественне одкровення. Цей факт особливо чітко видно у Второзаконня 17:14–15, де Мойсей пророче сказав:

А коли ти ввійдеш у землю, яку Господь, твій Бог, дає тобі, заволодієш нею, оселишся на ній та скажеш: Поставлю-но я над собою володаря, як і інші народи, які навколо мене, – то обов’язково поставиш над собою володарем тільки того, якого обере Господь, твій Бог. Поставиш над собою володаря зі своїх братів; не зможеш поставити над собою чоловіка-чужинця, оскільки він не є твоїм братом.

За звичайних обставин таке передбачення було б неможливим. Однак слід пам’ятати, що «для Бога все можливо» (Матвія 19:26) і що Бог був із Мойсеєм (пор. Вихід 3:12; 6:2; 25:22).

Якби християни стверджували, що Мойсей написав Книгу Буття без Божого натхнення або не знаючи попередніх обіцянок, даних Аврааму та Якову щодо майбутнього встановлення монархічної влади в Ізраїлі, критики могли б мати рацію, дійшовши висновку, що Буття 36:31 є анахронізмом. Але християнська віра ґрунтується на тому факті, що авторам книг Біблії було дане надприродне одкровення, тож не становить проблеми, що в Мойсея були такі вищі знання; навпаки, цього навіть слід очікувати.

36:39 aВ Самарійському П’ятикнижжі, сирійському перекладі та 1 Хронік 1:50 – Гадад.
bВ 1 Хронік 1:50 – Пай
36:40 aВ 1 Хронік 1:51 – Алва
37:36 aВ масоретському тексті – міданці.
[37:36] Див. коментарі до Буття 39:1.
38:29 aБукв. Прорив

[39:1] Скептики стверджують, що автор Книги Буття помилився, коли описав подробиці продажу Йосифа в рабство, адже існує протиріччя в тому, хто саме продав Йосифа в рабство в Єгипет. В Буття 37:36 написано, що «мідіянці в Єгипті продали Йосифа Потіфарові», а в Буття 39:1 написано, що то були ізмаїльці.

Після ретельного вивчення цього тексту Святого Письма можна легко побачити, що назви «мідіянці» та «ізмаїльці» насправді використовуються як синоніми. У Книзі Суддів записано, що після того, як Ґідеон і його 300 воїнів перемогли свого ворога,

Ізраїльські мужі звернулися до Ґідеона: Пануй над нами, ти і твій син, і син твого сина; бо ти нас врятував з руки Мідіяна! … Та матиму я до вас прохання, – сказав їм Ґідеон, – дайте мені, кожний з вас, сережку зі своєї здобичі! Адже в них [тих, кого Ґідеон і його воїни щойно перемогли] золоті сережки, оскільки вони були ізмаїльцями… І була вага золотих сережок, які він випросив, тисяча сімсот шеклів золота, за винятком посуду, ланцюжків підвіски і порфірового одягу, що на Мідіянських царях (Суддів 8:22, 24, 26).

Після того, як Ґідеон визволив ізраїльтян з рук мідіянців, він попросив ізраїльтян дати йому золоті сережки зі своєї здобичі. У кого вони її здобули? У тих, кого Ґідеон та ізраїльтяни щойно завоювали. А хто вони були? Подібно до Мойсея, у своїй натхненній історичній оповіді про Йосифа, натхненний автор Книги Суддів називав жителів Мідіяна ізмаїльцями.

Мідіянці та ізмаїльці, згадані в 37 і 39 розділах Книги Буття, були тією самою групою торговців. Це не суперечність і не доказ того, що Книга Буття була написана різними авторами.

41:51 aБукв. Забуття
41:52 aБукв. Плодовитий
41:56 aБукв. усе, що було в них
46:10 aВ 1 Хронік 4:24 – Намуїл
bВ 1 Хронік 4:24 – Яріб
cВ 1 Хронік 4:24 – Зерах
46:13 aВ 1 Хронік 7:1 – Пуа
bТе саме, що Яшуб у Числа 26:24 та 1 Хронік 7:1
46:16 aВ Самарійському П’ятикнижжі, Септуаґінті та Числа 26:15 – Цефон
‍ ‍bВ Числа 26:16 – Озні
‍ ‍cВ Числа 26:17 – Арод
46:21 aВ Числа 26:39 – Шефуфам
46:23 aВ Числа 26:42 – Шухам
46:24 aВ 1 Хронік 7:13 – Яхціїл
bВ 1 Хронік 7:13 – Шаллум
47:21 aЗа масоретським текстом і Таргумом; в Самарійському П’ятикнижжі, Септуаґінті та Вульгаті – зробив їх рабами.

[49:10] За століття до того, як Христос ступив на землю в людській подобі, давні пророки неодноразово передвіщали Його неминучий прихід. На сторінках Старого Заповіту знаходиться понад 300 месіанських пророцтв. Бог не намагався таємно «впровадити» Месію в людські справи під покровом ночі. По правді кажучи, Він доклав чималих зусиль, щоб оголосити світові новину про проголошеного Спасителя.

Один із прикладів таких пророцтв можна знайти в Буття 49:10. Слово «Примиритель» (в перекладі Івана Огієнка, в англ. перекладі – Шіло) богослови вже давно визнають іншою назвою Месії. Отже, цей вірш пояснює, коли саме мав прийти Месія – коли берло відійде від Юди.

Отже, що таке «берло» і коли воно відійшло від Юди? Берло – це палиця з вигравіруваною на ній назвою племені, яку зберігали у своїй власності старійшини кожного з дванадцяти племен Ізраїля. Берло символізувало національний суверенітет і судову владу Божого народу. Поки воно було на місці, євреї могли врядувати собою, відлучити когось від своєї спільноти і навіть застосовувати тілесні покарання або смертну кару.

Цікаво, що це берло залишалося на місці, навіть коли євреї були у полоні як у вавилонців, так і у мідійців і персів. Воно також деякий час залишалося на місці під час римського поневолення, поки імператор не призначив прокураторів. Коли це сталося, євреї першого століття повинні були визнати відхід свого берла, оскільки римляни (приблизно в 11 році нашої ери) забрали у євреїв право застосовувати смертну кару.

Коли члени Синедріону (ради юдейських старійшин) виявили, що вони не мають повноважень виконати смертний вирок Ісусу, а повинні натомість попросити римського прокуратора Понтія Пілата зробити це від їхнього імені (Луки 23:24), вони мали б знати, що Месія був серед них, адже то було саме те пророцтво, яке записав Мойсей. Берло і справді відійшло від Юди – і Месія й справді прийшов! Але євреї не зважали на голос Божий і вимагали смертного вироку для Його Єдинородного Сина. Чому? Тому що вони «завжди противилися Святому Духові» (Дії 7:51).

МОЙСЕЙ – АВТОР ІСТОРІЇ ПРО ЙОСИФА

У Біблії небагато історій успіху запам’ятовуються більше, ніж історія Йосифа. Зраджений своїми братами і згодом звинувачений у злочині, якого він не скоював, Йосиф двічі був на волосину від смерті. Але у Бога був план, як через Йосифа врятувати незліченну кількість життів, і для цього Йосифу довелося подолати багато особистих труднощів. Завдяки божественному провидінню він переможно став по праву руку від фараона як один із наймогутніших людей не лише в Єгипті, а й у всьому тодішньому світі.

Як і у випадку текстів більшості ранніх книг Біблії – особливо від Буття до перших розділів 1 Самуїла – скептики та критики називають історію Йосифа твором пізніших авторів. Відповідно до документальної гіпотези (популярно відомої як теорія JEDP), П’ятикнижжя в цілому складається з кількох різних документів, зібраних і відредагованих редакторами. Історія Йосифа також не виняток. Критики стверджують, що вона є продуктом кількох авторів, які жили між Х і VІ століттями до нашої ери, якщо не пізніше.

Біблія визнає автором П’ятикнижжя Мойсея (Вихід 24:7, 27–28; Числа 33:2; Ісуса Навина 8:32; 2 Хронік 34:14). Критики ж відкидають авторство Мойсея цієї історії, причому більшість заперечує й саме існування Мойсея. Це заперечення ґрунтується на припущеннях, які випливають із документальної гіпотези, прихильники якої майже не беруть до уваги єгипетські докази. Однак дрібні деталі історії про Йосифа не вказують на те, що її написав єврейський писар у Х – VІ століттях до нашої ери. Навпаки, вони вказують на автора, який добре знав уклад життя в Єгипті і навіть використовував запозичення та інші подробиці єгипетської культури у своєму творі. Щоб підсумувати деякі важливі «єгипетські» деталі в історії Йосифа, розглянемо такі моменти:

• Йосифа продали в рабство за 20 шекелів (Буття 37:28). Вавилонські записи свідчать, що це була середня плата за раба в першій половині другого тисячоліття, але пізніше вона зросла через інфляцію. Ціни, наведені в пізніших біблійних текстах, відповідають цінам на час їх написання. У стародавніх містах Нузі та Угарит у період з середини по кінець другого тисячоліття, середня ціна раба становила вже 30 і більше шекелів, що відображено в законі Мойсея (пор. Вихід 21:32). Ще пізніше, у першому тисячолітті, ціна піднялася до 50-60 шекелів, що може бути відображено у викупі, який Менахем встановив для Ізраїля (2 Царів 15:20). Автори, які жили пізніше, не змогли б дослідити ці дрібні деталі, щоб зробити свою розповідь правдоподібною, та й ніхто б навіть не подумав про це. Якби історія про Йосифа була написана ближче до VІ століття до н.е., як стверджують критики, ціна, яку призначили його брати, мала б становити десь близько 60 шекелів замість 20. Якби історія про Йосифа була написана після вигнання, можна було б очікувати, що ціна досягне вже 90-120 шекелів. Крім того, Левіт 27:4 встановлює ціну в 20 шекелів за раба молодшого 20 років (Йосифу було 17, Буття 37:2).

• Йосифа кидають до в’язниці, яку єгиптяни називали «місцем ув’язнення». Такі в’язниці були рідкістю на стародавньому Близькому Сході і, здається, були знайдені лише в Єгипті. У законі Мойсея жодного разу не згадуються в’язниці, і навіть не мають близької паралелі з нашим сучасним уявленням про них. Якби пізніші єврейські автори вигадали історію про Йосифа, дуже малоймовірно, що вони включили б у неї цю особливість.

• Імовірно, Йосиф служив наглядачем, або розпорядником (єгипет. імі-ре пер) у домі Потіфара. Його служба та просування по службі дуже добре вписуються в єгипетський контекст.

• Йосиф умів тлумачити сни. Це було важливим аспектом життя стародавнього Єгипту. Сни тлумачили фахівці на основі сонників, приклади яких були виявлені археологами (наприклад, Папірус Честера Бітті III, який зараз зберігається в Британському музеї). Йосиф довів свою перевагу, зумівши розтлумачити сни фараона без допомоги сонників.

• Йосифа привели перед фараона після того, як його поголили та одягнули належним чином (Буття 41:14) – так робили в Єгипті, але не серед семітських народів. На малюнках гробниці Бені Хасана зображено ханаанських купців приблизно часу патріархів, які мають бороди та копну волосся. Хоча фараонів і зображували з бородами, очевидно, що вони були несправжніми: при уважному огляді малюнків чи статуеток можна виявити ремінець уздовж лінії щелепи, який утримував «бороду» на місці.

• Якова та Йосифа було забальзамовано або муміфіковано. У тексті також згадується труна, в яку поклали Йосифа (Буття 50:26). Незважаючи на те, що в Біблії згадано надзвичайно мало подробиць, та вони збігаються з тим, що вчені знають про цей процес із стародавніх записів. У біблійному тексті зазначено, що для муміфікації потрібно було 40 днів (Буття 50:3). Це може бути округлене число, але воно узгоджується з єгипетським текстом, відомим як «Ритуал бальзамування», за яким початок процесу бальзамування розпочинався через чотири дні після смерті та тривав 42 дні.

• Написано, що Йосиф помер у віці 110 років. Зі стародавніх єгипетських записів ми знаємо, що це був ідеальний вік на момент смерті – на той час це означало, що людина прожила повне, насичене життя. Пізніше в Біблії ця цифра зазначена як 70 або 80 років (пор. Псалом 89:10). Понад половина згадок про цю тривалість життя в єгипетській літературі припадає на той самий загальний період, у який жив Мойсей. Таким чином, у цьому числі збережено вислів, який, здається, був найпопулярнішим у період, коли Мойсей отримав освіту.

• Лінгвістичні підказки також дають важливе розуміння того, коли розповідь про Йосифа могла бути записана. Слово для позначення річки Ніл, яке використовується в тексті, коли фараон розповідає про свої сни, – йеор, а не більш поширене єврейське нахар. Слово йеор є єгипетським запозиченням на позначення річки, яке використовувалося з Вісімнадцятої династії (1550–1295 роки до н.е.) і далі. Подібним чином слово на позначення трави, яку їли корови, – акху, ще одне запозичене слово. Сарна зазначає, що навіть згадка про велику рогату худобу також може бути важливою. Вони були важливою частиною єгипетської економіки, тоді як вівці відігравали другорядну роль – на відміну від Палестини.

• Ще одним підтвердженням того, що історія про Йосифа була написана на початку другого тисячоліття до н.е. є фраза «земля Рамесес» (Буття 47:11), яка увійшла в загальний вжиток у ХІІІ столітті й вийшла з ужитку після ХІІ століття.

«Єгипетські» деталі історії про Йосифа – це саме те, що ми очікували б знайти, якби її написав той, хто отримав освіту в Єгипті (пор. Дії 7:22). Саме це ми знаходимо в Біблії стосовно життя Мойсея. Простіше кажучи, історія про Йосифа просто не могла бути винаходом якогось єврейського писаря, який жив у першому тисячолітті.

У сукупності наведені вище деталі породжують деякі важливі запитання щодо авторства історії про Йосифа та припущень, зроблених багатьма сучасними тлумачами. Чому текст містить терміни, поширені в єгипетській мові за часів, коли жив Мойсей? Чому єгипетські концепції наповнюють цю історію, але відсутні в пізніших текстах, які, як стверджують критики, були написані в той самий час, що й П’ятикнижжя? Чому хронологічно відповідні деталі історії про Йосифа добре вписуються в контекст початку другого тисячоліття, тоді як критики стверджують, що вона була написана на початку першого тисячоліття? Ці запитання вимагають переоцінки позиції скептиків, які, як правило, базуються на безпідставному скепсисі та антибіблійних упередженнях. Натомість Біблія представляє набагато правдоподібнішого автора цього матеріалу, ніж вигадки її критиків.