Формулювання так званого космологічного аргументу існування Бога, як правило, приписують відомому філософу Середньовіччя Фомі Аквінському, хоча Біблія описала суть цього аргументу за сотні років до того, як про нього почали говорити (Євреїв 3:4). Суть цього аргументу зводиться до того, що космос існує і мав звідкись узятися. Він не міг сам себе створити. У природі ніщо не виникає з нічого, що підтверджує Перший закон термодинаміки (див. коментарі до Буття 2:1–2).
Розумна людина схильна робити висновки, які підтверджуються доказами30. Докази з царства природи вказують на те, що кожен матеріальний наслідок повинен мати адекватну попередню (або одночасну) причину (див. коментарі до Євреїв 3:4). Маса канцелярської скріпки не забезпечить достатнього гравітаційного тяжіння, щоби викликати приливну хвилю. Для неї має бути відповідна причина, як-от потужний підводний землетрус. Якщо прихилитися до гори, вона точно не зсунеться з місця. Якщо пострибати, це не спричинить землетрусу. Якщо в порожню кімнату не поставити стілець, вона залишиться порожньою. Якщо не створити матерію і не помістити її у всесвіт, нас би не існувало. Тож, для кожного матеріального наслідку повинна існувати адекватна попередня або одночасна причина. Якщо цей закон причини та наслідку здається вам само собою зрозумілим, тоді ви розумієте, чому космологічний аргумент є потужним логічним доказом існування Бога.
Причинність та історія
Закон причини та наслідку, або принцип причинності, визнавали та досліджували протягом тисячоліть. Принаймні з часів Платона й Аристотеля в IV столітті до н.е. філософи розмірковували про причинність та її наслідки. У 1934 році В. Т. Стейс, професор філософії Прінстонського університету, у своїй книзі «Критична історія грецької філософії» написав:
Кожен, хто застосовує логіку, знає, що це найвищий канон і основа всіх наук. Якби ми не вірили в істинність причинно-наслідкових зв’язків, а саме в те, що все, що має початок, має причину, і що за однакових обставин незмінно відбуваються одні й ті самі речі, усі науки відразу розсипалися б на порох. Ця істина припускається у кожному науковому дослідженні.
Істинність причинності настільки обґрунтована, що вона сприймається як належне в наукових дослідженнях. Це просто «припускається».
Цей принцип не є якоюсь думкою, яку можна просто відкинути, не роздумуючи. Без закону причини та наслідку наука не могла б розвиватися – вона би «розсипалася на порох», оскільки за своєю сутністю вона передбачає збір доказів і перевірку гіпотез для виявлення закономірностей у природі. Мета наукових експериментів – визначити, що станеться (тобто який буде наслідок), якщо хтось зробить певні речі (тобто ініціює певні причини). Якби між причиною та наслідком не було жодного зв’язку, то нічого не можна було б сприймати як належне. Тоді одного разу гравітація може діяти, а наступного – ні, і не буде сенсу її вивчати, оскільки завтра вона може діяти інакше. Не було б такого поняття, як «науковий закон», оскільки не було б такого поняття, як «закономірність», яка є фундаментальною для визначення цих законів.
У довіднику Національної академії наук «Вчення про еволюцію та природу науки» сказано: «Одна з цілей науки – зрозуміти природу. "Розуміння" в науці означає співвіднесення одного природного явища з іншим і визнання причин і наслідків явищ … Прогрес у науці полягає у формулюванні кращих пояснень причин природних явищ»32. Зауважте, що, згідно з даними Національної академії наук (НАН), в науці не може бути прогресу без причинності. Попри цілком натуралістичний підхід до науки, НАН визнає причинність фундаментальною для науки. Її неможливо раціонально заперечувати – за винятком випадків, коли вона використовується для підтримки неповноцінного світогляду. Роками сперечалися про розгалуження закону причини й наслідку, але він все одно залишається неушкодженим, витримуючи випробування тисячоліттями.
Закон причини та наслідку – проблема для атеїзму
Закон причинності є фундаментальним для науки, але він стоїть на заваді більшості сучасної наукової спільноти через їхнє неправильне визначення того, що є «наука». Сучасна наукова спільнота, загалом, неправильно визначає «науку»; для них надприродне не може вважатися «науковим», і тому наука «зазнає поразки» в певних сферах. Світська наукова спільнота визначає науку як пошук природних причин фізичних спостережень, на відміну від пошуку причин фізичних спостережень, вважаючи, що лише природні причини можна віднести до категорії «наукових». Згідно з цим визначенням, якщо щось не можна емпірично спостерігати та перевірити, це не є «науковим» – попри те, що кілька фундаментальних положень еволюційної теорії можна вважати надприродними, адже їх ніхто і ніколи не спостерігав, і всі наукові дослідження довели їхню неможливість (наприклад, самозародження життя та наукових законів, макроеволюції тощо).
Це ставить атеїстів-прихильників еволюції у безвихідне становище, коли вони намагаються пояснити, як наслідок у вигляді нескінченно складного всесвіту міг виникнути у ненауковий спосіб, тобто без доведеної природної причини. Провідні еволюціоністи визнають, що не існує «відомої причини» існування всесвіту – звісно, маючи на увазі той факт, що немає відомої природної причини цього. Якби атеїзм був істинним; якби не існувало нічого крім матерії; якби натуралістична наука могла пролити світло на питання походження всього сущого, то тоді мало б бути природне пояснення того, що стало причиною виникнення всесвіту. Вчені та філософи визнають, що для виникнення матерії та всесвіту має існувати достатня та адекватна причина, але жодна така природна причина невідома. Тож, атеїсти повинні визнати, що для того, щоб їхні твердження були вагомими, всесвіт як наслідок насправді мав виникнути у «ненауковий» спосіб – тобто без причини! Але таку точку зору навряд чи можна вважати науковою.
Закон причини та наслідку – друг креаціоністів
Замість того щоб легковажно ігнорувати істинність закону причини та наслідку через те, що він суперечить натуралістичним теоріям, чому б не визнати, що цей дуже шанований закон, який не має винятків, насправді не становить проблеми? Чому б не визнати той факт, що натуралістичні теорії, такі як теорія еволюції та теорія великого вибуху, просто не узгоджуються з наукою на фундаментальному рівні? Чому б не розглянути варіант, який не суперечить закону причини та наслідку? Якщо слідувати доказам, куди б вони не вели, замість того, щоб визначати Бога поза наукою, можна дійти неминучого висновку, що має бути Хтось надприродний, хто став причиною виникнення всесвіту. Якщо кожен матеріальний (тобто природний) наслідок повинен мати свою причину, то Першопричина виникнення всесвіту має бути надприродною.
Кожен матеріальний наслідок повинен мати адекватну попередню або одночасну з ним причину. Зауважте, що креаціоністи не мають жодних проблем з цією істиною, на якій побудовано цей Богом встановлений закон. У Посланні до євреїв 3:4 написано, що «кожний дім хтось будує, а Той, Хто збудував усе, є Бог». Будинок повинен мати причину свого існування, а саме, будівельника. Він сам себе не збудує. Мовою науки, відповідно до закону причини і наслідку, для існування всесвіту також мала бути причина. І в цьому полягає суть космологічного аргументу існування Бога.
Єдина книга у світі, яка має ознаки, що доводять її над-людське походження, це Біблія (див. Спеціальний розділ на стор. 786). Її Автором є Бог (2 Тимофію 3:16–17), і в першому вірші натхненного тексту, який Він дав людям, Він владно та ясно зазначив, що Він є Причиною, Яка створила всесвіт і все, що в ньому є. «На початку створив Бог небо та землю» (Буття 1:1).
Безпричинна причина?
«Але якщо все повинно було мати свій початок, чому той самий принцип не стосується Бога? Хіба для існування Бога не потрібна причина? Що стало причиною існування Бога?» По перше, треба зауважити, що це питання ґрунтується на неправильному розумінні того, що передбачає закон причини та наслідку щодо існування всесвіту. А цей закон стверджує, що кожен матеріальний наслідок повинен мати адекватну попередню або одночасну причину. Наукові закони визначаються через спостереження природних, а не надприродних феноменів. Але оскільки вчені не спостерігали надприродні феномени, вони не можуть застосувати до них науковий закон причини та наслідку. Закони природи не поширюються на нематеріальні сутності. Біблійний Бог є духовною Істотою (Івана 4:24), і тому не керується фізичними законами.
Згадаймо також, що професор В. Т. Стейс написав у «Критичній історії грецької філософії» стосовно причин та наслідків: «[У]се, що має початок, має причину». Згідно з Біблією, Бог не мав початку. У Псалмі 89:2 про Бога сказано так: «Перш ніж постали гори і перш ніж Ти створив Землю і Всесвіт, від віку й до віку Ти – Бог». Біблія описує Бога як Сутність, Яка завжди була і завжди буде – «від віку й до віку». Отже, у Бога не було початку. Знову пригадаймо Послання до євреїв 3:4, де зазначено, що існування Бога не обмежене законом причини та наслідку, як будинки; радше Він головує як Головний Будівничий – Безпричинна Причина – Сутність, Яка від початку привела в рух усі наслідки (Івана 1:3).
Знову ж таки, філософи визнають, що за логікою має існувати початкова причина виникнення всесвіту. [Ті, хто намагається обійти потребу в Причині та стверджують про вічність фізичного всесвіту, прямо суперечать закону причини та наслідку (оскільки всесвіт є фізичним наслідком, який вимагає існування причини), а також другому закону термодинаміки, за яким ніщо фізичне не може тривати вічно (див. стор. 63)]. Аристотель у праці «Фізика» обговорював логічну лінію міркувань, яка веде до висновку, що початковою причиною руху має бути щось, що само по собі не рухається – непорушний рушій34. Аквінський спирався на міркування Аристотеля і сказав:
“А все, що рухається, приводиться в рух чимось іншим... Бо рух є просто зведенням чогось потенційного до реального... Отже, неможливо, щоб в однаковій мірі і в однаковий спосіб якась річ одночасно і рухала, і рухалася, тобто щоб вона рухала саму себе. Якщо те, за допомогою чого вона приводиться в рух, само приводиться в рух, то це також повинно бути приведено в рух чимось іншим, а це – чимось іще. Але це не може тривати до нескінченності, тому що тоді не буде першого рушія, а отже, й іншого рушія... Тому необхідно визнати першу дієву причину, якій кожен дає ім'я Бог.”
Оскільки Бог є не фізичною, кінцевою (смертною) істотою, а вічною, духовною істотою (за визначенням), то Він не підпадає під умову обов’язкового початку. Тому закон причини та наслідку до Нього не відноситься. Стосовно цього закону відомий німецький філософ Іммануїл Кант сказав, що «все, що є умовним, має причину, яка, якщо сама є умовною, також повинна мати причину; і так далі, доки низка підпорядкованих причин не закінчиться абсолютно необхідною причиною, без якої вона не матиме повноти»36. Тобто, безпричинна Причина необхідна. І лише Бог адекватно заповнює цю порожнечу.
Подумайте: подібно до того, як тривимірний простір – довжина, ширина та висота – є частиною фізичного всесвіту, то час також є його частиною. Подібно до того, як у простору мала бути причина, у часу також мав бути початок. Це означає, що за логікою його Творець не міг мати початку. «Початок» передбачає певний часовий проміжок, який почався. Без існування часу не могло б бути такого поняття, як «початок». Отже, у Бога як Причини існування всесвіту не могло бути початку, оскільки це Він створив час. По суті, не існувало такого поняття, як «початок», доки безпричинна Причина не розпочала щось. [Примітка: якщо час не було створено, то він має існувати окремо від Бога, і навіть Бог має бути підвладний йому. Однак Біблія стверджує, що сам час був створений разом із всесвітом, коли використовує фразу «на початку» в Буття 1:1].
Поміркуйте далі: якби колись в історії був час, коли абсолютно нічого не існувало – навіть Бога, – то ніщо не існувало б і сьогодні, оскільки з нічого ніщо не виникає (відповідно до здорового глузду та першого закону термодинаміки). Однак ми знаємо, що щось існує (наприклад, всесвіт), і це означає, що щось мало існувати вічно, інакше ми врешті-решт досягнемо моменту в минулому, коли нічого не існувало, чого, як ми вже сказали, бути не може. Те, що існувало вічно, не може бути фізичним або матеріальним, оскільки такі речі не існують вічно (за другим законом термодинаміки). З цього випливає, що щось вічне повинно бути нефізичним або нематеріальним. Це має бути розум, а не матерія, і логічно, що цей Розум має бути вічним. Цей Розум, згідно з Біблією, є Бог. Оскільки Він є духом, то не підпорядковується другому закону термодинаміки і може існувати вічно – нестворений Творець.
“Ти на початку заснував землю, і небеса – діло Твоїх рук. Вони загинуть, а Ти – стоятимеш; і всі, мов одяг, постаріються. Ти їх заміниш, наче одяг, – вони минуться. А Ти – Той Самий, і рокам Твоїм не буде кінця” (Псалом 101:26–28).
Всесвіт існує. Він не може бути вічним відповідно до другого закону термодинаміки. Він не міг створити себе сам відповідно до першого закону термодинаміки. Його існування вимагає наявності адекватної, надприродної Причини. Біблія називає Його Богом.
