Псалми (2: існування Бога)

КЛАСИЧНІ АРГУМЕНТИ ІСНУВАННЯ БОГА

КОСМОЛОГІЧНИЙ

Космос є доказом існування Бога. Оскільки ніщо не виникає з нічого, і все повинно мати адекватну попередню причину, всесвіт має завдячувати своїм існуванням вищій силі: Непорушному рушію або Першорушію, безпричинній Першопричині. Ця «необхідна істота» має бути неумовною початковою силою, що стоїть за кожною умовною річчю у всесвіті. Якби не існувало неумовної безпричинної Першопричини, все припинило б своє існування у вічному часі.

Цей закон причини та наслідку вимагає, щоб кожен наслідок у всесвіті, включаючи і сам всесвіт, мав відповідну причину. Слід – це наслідок, який вимагає причини. Будь-яка матерія є наслідком, причиною якого повинен бути розум. Гніздо не створює птаха, який сидітиме в ньому; телескоп не створює астронома, який дивитиметься крізь нього; автомобіль не створює водія, який керуватиме ним. Автор Послання до євреїв так сформулював космологічний аргумент: «Кожен дім хтось будує, а Той, Хто збудував усе, є Бог» (Євреїв 3:4).

Перший і другий закони термодинаміки доводять, що матерія не вічна і що вона не могла створити сама себе. Спонтанне зародження життя з нічого або з неорганічної матерії науково неможливе – це пряме порушення закону біогенезу. Тому залишається єдине правдоподібне, раціональне пояснення: увесь матеріальний всесвіт створив безкінечний Творець. Для більш докладного обговорення цієї теми див. Євреїв 11:3, Псалом 99:3, а також статтю «Космологічний аргумент існування Бога» на стор. 33.

ТЕЛЕОЛОГІЧНИЙ

Слово «телеологічний» походить від грецького слова телос, що означає «кінець або мета». Устрій всесвіту демонструє порядок, складність і задум, які передбачають намір і мету. Отже, повинен існувати великий Архітектор. Призначення природи передбачає розумного Архітектора, творчий Розум, а не випадковість чи безглузді, механічні сили природи. Всесвіт демонструє наявність мислячої, плануючої, цілеспрямованої Істоти, яка стоїть за ним, – проектуючої, контролюючої Сили, яка має щось спільне з нашим власним розумом. Вільям Пейлі (1723 – 1805) наполягав на тому, що існування годинника вимагає наявності годинникаря. Годинники не еволюціонують – як не еволюціонував і всесвіт. Автори біблійних писань часто посилаються на цей аргумент існування Бога: Псалом 18:2–7; 138:14; Матвія 6:26–29; 10:29; Дії 14:17; Римлян 1:20.

МОРАЛЬНИЙ

Люди повсюди мають внутрішнє усвідомлення правильного і неправильного – почуття «належності» – вроджену здатність робити моральний вибір. Тварини не виносять моральних суджень і не несуть відповідальності за «правопорушення». Цей внутрішній механізм, який дає нам відчуття того, як «має бути», називається совістю або сумлінням. Ми володіємо цим внутрішнім механізмом, тому що, на відміну від тварин, ми були створені «за образом Божим» (Буття 1:26). Сумління не надає змісту правильному і неправильному. Моральні переконання походять із зовнішніх джерел (батьків, книг, освіти, Біблії). Сумління просто породжує в нас почуття провини, коли ми порушуємо власну систему цінностей. Цей вимір нашого єства настільки крихкий і чутливий, що його можна пошкодити (1 Тимофія 4:2).

Усі люди настільки гостро відчувають тягар моральних приписів, що, порушуючи правила, намагаються перекласти відповідальність за це на інших. Отже, серед людства існує переконання, що ми повинні поводитися певним чином. Совість – це не просто тваринний інстинкт. Наприклад, відчуття бажання допомогти комусь відрізняється від відчуття обов’язку допомогти, хочете ви цього чи ні. Автори книг Біблії часто посилаються на совість: Дії 23:1; 24:16; Римлян 2:15; 1 Коринтян 8:7, 10, 12; 10:25–29; 1 Тимофія 1:5, 19; 3:9; Тита 1:15; Євреїв 10:22; 13:18; 1 Петра 3:16. Еволюція не може задовільно пояснити існування цієї внутрішньої людини, моральної природи, нашого сумління. Наша моральна схильність може походити лише від найвищої моральної Істоти, морального Архітектора та Творця, Який надав людському духу почуття належності. Дивіться також статтю на стор. 345.

ІНТУЇЦІЙНИЙ

Протягом століть люди демонстрували, що «відчувають» існування Бога. У нас є схильність, яка виходить за межі цього матеріального всесвіту й сягає іншого, трансцендентного світу. Людина невиправно релігійна. У якому б столітті чи частині світу ні жили люди, вони завжди поклонялися комусь або чомусь (навіть якщо об’єкти їхнього поклоніння були незаконними або недозволеними). Вони виявляли загальну тугу за Богом (Дії 17:24–28). Усім суспільствам був притаманний певний вид релігійної віри та поклоніння. Оскільки людський рід повсюдно поклоняється, ми очікуємо знайти кінцевий об’єкт, гідний нашого поклоніння. Дійсно, Бог створив людей із вродженим духовним бажанням поклонятися. Дивіться статтю на стор. 380.

ЕСТЕТИЧНИЙ

Краса існує у всесвіті: у природі, у мистецтві (музика, література, архітектура, живопис, скульптура), у будові тіла людини. У людей є здатність оцінювати та розрізняти поняття краси в природі – здатність, яка не могла еволюціонувати. Дивіться статтю на стор. 386.

ОНТОЛОГІЧНИЙ

«Бог – це те, за що неможливо уявити нічого більшого». Люди здатні уявити собі те, за що немає нічого більшого. Але я можу подумати про щось більше, ніж ідея того, за що немає нічого більшого, – про існування того, за що немає нічого більшого. Отже, Бог повинен існувати. Щоби безумний у Псалмі 52:2 міг сказати: «Немає Бога», він повинен мати в своєму розумі концепцію Бога. Заперечення існування Бога є уступкою Його існування. Ми не можемо думати про те, чого не існує, – те, що не є просто новою комбінацією раніше відомих елементів. Оскільки люди не можуть мати уявлення про те, чого не існує в абсолютному сенсі, той факт, що ми можемо мати уявлення про Бога, є доказом Його існування. Крім того, ідея Бога не виникла через міркування (скептики вважають ідею Бога нерозумною) чи уяву (оскільки людський розум може лише синтезувати, об’єднувати тощо), а мала походити від первинної комунікації (одкровення) між Творцем і творінням.

52:назва aЄвр. Масхіл
53:назва aЄвр. неґінот
bЄвр. Масхіл
54:назва aЄвр. неґінот
bЄвр. Масхіл
55:назва aЄвр. Йонат Елен Рехокім
[54:16] Дивіться стор. 349 щодо псалмів прокляття по типу цього.
56:назва aЄвр. Аль Ташхет
57:назва aЄвр. Аль Ташхет
[57:7–11] Дивіться стор. 349 щодо псалмів прокляття.
58:назва aЄвр. Аль Ташхет
58:10 aЗа деякими єврейськими манускриптами, Септуаґінтою, Таргумом і Вульгатою; в масоретському тексті і сирійських перекладах – Його сила.
58:11 aЗа деякими єврейськими манускриптами, Септуаґінтою і Вульгатою; в Кере – Бог милості; в Кетібі, деяких єврейських манускриптах і Таргумі – О, Боже, моя милість; в сирійських перекладах – О, Боже, Твоя милість.
58:16 aЗа масоретським текстом, сирійськими перекладами і Таргумом; в Септуаґінті та Вульгаті – виють.
59:назва aЄвр. Шушан Едут
59:14 aПорівняйте вірші 7–14 з 107:7–14
60:назва aЄвр. неґінах
66:назва aЄвр. неґінот
67:4 aЗа масоретським текстом; в Таргумі – на хмарах (пор. вірш 34 та Ісаї 19:1).
67:24 aЗа Септуаґінтою, сирійськими перекладами, Таргумом і Вульгатою.
67:29 aВ Септуаґінті, Таргумі та Вульгаті – Прояви, о Боже.
68:назва aЄвр. Шошаннім
69:3 aВ масоретському тексті, Септуаґінті, Таргумі та Вульгаті – обернуться назад; в деяких єврейських манускриптах і сирійських перекладах – жахнуться (пор. 39:15, 16).
71:5 aЗа масоретським текстом і Таргумом; в Септуаґінті та Вульгаті – Вони триватимуть.
72:7 aВ Таргумі – їхнє обличчя; в Септуаґінті, сирійських перекладах і Вульгаті – їхнє беззаконня.
73:назва aЄвр. Масхіл

[73:14] Автор Псалму згадував левіафана двічі. У першій алюзії він звертається до Бога: «Силою Своєю Ти розділив море, Ти розтрощив у водах голови зміїв. Ти розчавив голови дракона (левіятана у І. Огієнка) і дав його на поживу народам – жителям пустині». Псалмоспівець говорить так, ніби і «морські змії», і «левіафан» є історично реальними істотами. Чи слова «море» і «води» виражають буквальні поняття? Чи «народи – жителі пустині» реальні? Дійсно, у тому самому контексті, в якому псалмоспівець звеличує могутність і право Бога знищувати Своїх ворогів (вірш 11), він зазначає, що Бог пробиває джерела і потоки та висушує могутні ріки (вірш 15); Він контролює день і ніч, літо і зиму (вірші 16–17) – і Він єдиний, Хто може віддати левіафана на поживу людям. Усі ці явища є буквальними ознаками створеного порядку. Так само як і левіафан.

Але як щодо посилання на «голови» левіятана? Хіба це не є доказом того, що тут ідеться не про буквальну тварину, а про якесь семиголове міфічне чудовисько? Дослідники івриту відзначають, що оскільки єврейське слово левіафан не має форми множини, воно може використовуватися в збірному сенсі для позначення всіх левіафанів. Отже, слово «голови», ймовірно, є натяком на голову кожного левіафана, або голови усіх левіафанів.

74:назва aЄвр. Аль Ташхет
75:назва aЄвр. неґінот
75:3 aТобто, Єрусалимі
77:назва aЄвр. Масхіл
79:назва aЄвр. Шошаннім
bЄвр. Едут
79:12 aТобто, Середземного
bТобто, Євфрату
80:назва aЄвр. Аль Ґіттіт
81:1 aЄвр. елохім, сильні – тобто, судді
81:6 aЄвр. елохім, сильні – тобто, судді

[81:6] Тут автор висуває різке звинувачення проти неправедних суддів, на яких був покладений обов’язок здійснювати Боже правосуддя серед людей (див. Второзаконня 1:16; 19:17–18; Псалом 57). Ці судді були «Божими слугами» (Римлян 13:4), які діяли замість Бога, були наділені Його владою і виступали посередниками Божої допомоги та справедливості (Вихід 7:1). У цьому сенсі вони були «богами» (елохімами) – діючи як Бог для людей. Єврейська поетична паралельність так пояснює це значення: «Я сказав: Ви – боги, і всі ви – сини Всевишнього» (Псалом 81:6). Вони не поділяли божественність Бога, а лише мали делеговану Ним владу чинити правосуддя. Хоча й наділені цією божественною владою, вони були звичайними людьми, яким було дозволено діяти від імені Бога.

Цей момент є очевидним у всій Торі, де терміном, перекладеним як «судді» або «правителі», часто є елохім. Візьмемо як приклад Мойсея. Він не був «богом», але Бог сказав йому, що коли він піде до Єгипту, щоб звільнити ізраїльтян, він буде «замість Бога» для свого брата Аарона (Вихід 4:16) та «богом» для фараона (Вихід 7:1). Це означало, що Мойсей промовлятиме своєму братові та фараонові слова Божі. Хоча за загальним визнанням це є досить рідкісне використання поняття елохім, все ж «воно показує, що слово, перекладене в цьому місці як "бог", може бути застосоване до людини». Кларк резюмував це так: «Ви є моїми представниками, наділеними моєю силою і вповноваженими вершити суд і справедливість, тому всі вони названі дітьми Всевишнього». Але тому, що вони ухилилися від свого високого обов’язку чесно й точно представляти Божу волю, і тому, що вони зрадили священну довіру, надану їм Самим Богом, Він вирік їм смерть (вірш 7). Очевидно, вони не були «богами», оскільки Бог міг їх стратити і зробив це!

Ісус процитував цей псалом в Євангелії від Івана 10:33–36 у відповідь на нападки Своїх супротивників, водночас підтверджуючи Свою божественність (що є центральною темою Євангелія від Івана):

Відповіли Йому юдеї, [кажучи]: Не за добрі діла каменуємо Тебе, але за богозневагу, за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом! Ісус відповів їм: Хіба не написано у вашому законі: Я сказав: ви боги? Якщо богами назвав Він тих, до кого було слово Боже… то про Того, Кого Отець освятив і послав у світ, ви кажете, що Він зневажає Бога, бо Я сказав: Я Божий Син?

Ісус майстерно використав принцип силогізму, вибудовуючи аргумент «від малого до більшого». Ісус аргументував «подібно рабинам, від нижчої позиції до вищої, за принципом "наскільки ж більше", дуже популярним серед рабинів8. По суті, «цей аргумент був би цілком переконливим для єврейського рабина. Це був просто такий аргумент, заснований на словах Святого Письма, який рабини любили використовувати і вважали таким, що не підлягає відповіді». Богослов Дж. Макгарві резюмував аргумент Ісуса таким чином: «Якщо не було б богозневагою називати богами тих, хто віддалено представляв Божество, то тим менше проявив богозневагу Христос, прийнявши на Себе титул, на який Він мав більше права, ніж вони».

83:назва aЄвр. Аль Ґіттіт
83:8 aВ Септуаґінті, сирійських перекладах і Вульгаті – Бог богів буде побачений.

[85:1, 6] Хоча молитва і спів часто є двома різними актами поклоніння (1 Коринтян 14:15; Дії 16:25–26), іноді це одне й те саме. Тобто час від часу (а може й доволі часто) Богові співають про свої прохання. Грецьке слово, яке в Новому Заповіті найчастіше перекладається як «молитва», це просевхи. Воно просто означає «прохання, звернене до божества, молитва». У Старому Заповіті слово «молитва» найчастіше походить від єврейського слова те пхілла і зустрічається 76 разів. Цікаво, що найчастіше це слово зустрічається в Книзі Псалмів (32 рази). Псалми – це пісні, які зазвичай співали (і співають) (Псалом 104:2; 1 Хронік 16:9; Колосян 3:16; Якова 5:13). Ізраїльтяни назвали цю збірку натхненних віршів техіллім, що означає «пісні хвали або гімни».

Звісно, якщо в пісні зустрічається слово «молитва» (або «молитися» тощо), це ще не робить її молитвою. Проте варто зазначити, що п’ять псалмів визначені як молитви у своїх надписах, включаючи і цей псалом (85-й), а також псалми 16, 89, 101 і 141. Видавці Біблії часто додають назви або пояснення до кожного з псалмів, намагаючись полегшити визначення їх теми. Наприклад, у Новому перекладі Біблії короля Якова, видавництво Томаса Нельсона додало слово «молитва» до предметних заголовків близько 25 псалмів, а також використало молитовну термінологію (наприклад, «благання» або «заклик») на позначення кількох інших псалмів. Очевидно, як люди в давнину (які дали нам підписи до псалмів), так і деякі сучасні видавництва сприймали багато псалмів такими, якими вони є: молитвами.

Загалом, пісні відрізняються від молитов тим, що зазвичай виконуються з музикальним супроводом і мають перегини і ритм, тоді як молитви складаються без музичного супроводу. Однак із натхненної Книги Псалмів, стародавнього збірника гімнів єврейського народу, ми дізнаємося, що молитви також можна було співати. Тобто пісня, в якій ми благаємо нашого Небесного Отця і Спасителя, є і піснею, і молитвою.

87:назва aЄвр. Масхіл
88:назва aЄвр. Масхіл
88:20 aЗа масоретським текстом, Септуаґінтою, Таргумом і Вульгатою; у багатьох єврейських манускриптах – праведному.

[88:36–38] Контекст Псалма 88 стосується завіту та «вічності» потомства Давида. Бог запевнив його, що його престол буде утверджений так само непохитно, як непохитний місяць у своїй постійній, незмінній, надійній функції. Але Бог додав до цього ще одне зауваження щодо місяця, описавши його як «вірного свідка на небі».

Чи це зауваження мало нагадати Давиду, що місяць є свідком його Творця? Чи Бог тим самим казав, що Давид може покладатися на Божу завітну обіцянку, оскільки Він є Творцем місяця? Безсумнівно, «небеса розповідають про Божу славу, а небозвід сповіщає про творіння Його рук» (Псалом 18:2). Місяць, а також планети, Сонце та інші зірки свідчать про Джерело їх створення, змушуючи розумних людей захоплюватись Його дивовижними діяннями (Псалом 8:2–6). Але чому саме місяць було названо «свідком»? По-перше, візьміть до уваги, що єврейський термін, що лежить в основі цього поняття, означає «свідок, свідчення, доказ» і стосується «когось, хто є свідком факту чи події, і хто може підтвердити це в разі виникнення сумнівів». Стандартні англійські словники пропонують такі визначення слова «свідок»:

• «людина, яка бачить, як відбувається подія, наприклад злочин чи нещасний випадок» (Кембриджський словник);

• «людина, яка є безпосередньо присутньою і особисто бачить або сприймає щось; спостерігач, глядач або очевидець» (Dictionary.com);

• «той, хто може розповісти про щось, побачене на власні очі, почуте або пережите на власному досвіді» (словник American Heritage).

Свідки, за своїм визначенням, дають «свідчення», тобто «підтверджують справжність факту» (словник Міріам-Вебстер). Отже, за своєю суттю, бути свідком означає побачити щось на власні очі, про що потім можна розповісти тим, хто не бачив цього на власні очі. То яким чином місяць є «свідком» для людства або передає інформацію «з перших рук», до якої він має доступ, а людство – не має?

Безперечно, місяць є приголомшливим доказом існування Всемогутньої Сили, яка його створила. Але місяць не бачив свого створення. Однак, будучи створеним, тепер він служить буквальним свідком чогось, що він безпосередньо «бачить» або «переживає» і чого люди на землі не бачать: світло сонця. Місяць не випромінює власного світла; натомість, він відбиває світло сонця, яке падає на його поверхню. Коли сонце «сідає» на заході через обертання Землі навколо своєї осі, його світло більше не може бути видимим для мешканців цієї частини Землі. Але завдяки відбитому місяцем світлу вони все одно можуть «бачити» світло сонця і бути впевненими в тому, що воно нікуди не ділося. Місяць буквально є «свідком» реальності сонця, передаючи нічним спостерігачам неба сонячне світло, яке вони не бачать на власні очі. Повертаючись до нашого визначення «свідка», місяць буквально «повідомляє» про те, що він безпосередньо «бачить», тим, хто не може безпосередньо побачити те, про що повідомляється. Кожен раз, коли ми дивимося вгору і бачимо місяць, ми одночасно бачимо його свідчення про існування сонця.

Звідки псалмоспівець міг знати про цю неймовірну астрономічну реальність? Безсумнівно, його писання мало бути скеровано (2 Петра 1:20) Творцем, Який «поставив» місяць у космосі, «щоб світити на землю» (Буття 1:17). Як сонце відбивало «світло завіту» і свідчило про вічність престолу Давида, так і місяць відбиває світло сонця і свідчить про його реальність. Неймовірно, як і місяць,

з’явився чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іван. Він прийшов, аби свідчити, свідчити про Світло, щоб усі повірили через нього. Не був він Світлом, а прийшов засвідчити про Світло. То було справжнє Світло, яке освічує кожну людину, котра приходить у світ (Івана 1:6–9).

Ми з вами не бачили на власні очі присутності Бога на землі, коли Ісус прийшов з небес, щоб виконати Свою божественну місію, але Іван, як очевидець цієї реальності, «відбиває» нам Його славу. Подібним чином і величний місяць з його здатністю відбивати сонячне світло дозволяє нам побачити вищу реальність Творця, Який створив всесвіт таким чином, що ми отримуємо користь від Його космічних чудес.

[89:2] Всесвіт зношується – старіє, як одяг (Псалом 101:26–28), відповідно до другого закону термодинаміки (див. коментарі до Євреїв 3:4). Отже, ніщо фізичне не може тривати вічно. На відміну від нього, Бог засновав закони науки і є поза фізичним всесвітом – тому Він не підпадає під розпад і поступову втрату корисної енергії, які діють у всесвіті. Бог має «вічну» силу (Римлян 1:20) й існуватиме «од віку і до віку», незалежно від ентропії.

[90:11–12] Спокушаючи Ісуса, сатана викривив сенс цих віршів, застосувавши їх до обставин, в яких опинився Ісус (Матвія 4:5–7; Луки 4:9–13). Псалом 90, хоча й мав на меті передати турботу та піклування Бога про вірних, не передбачав застосування цього принципу у спосіб, коли людина навмисно наражала б себе на небезпеку, щоб змусити Бога прийти їй на допомогу. Саме тому Ісус у відповідь майстерно процитував Второзаконня 6:16 («Не спокушай Господа, вашого Бога»).

94:8 aАбо Массах
99:3 aЗа Кере, багатьма єврейськими манускриптами і Таргумом; в Кетібі, Септуаґінті та Вульгаті – ми – не свої.

[99:3] Ми не тільки можемо знати, що Бог існує, але ми можемо знати, який Він, виходячи з божественних характеристик Біблії (див. статті на стор. 33 та 788). Це ГОСПОДЬ (тобто Сущій). Всупереч відомим натуралістичним думкам, всесвіт і «все, що наповнює його», не могли самі себе створити.

[101:26–27] Докладніше про другий закон термодинаміки дивіться стор. 193, а також Євреїв 1:11–12, 3:4 та Ісаї 51:6.
102:16 aПорівняйте з Йова 7:10
103:18 aАбо скелястих даманів (пор. Левіт 11:5)

[103:6–9] Вчені-креаціоністи виявили багато доказів, які підтверджують те, що, згідно цих віршів, сталося під час потопу. Наприклад, вони виявили, що коли ложе океану розкололося на багато частин (Буття 7:11) – так званих плит – ці плити почали швидко рухатися. Деякі з них розійшлися в сторони, а деякі наскочили одна на одну, в результаті чого одна плита могла зануритися під іншу (субдукція) та посунутися ближче до центру Землі. У результаті цього процесу утворилися гори (вірш 8). Оскільки гори, швидше за все, «піднялися» під час потопу, на Землі вже було недостатньо води, щоби покрити їх усі, як і вказує вірш 9.

[103:26] Зверніть увагу, що Псалом 103 нагадує той самий формат аргументації, який Бог використовує в Йова 38 – 41. На початку наведені приклади явищ царства неживої природи (вірші 1–9), які мають безпосередній вплив на тварин і людей (вірші 10–23), і поступово підводять до існування левіафана в морі (вірші 24–26). Інші істоти, згадані в тому ж контексті, очевидно буквальні: осли (вірш 11), птахи (вірш 12), худоба (вірш 14), птахи/журавель (вірш 17), кози/борсуки (вірш 18) і леви (вірш. 21). «Земля», «море», «кораблі», «їжа», «подих» і «порох» також є буквальними. Кого стосуються слова «всі» та «їм» у вірші 27? Хто чекає, що Бог дасть їм їжу? Очевидно, що «плазуни, яким нема числа», що наповнюють море, включаючи й левіафана, «якого Ти створив, щоб йому забавлятися». Бог не створив міфічну, уявну істоту. Він створив справжню морську істоту, яка мешкала в океані разом з усіма іншими мешканцями моря, і за устроєм створеного порядку Бог забезпечує їх усім необхідним для існування.

[105:37–38] Земля стає нечистою в очах Бога, коли проливається кров невинних дітей. На жаль, через мільйони абортів, під час яких у всьому світі гинуть ненароджені діти, багато країн світу осквернені.

107:13 aПорівняйте вірші 6–13 з 59:7–14
109:10 aВ масоретському тексті і Таргумі – шукають собі хліба; в Септуаґінті і Вульгаті – будуть вигнані.
[109:1] Див. Євреїв 1:13.

[109:1] Цей псалом додає цікавий аспект до характеру та положення Месії. Він не лише мав народитися з насіння Давида і правити на його престолі, а й мав бути піднесений набагато вище Давида – настільки, що Давид називав його «Господом». Твердження Давида в цьому псалмі говорить не лише про існування Месії ще до Давида, але й про першість і вищість Месії. [Щоб дізнатися більше про цей псалом, перегляньте коментарі до Матвія 22:41–46, де Ісус використав це пророцтво, щоб навчити Своїх критиків і змусити їх замовкнути. Також дивіться Євреїв 1:13].

[110:2] Біблія заохочує нас вивчати великі «Господні діла» (110:2), найбільшими з яких, безперечно, було б створення цілого всесвіту та знищення землі під час всесвітнього потопу за часів Ноя. За словами Павла, ми можемо вивчати «творіння» і дійти висновку, що Бог існує, і навіть дізнатися з нього про природу Бога (Римлян 1:20). Згідно Святого Письма ми можемо дізнатися про Бога, вивчаючи астрономію (Буття 15:5), космологію (Псалом 18:2) і геологію (Йова 12:8). У Своїй промові до Йова в 38 – 41 розділах однойменної книги Бог неодноразово використовував створений порядок речей, щоб навчити Йова про Себе. Охоплені в цій промові дисципліни включали фізику, океанографію, номологію, оптику, метеорологію та біологію (зокрема, зоологію, орнітологію, ентомологію, герпетологію, ботаніку та морську біологію). Дійсно, наш Творець є найвищим «Вченим», Який заохочує людину вивчати Його дивовижне творіння.

[115:6] Багато людей відмовляються визнавати реальність безсмертної душі; тому вони мають неправильний погляд на смерть. Згідно з Божим задумом, смерть за своєю суттю не є злом. Як каже автор Псалма, Бог насправді сприймає смерть Своїх вірних послідовників як дорогоцінну. Ісая писав, що коли «гине праведний… ніхто не розуміє, що праведного забрано від присутності неправедності. Він відходить до миру» (57:1–2). Дійсно, невизнання реальності душі та духовної сфери завжди призводитиме до викривленого погляду на смерть праведних і невинних.

117:14 aПорівняйте з Вихід 15:2

[117:22] Матвій (в 21:42), Марк (в 12:10) та Лука (в 20:17) записали, як Ісус процитував ці слова та застосував їх до того факту, що, як будівельники відкинули камінь, який став наріжним, так і книжники та первосвященики відкинули та зріклися Його.

[118] З самого початку біблійного оповідання зустрічаються твердження «і сказав Бог…», «так говорить Володар, Господь», або це «слово Господа». Подібні твердження зустрічаються сотні разів як у Старому, так і в Новому Заповіті. Фактично, лише в Псалмі 118 про Святе Письмо стверджується як про Слово Боже приблизно 175 разів. Отже, Біблія неодноразово заявляє про свою натхненність Богом.

118:37 aЗа масоретським текстом, Септуаґінтою і Вульгатою; в Таргумі – Своїми словами.

[118:160] Звертання лише до частини Божого Слова й нехтування рештою Його Слова призведе до плутанини та збентеження. Оскільки «слова» Святого Письма є істиною (Псалом 118:160), слід брати до уваги все, що Слово Боже відкриває нам про будь-яку тему. Воно все є істиною, і ми маємо честь і урочисту відповідальність «вірно навчати науки правди» (2 Тимофія 2:15, переклад І. Огієнка) і застосовувати це в кожній сфері нашого життя.

131:6 aЄвр. Яаар

[136:9] Скептики стверджують, що цей вірш є наказовим, адже в ньому названо «блаженним» того, хто розіб’є вавилонських немовлят об камінь. Згідно їх тлумачення цього вірша, його слід розуміти так само, як одну із заповідей блаженства, тобто, що Бог благословить певні дії. Нібито так само, як Ісус виголосив: «Блаженні [або «щасливі»] лагідні, бо вони успадкують землю» (Матвія 5:5), так і в Псалмі 136:9 сказано, що кожен, хто вб’є цих немовлят, також буде благословенний. Однак розглянемо деякі проблеми, пов’язані з такими випадами скептиків проти Бога в цьому Псалмі.

По-перше, потрібно розглянути контекст вірша. Автор цього Псалма був одним із полонених євреїв у Вавилоні. Вавилонці перетворили Ізраїль на руїни, вбили багатьох ізраїльтян і полонили автора Псалма та інших вцілілих, та ще й вимагали, щоб ізраїльтяни розважали їх піснями про красу Сіону. Автор був обурений такою вимогою, зважаючи на жорстокість, яку вавилонці проявили до ізраїльтян, і тим, що вони все ще тримали їх у полоні. Далі автор пояснює, що вавилонці недовго будуть упиватися своєю перемогою. Натомість їх, що вимагали веселощів і пісень від бранців-ізраїльтян, спіткає та сама доля, на яку вони прирекли ізраїльтян. На думку автора, прийдуть ті, хто вчинить з вавилонцями так само, як вони вчинили з Ізраїлем, от тільки їх покарання буде набагато більшим. Мідійці та перси, які врешті-решт знищать вавилонців, відплатять їм за скоєне ними зло і навіть розбиватимуть вавилонських немовлят об камінь.

У Псалмі 138:9 не дається наказ від Бога розбивати немовлят об камінь. І це, звичайно, не означає, що християни повинні робити це, щоб бути блаженними. Натомість цю фразу можна логічно інтерпретувати як описове твердження про військо, яке знищить Вавилон, і не можна вважати приписом, який дає наказ на такі дії від Бога.

Наказове твердження передбачає виконання даного Богом припису для отримання певного результату. Наприклад, у Ефесян 6:2 сказано: «Шануй свого батька та матір – така перша заповідь з обітницею, – щоби тобі було добре і щоб ти був довголітнім на землі». Зауважте, що припис «шануй свого батька й матір» є заповіддю Бога, яка визначає, що слід робити, а результатом цього буде «щоб тобі було добре». Натомість описовий вірш або думка описує ситуацію і не є Божою заповіддю або наказом, а просто повідомляє, що станеться в результаті якихось дій. Наприклад, у 1 Царів 21 цар Ахаб намагався купити виноградник у Набота. Після того як той відмовився продати цареві свій виноградник, у 1 Царів 21:4 сказано: «І Ахаб прийшов до своєї хати пригніченим і розгніваним». Цей текст описує те, що відчував Ахав, а не те, що він повинен був відчувати або що було необхідним результатом ситуації. По правді кажучи, якби він робив те, що хотів Бог, він мав би похвалити Набота за відмову продати землю, яка була його родинною спадщиною, і мав би радіти тому, що Набот слухав Бога. Натомість Біблія описує його похмурість, але жодним чином не виправдовує її.

Скептики просто не можуть довести, що Бог міг дати будь-кому, навіть мідійцям і персам, заповідь розбивати немовлят об камінь. Натомість легко зрозуміти, що цей текст просто описує майбутні події. Крім того, не можна довести, ніби текст стверджує, що ті, хто зробить це, «мають» бути блаженними внаслідок цього. Як додатковий доказ цієї різниці між описовою і наказовою фразеологією розглянемо той факт, що, хоча Бог і дозволив вавилонцям знищити Юду, вони зробили це жорстоко і зарозуміло, чого Бог не схвалював і не виправдовував. Їхнє безбожне ставлення до Юди спричинило їх покарання від Бога. Він дозволив Вавилону знищити Юду, але потім покарав вавилонців за те, як вони це зробили. Так само було б хибно вважати, що Господь потурав би майбутнім діям мідійців і персів, коли вони розбиватимуть вавилонських немовлят об каміння.

Другою основною причиною помилкового тлумачення цього тексту є неправильне розуміння того, у якому значенні вжито слово «блаженний». Вважається, що щастя (блаженство) є найвищим благом, якого прагнуть досягти всі люди. Однак у цьому контексті це слово використано в іншому значенні – воно описує швидкоплинне почуття, яке не має тривалих наслідків і остаточної духовної цінності. Паралельний уривок, який допомагає зрозуміти це слово, міститься в Єремії 12:1. Зверніть увагу, як Єремія вжив слово «щасливий». Він запитав Бога: «Як це, що щастить дорозі безбожних, – спокійні всі, що діють віроломно?» У цьому уривку Єремія визнавав, що «щастило» безбожним, підступним і неправедним. Він запитував, як такі злі люди можуть бути «щасливими». Бог пояснив пророку, що те, що він вважав щастям, зрештою не було духовним благом, а лише тимчасовим явищем. Насправді, Він покарає всіх цих злих, підступних людей, але також дасть їм шанс покаятися, таким чином пропонуючи їм можливість істинного духовного благополуччя. Якщо вони покаються, «то будуть збудовані посеред Мого народу» (12:16), а якщо не покаються, то Бог проголосив: «Я вирву той народ, вирву та вигублю» (12:17).

Пророк описує знищення Ізраїлю Вавилоном словами, подібними до тих, що використані у Псалмі 136:9. Наприклад, у 50-му розділі він пише, що вавилонці будуть знищені, «бо … раділи і вихвалялися, грабуючи Мій спадок» (50:11). Їхня радість не була праведною і не служила їм до духовного добра, але була гріховною і швидкоплинною. І, знов-таки, їхня «радість» не була результатом виконання Божої заповіді, а якраз навпаки. Вони жорстоко й зарозуміло нищили Божий народ. Це змусило їх «радіти» – але в такий спосіб, який не мав нічого спільного з похвалою від Бога або виконанням того, що і як Бог наказав їм робити. У такому контексті Біблія не говорить, що зло веде до будь-якого найвищого блага; навпаки, такі твердження описують швидкоплинне відчуття емоційного задоволення, яке може відчути будь-яка людина, праведна чи неправедна, але яке не ґрунтується на правильності чи неправильності її дій.

Для ілюстрації цієї думки розглянемо ситуацію, коли грабіжник банку почувається «щасливим», тому що зміг втекти від поліції. Або коли вбивця «радіє», що ніхто не бачив, як він поховав тіло своєї жертви. Ці приклади показують нам, що й сьогодні ми часто використовуємо слово «щасливий» або «радісний» так само, як і автори біблійних писань. У Якова 4:9 слово «радість» вживається для опису швидкоплинного відчуття, яке відчувають багаті грішники, неправильно використовуючи свої гроші. Яків закликав їх змінити свій неправильний емоційний стан на більш адекватний ситуації – на смуток і журбу через їхній грішний стан.

Виходячи зі слів Псалма 136:9, не можна припустити, що натхненний автор нібито стверджує, що Бог наказував будь-кому розбивати дітей об камінь. Натомість розуміння цих слів лише як опису майбутніх дій мідійців і персів ідеально відповідає контексту. Різні значення, в яких у Біблії вживається слово «щасливий», дозволяє автору використовувати його в цьому вірші як опис швидкоплинного почуття, яке може бути результатом злих і жорстоких дій. Це почуття не має нічого спільного ані з благословенням, ані з похвалою від Бога.

138:11 aУ Вульгаті – покриє.
138:14 aЗа масоретським текстом і Таргумом; в Септуаґінті, сирійських перекладах і Вульгаті – Ти є вельми дивовижним.
138:20 aВ Септуаґінті та Вульгаті – вони марно захоплюють твої міста.

[138:13–16] Давид рішуче стверджує, що його розвиток як людської істоти – його особистість – була сформована Богом ще до його народження, коли він був у лоні своєї матері. Багато інших біблійних тверджень навчають тій самій основній істині, що життя починається із зачаттям, включаючи Єремії 1:4–5, Ісаї 49:1, Галатів 1:15 і Луки 1:39–44.

141:назва aЄвр. Масхіл
142:9 aВ Септуаґінті та Вульгаті – до Тебе я прибігаю.
143:2 aЗа масоретським текстом, Септуаґінтою і Вульгатою; в сирійських перекладах і Таргумі – народи (пор. 17:48).
145:5 aЗа масоретським текстом і Таргумом; в сувоях Мертвого моря, Септуаґінті, сирійських перекладах і Вульгаті – вони.
bБукв. над словами Твоїх дивовижних діл.
145:13 aЗа масоретським текстом і Таргумом; в сувоях Мертвого моря, Септуаґінті, сирійських перекладах і Вульгаті додано: Господь вірний у всіх Своїх словах і святий у всіх Своїх ділах.
[148:5] Див. Псалом 32:6–9.