СТАРИЙ ЗАПОВІТ
МЕСІАНСЬКІ ПРОРОЦТВА
У ретроспективі всі деталі хорошої таємниці ідеально поєднуються між собою, як різні частини заплутаної головоломки, якій потрібен лише один останній фрагмент, щоб з’єднати всі частини, утворюючи завершену чудову картину. Без цього останнього фрагменту таємницю практично неможливо зрозуміти повністю. Насправді, поки таємниця розгортається, найбільше завдання дослідника полягає в тому, щоб правильно оцінити, які частини інформації чи доказів є значущими, а які є просто банальними елементами, що не додають нічого важливого до історії. Чи важливо, що містер Браун забув свій капелюх на вокзалі? Чи має значення, що кран на кухні раптом перестав працювати належним чином? Проникливий дослідник точно визначає ті елементи історії, які мають велике значення, тоді як менш проникливий хибно вважає звичайні події важливими або не може повністю зрозуміти події, які мали серйозні наслідки.
Так буває і при підході до розгляду передбачень стосовно приходу Месії, чи, так би мовити, до розгадки таємниці Месії. Кожен, хто знайомий із писаннями Нового Заповіту, добре знає термін «таємниця», оскільки він застосовується до Божого плану викуплення людського роду через провіщеного Месію. Про цю таємницю Павло писав: «Але ми говоримо про Божу премудрість, заховану в таємниці, яку відкрив Бог перед віками для нашої слави» (1 Коринтян 2:7). У Посланні до колосян він написав: «Я став її служителем за Божим дорученням, яке було дане мені щодо вас, аби виконати Боже слово, – таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер відкриту його святим» (1:25–26). Послання Павла до ефесян містить подібні міркування: «Ви ж, напевно, чули про служіння Божої благодаті, яка дана мені для вас, бо мені через об’явлення відкрита таємниця… В інших поколіннях вона не була виявлена людським синам так, як ось тепер Духом відкрита святим апостолам і пророкам» (3:2–3, 5).
Автори новозавітних писань визначили для нас кілька ознак цієї месіанської таємниці: 1) вона стосується провіщеного Месії та викуплення людства; 2) вона була прихована від усіх поколінь людей до настання ери нового завіту; 3) різні аспекти цієї таємниці відкриває лише Бог і лише через божественне одкровення; 4) за часів авторів новозавітних писань Бог відкрив їм останню частину цієї таємниці. У цьому розділі будуть простежені деякі аспекти месіанської таємниці, відкриті через божественне одкровення.
СТАРОЗАВІТНІ ПИСАННЯ
Звертаючись до єврейського Писання, Старого Заповіту, буде корисно розглянути кілька важливих особливостей цих писань. По-перше, перші 11 розділів його першої книги, Буття, стосуються не лише євреїв, але й людства в цілому. Ці розділи описують створення всесвіту, гріхопадіння людини й втрати ідеального стану невинності, повсюдне нечестя людей і руйнівний всесвітній потоп, а також повторне заселення землі. Вони охоплюють приблизно 2000 років людської історії, і жоден рік не обов’язково стосується єврейського народу більше, ніж будь-якого іншого.
По-друге, решта Старого Заповіту, починаючи з 12-го розділу Книги Буття до Книги пророка Малахії, зосереджується в основному на нащадках Авраама. Зауважте, що оповідання та вжиті в ньому терміни, якими часто описуються ці нащадки, не надто втішні. Їх називають упертими, грішними, непокірними та іншими, не менш уїдливими епітетами (див. Второзаконня 9:7; Єзекіїла 2:3–10; Осії 4:16). І все ж саме ці нащадки Авраама змогли зберегти ті самі Писання, які неодноразово докоряли їм за ідолопоклонство й відступництво від Бога. Не будемо забувати також, що вони могли змінити ці писання та зберегти їх у більш привабливому для себе варіанті. З археологічних знахідок відомо, що сусідні зі стародавнім Ізраїлем народи часто прикрашали свою історію, навмисно виключаючи з неї принизливі зауваження чи події, які стосувалися їх самих.
Чому ж ізраїльтяни так старанно зберігали своє Писання? Відповідь на це питання насправді двояка. По-перше, вони вірили, що зберігали письмена, натхнені Богом, і цю віру можна безсумнівно підтвердити. А по-друге, кожна з 39 книг містить одкровення, яке описує певний аспект приходу Месії, Який, згідно з цими Писаннями, мав спасти не лише народ Ізраїлю, але й увесь світ. По суті, з перших книг Старого Заповіту зустрічаються описи та передбачення стосовно приходу Месії.
ПРОТОЄВАНГЕЛІЄ
Сліди провіщеного Месії були божественно відкриті людству практично з першого проблиску людського життя на землі. Нам добре знайома трагічна історія гріхопадіння людини. Під благодатною Божою опікою Адам і Єва були особливо створені, щоб задовольнити потреби одне одного, і поселені в Едемському раю, радощів якого людство не бачило з тих пір і ніколи не побачить по цей бік вічності. Бог дав першій родині лише одну заборонну заповідь – не їсти з дерева пізнання добра і зла – і попередив їх, що наслідком порушення цієї єдиної заборони буде смерть. Проте, незважаючи на Боже милостиве попередження, гріховні бажання Єви притупили її почуття, і незабаром вона стала жертвою омани гріха, переконавши свого чоловіка Адама приєднатися до її бунту.
У цій ситуації сорому й гріха Бог виніс вирок усім залученим у неї сторонам. Наслідком цих гріховних дій стане смерть, посилення болю під час пологів для жінки та збільшення труднощів і важкої праці для чоловіка. Однак при виголошенні прокляття на змія Бог дав промінь славетної надії для людства. Він сказав змієві: «І покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм насінням і її насінням; воно розчавить тобі голову, а ти жалитимеш його в п’яту» (Буття 3:15). Цю коротку заяву Бога змієві щодо насіння жінки, часто називають протоєвангелієм. Отже, в цьому контексті було виголошено основоположне пророцтво, яке прокладає шлях для всіх інших пророцтв, що стосуватимуться приходу великого Визволителя людства. Декілька якостей цього прийдешнього Визволителя легко визначити. По-перше, Він прийде в людській подобі як насіння жінки. По-друге, Він подолає наслідки гріха, спричинені гріхопадінням людини та проникненням гріха у світ. По-третє, Його спокутній діяльності заважатиме змій, сатана, який завдасть Йому незначного удару. По-четверте, Він подолає цей удар сатани і здобуде остаточну тріумфальну перемогу. У цьому першому пророцтві про Месію простежується основна тема про страждаючого, переможного Викупителя, яка буде розкрита на подальших сторінках Старого Заповіту.
НАСІННЯ АВРААМА
Протоєвангеліє в Буття 3:15 передрікало, що переможний Месія буде насінням жінки, тобто прийме людську подобу. Але зрозуміло, що сама по собі ця ознака не дуже допомагає визначити Месію, оскільки мільярди людей були народжені жінками. Для того щоб месіанське пророцтво підготувало людей до впізнавання справжнього Месії, необхідно було звузити «коло пошуку».
Таке звуження «кола пошуку» Месії можна побачити в Божій обітниці патріархові Аврааму. У Буття 12 записано той факт, що Бог особливо обрав Авраама з-поміж усіх народів світу (Буття 12:1–3). Бог пообіцяв, що через Авраама всі народи світу будуть благословенні, і що його нащадки розмножаться і стануть як пісок морський і зірки на небі. Як зазначив Гуффман, «саме Аврааму, сину Тераха, нащадку Сима, Бог дав особливу обітницю, яку не можна було пропустити в будь-яких серйозних зусиллях прослідкувати месіанську надію». Протягом багатьох років ця обіцянка про незліченне потомство залишалася невиконаною через те, що дружина Авраама Сарра була безплідною. Щоб «допомогти» Богові виконати Свою обіцянку, Авраам і Сарра придумали план, як Авраам міг мати дитину. Сарра дала свою служницю Аґар, щоб вона стала сурогатною дружиною Авраама. В результаті цього союзу Аґар завагітніла і народила сина на ім’я Ізмаїл.
У Буття 17 Бог оновив Свій завіт з Авраамом і наказав йому запровадити обрізання як знак цього завіту. У Буття 17:19 Бог сповістив Аврааму, що у Сарри народиться син на ім’я Ісаак. А в подальшій цікавій розмові Авраам просив Бога дозволити Ізмаїлу бути сином обітниці та спадкоємцем завіту, який Бог уклав із ним. Однак Бог наголосив, що Ізмаїл не був сином обітниці і тому обіцянка про благословення всіх народів через нащадків Авраама здійсниться не через нього, а через Ісаака. Бог сказав: «Мій завіт Я укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра наступного року в цей самий час» (Буття 17:21). Отже, на цьому етапі людської історії визначилося, що месіанський родовід простежується через нащадків Ісаака. Важливо не упустити значення простеження месіанської надії саме через Авраама та Ісака. «Коло пошуку» Месії звужене з усіх інших народів світу до однієї кочової родини, і до того ж не всієї родині Авраама, а лише одного з його синів – Ісаака.
Картина стає ще більш зрозумілою з народженням в Ісаака та Ревеки синів-близнюків. Через незрозумілі симптоми під час своєї вагітності Ревека пішла запитати про це Господа. У відповідь на її питання Господь сказав: «У твоєму лоні є два народи, і два народи розділяться вже у твоєму нутрі; і один народ візьме верх над другим народом: старший буде служити молодшому» (Буття 25:23). Той факт, що обіцяний Месія прийде через нащадків Якова, стає дедалі очевиднішим із оповідання про Якова та Ісава в Книзі Буття. Бог підтвердив Свою обітницю Якову, сказавши: «Твоїх нащадків буде як земного піску; і поширяться на захід і на схід, на північ і на південь; і в тобі, й у твоїх нащадках будуть благословенні всі племена землі» (Буття 28:14). Образ Месії продовжує ставати дедалі чіткішим: насіння жінки, насіння Авраама, насіння Ісаака, насіння Якова.
ДВА МЕСІЇ: СТРАЖДЕННИЙ СЛУГА І ПРАВЛЯЧИЙ ЦАР
Упродовж всього Старого Заповіту різні месіанські пророцтва описують величного, славетного Царя, який правитиме нескінченним Царством. Проте інші месіанські пророцтва зображують стражденного Месію, який понесе на Собі провину та гріх усього світу. Оскільки ці два аспекти месіанських пророцтв видаються суперечливими, багато хто в стародавній єврейській громаді не міг зрозуміти, як одна людина могла уособити такі різні пророчі описи. Через цю головоломку стародавні та сучасні євреї висунули ідею, що прийде два Месії: один буде стражденним Слугою, а інший – славетним Царем.
З огляду на ідею рабинів про двох Месій стає очевидно, що теми про страждання і царську владу були настільки яскраво зображені в месіанських пророцтвах Старого Заповіту, що обидві повинні були здійснитися. І припущення про двох Месій надавало таку можливість. Однак така подвійність месіанської ідеї не давала змоги зрозуміти справжню природу месіанських пророцтв і упускала головний аспект особистості Месії: що Він буде одночасно і Слугою, що страждає, і величним Царем. Неправильно зрозуміти або упустити один із цих двох переплетених аспектів – значить повністю упустити Месію з виду.
Буття 49:10 – Шіло, Примиритель
Господь дотримав Свою обіцянку Якову і надзвичайно розмножив його потомство. Його сини, їхні жінки та діти разом із ним переселилися до Єгипту, де жили в землі Ґошен за велінням сина Якова Йосифа, який піднявся до посади головного радника фараона Єгипту. Коли Яків наближався до кінця свого досить довгого життя (понад 130 років, Буття 47:9), він зібрав своїх синів біля смертного ложа і сказав: «Зберіться, щоб я звістив вам, що станеться з вами в останні дні» (Буття 49:1). Після цього вступного слова Яків благословив (або, в деяких випадках, прокляв) кожного зі своїх синів і нащадків.
Під час цієї останньої промови, благословляючи Юду, Яків сказав: «Не відійде берло від Юди – і з його стегон берло володаря, – доки не прийде той, кому воно належить [євр. Шіло, у І. Огієнка – Примиритель]; і йому – послух народів» (Буття 49:10). Месіанська природа цього твердження давно визнавалася і обговорювалася в стародавніх єврейських колах. Як месіанське пророцтво, воно ще більше звужує особу Месії до нащадка не лише Авраама, Ісаака та Якова, але й до дому Юди.
Син Давидів
З усіх монархів, які сходили на трон Ізраїлю, жоден не зрівняється у славі з царем Давидом. З юних років він зарекомендував себе як мужній, доблесний воїн, який уповав на Господа. Про нього сказано як про чоловіка за Божим серцем (1 Самуїла 13:14). Він написав багато псалмів і заснував об’єднане царство, яке проклало шлях до величного правління його сина Соломона.
Те, як цар Давид стосується Месії, є досить цікавим. По-перше, з давніх давен єврейська спільнота визнавала той факт, що Месія буде сином Давида. Такі месіанські провіщання щодо Давида починаються з головної обітниці, яку Бог дав йому через пророка Натана. У 2 Самуїла 7 розповідається про події, які призвели до цієї обіцянки. Давид став великим царем, і його правління поширилося на велику територію. Сильна любов до Господа породила в ньому бажання побудувати на Його честь славний храм, у якому зберігався би Господній ковчег. Давид розповів про свою ідею пророку Натану, який одразу ж підтримав плани будівництва. Але незабаром після того, як Натан заохотив Давида робити все, що було у нього на серці, Бог сказав Натанові, що Він не хоче, щоб Давид будував Йому храм. Натомість Бог доручив побудувати цю чудову будівлю синові Давида, Соломону. У Своєму посланні до Давида Бог також пообіцяв: «І твій дім, і твоє царство буде міцним навіки перед тобою, і твій престол буде поставлений навіки» (2 Самуїла 7:16).
У пізніших Псалмах обіцянка про нащадка Давида, який правитиме вічним Царством, набуває більше конкретних деталей і змістовності. Псалом 88 містить кілька таких месіанських аспектів, не останнім з яких є наступне твердження: «Я уклав завіт із Своїм вибранцем, поклявся Своєму рабові Давидові: Навіки затверджую твоїх нащадків і буду підтримувати твій престол з роду в рід» (вірші 4–5). Псалом 131 містить подібне твердження: «Господь поклявся Давидові правдою – і не відречеться від неї: З нащадків твого лона поставлю на твоєму престолі. Якщо твої сини зберігатимуть Мій завіт і Мої свідчення, яких Я їх навчаю, то їхні сини довіку сидітимуть на твоєму престолі» (вірші 11–12).
Окрім натхненних авторів Псалмів інші автори старозавітних писань також відзначали месіанський родовід через Давида та його царських нащадків. В одному з найбільш пам’ятних месіанських пророцтв у Старому Заповіті згадується про правління Месії на престолі Давида:
Адже дитина нам народилася, і нам даний був син, якого влада була на його плечах, і його ім’я буде: Дивовижний, Порадник, Сильний Бог, Вічний Батько, Володар миру. Збільшенню влади і миру немає меж – на престолі Давида та у його царстві, щоб закріпити і піддержати в праведності та в суді відтепер і до віку. Ревність Господа Саваота це зробить! (Ісаї 9:5–6)
У той самий час, на додачу до того, що Месія мав походити з нащадків Давида і правити на його престолі, принаймні один Псалом говорить про Давида як підлеглого цього величного месіанського правителя. Псалом 109 починається словами: «Промовив Господь до Господа мого: Сядь праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх підніжком для Твоїх ніг» (вірш 1). Цей псалом додає цікавий аспект до характеру та положення Месії: він не лише походитиме з насіння Давида і правитиме на його престолі, але й буде піднесеним набагато вище Давида – настільки, що Давид назвав його «Господом» у цьому Псалмі. Твердження Давида тут говорить не лише про те, що Месія існував до Давида, але й про Його вищість над ним.
Завдяки цим деталям портрет Месії стає дедалі чіткішим. Він мав бути насінням жінки і знищити силу сатани. Він мав бути нащадком Авраама, Ісака, Якова, Юди, а тепер і Давида. Він царюватиме на престолі Давида, але Він існував до Давида і був настільки вищім від нього, що Давид назвав Його Господом. І Його славному, величному царству не буде кінця.
СТРАЖДЕННИЙ СЛУГА
Читаючи Старий Заповіт, важко не помітити ідею про славну царську владу Месії. Однак настільки ж прозорою є ідея про те, що Месія мав постраждати. Протоєвангеліє в Буття 3:15 посилається на ці страждання у заяві про ужалену п’яту насіння жінки, але не містить їх деталей. Тема страждань Месії, представлена в Буття 3:15, деталізується в решті писань Старого Заповіту.
Ісая
Текст Ісаї 52:13 – 53:12 є похмурим нагадуванням про страждання, які мав витерпіти Месія. У ньому згадується, що Він буде піднятий і дуже прославиться (52:13). І все ж Його вигляд і вид будуть знеславлені людьми (52:14). Він не буде фізично привабливим (53:2), і буде зневажений і відкинутий людьми, обізнаний з хворобою (53:3). Він буде досконалим і безгрішним (53:9), і все ж Він буде зранений, страждатиме і помре за гріхи Господнього народу (53:5–6, 11). Цей стражденний Слуга буде вбитий серед нечестивих, але похований з багатим (53:8–9). Однак, незважаючи на Свою смерть (або навіть через неї), Він буде зарахований до числа великих і розділить здобич із сильними (53:12).
Зайве казати, що цей образ Месії видається різким контрастом зі славетним Царем на престолі Давида. Як уже згадувалося, цей контраст змусив декого вигадати двох Месій, щоб відповідати пророцтвам. А дехто взагалі намагався відкинути такі месіанські пророцтва, як Ісаї 52:13 – 53:12. Ще інші припускають, що цей уривок зі Святого Письма не є месіанським за своєю суттю, а Слуга, про якого в ньому йдеться, представляє собою народ Ізраїлю сукупно. Але це не так. По перше, цей Слуга описується як досконалий і безгрішний (53:9), який не заслуговує на покарання, але добровільно приймає його за гріхи Божого народу. Ніхто, хоча б віддалено знайомий з історією ізраїльського народу, представленою в Старому Заповіті, не наважиться припустити, що він був безгрішним. З перших кроків після виходу з Єгипту на свободу, вони почали гнівити Бога і накликати на себе суд. У багатьох випадках Старий Заповіт описує гріх ізраїльтян такого бунтівного характеру, що Бог був змушений вигубити тисячі з них. Одним із основоположних аспектів спокутної жертви в старозавітній літературі була умова бездоганної досконалості. Жоден народ із простих смертних людей, у тому числі стародавній народ Ізраїля, не міг бути достатньо досконалою спокутною жертвою за гріхи, як Слуга в Ісаї 53. Не міг жоден грішний народ і «оправдати багатьох» інших людей, як це зробив би Господній Слуга. Крім того, про Господнього Слугу сказано, що Його буде «побито через беззаконня мого народу». Якби цей Слуга був сукупним образом народу Ізраїлю, то хто був би народом Господа, про який згадано в Ісаї 53:8? Дійсно, докази переконливо вказують на той факт, що Ісаї 53 виступає як одне з найчіткіших зображень стражденного Месії у всьому Старому Заповіті.
РІЗНІ КОНКРЕТНІ МЕСІАНСЬКІ ПРОРОЦТВА
На додаток до загальних ознак, що зображують Месію як величного царя і стражденного слугу, існує безліч більш конкретних, детальних пророцтв, які стосуються Його приходу. Богослови нарахували 230-330 таких пророцтв.
Наприклад, Месія мав народитися у Вифлеємі Юдейському (Міхея 5:1) від діви (Ісаї 7:14). Його зрадить друг (Псалом 40:10) за 30 срібняків (Захарії 11:13). Господній Правитель в’їде в Єрусалим верхи на осляті (Захарії 9:9). Він буде похований з багатим (Ісаї 53:9). Під час Його страждань за Його одяг кидатимуть жереб (Псалом 21:19). Його буде проколото (Захарії 12:10), та попри важкі фізичні страждання жодна з Його кісток не буде зламана (Псалом 33:21). І, незважаючи на смерть, Його фізичне тіло не зазнає тління (Псалом 15:10). Ця невелика вибірка конкретних пророчих деталей є лише частиною багатьох пророцтв, які містяться в Старому Заповіті. Вони мали надати єврейській громаді ефективний механізм для розпізнавання Месії, коли Він прийде. У розділах для вивчення цієї Біблії різні пророцтва будуть спеціально помічені.
ХТО ТАКИЙ МЕСІЯ?
Якщо всі частини месіанської головоломки зібрати разом, стає зрозумілим, що лише одна особа виконала кожне пророцтво в найдрібніших деталях: Ісус Христос. Життя та діяльність Ісуса Христа, як це описано в Новому Заповіті, поєднують у собі тему царственого монарха та стражденного слуги в одному дивовижному портреті тріумфуючого Ісуса, Який був жертовним ягням у Своїй смерті на хресті і переможним Левом Юди у Своєму воскресінні з мертвих. Родовід Ісуса Христа ретельно простежено, щоб показати, що Він дійсно був Нащадком Авраама, Ісаака, Якова, Юди та Давида (див. Матвія 1 і Луки 3:23–38). Розповідь про Його народження підтверджує, що Він народився у Вифлеємі в Юді, з якого і мав походити Месія (Луки 2:1–7). Це оповідання також передає складну ідею про існування Ісуса ще до початку часів, що стало виконанням пророцтва про передування Месії царю Давиду. Крім того, Ісус і справді в’їхав у Єрусалим верхи на осляті (Матвія 21:1–11).
Новозавітні розповіді про смерть Ісуса Христа підтверджують, що Ісус був зраджений Його другом і проданий рівно за 30 срібняків (Матвія 24:14–16). Після смерті Його кістки не були поламані, воїни кидали жереб за Його одяг, і Його бік був проколотий списом (Івана 19:33–37 і Матвія 27:35). Він був розіп’ятий між двома розбійниками і зарахований до грішників, як і було передбачено в Ісаї 53, а після смерті Його було поховано у гробниці заможної людини, що також було провіщено (Матвія 27:57). Цей вид перевірки може розтягтися на багато сторінок. Життя Ісуса Христа з Назарету, як описано в документах Нового Заповіту, стало виконанням месіанських пророцтв Старого Заповіту.
Через таку приголомшливу відповідність життя Ісуса Христа месіанським пророцтвам Старого Заповіту деякі припускають, що Ісус був просто самозванцем, який зміг за допомогою майстерних маніпуляцій так влаштувати Своє життя, щоби здавалося, ніби Він і був Месія. Такому твердженню не можна знайти розумних обґрунтувань з огляду на той факт, що багато пророцтв були явно поза Його контролем. Очевидно, що жодна людина не може влаштувати, де їй народитися. Більше того, було б неможливо скоординувати події так, щоб її точно поховали в гробниці багатої людини або розіп’яли серед розбійників. Або як Ісус міг маніпулювати ціною Його зради Юдою? І як Ісус зумів змусити воїнів кидати жереб за Його одяг? Ідея про те, що Ісус маніпулював подіями, щоби все виглядало так, ніби Він був Месією, не тільки невиправдана, але й навпаки свідчить про те, що Ісус точно був сповненням месіанських пророцтв Старого Заповіту.
Ще інші заперечували, що Ісус був Месія, на підставі ідеї, що документи Нового Заповіту не є надійними та були штучно створені, щоб описати те, чого Ісус насправді ніколи не робив. Це заперечення також не витримує критики в світлі фактичних доказів. Беззаперечно, Новий Заповіт виявився найнадійнішою книгою в стародавній історії. Кожного разу, коли в ньому згадано людей, місця та події, які можна перевірити за допомогою археологічних знахідок, ці люди, місця та події незмінно виявляються фактичними та історичними. Знову ж таки, численні докази підтверджують точність і правдивість Нового Заповіту. Багато задокументованих у ньому месіанських пророцтв не описують нічого дивовижного за своєю суттю (наприклад, Матвія 21:1–11). Не було нічого дивовижного в тому, що Ісус був похований у гробниці багатої людини. Також не було нічого дивовижного в тому, що Ісус в’їхав у Єрусалим верхи на осляті або в тому, що Його зрадив друг за 30 срібняків. Ці події є якщо не звичайними, то принаймні дуже правдоподібними і повсякденними подіями, які теоретично могли статися з будь-ким. І все ж, завдяки тому факту, що такі повсякденні події стосовно Месії були передбачені за сотні років до приходу Ісуса, сповнення цих подій в Його житті стає одним із найдивовижніших чудес, записаних у Біблії.
ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРОРОЦТВА
Навіть незначне знайомство з текстами Нового Заповіту є достатнім свідченням того, що Ісус, апостоли та інші автори новозавітних писань посилалися на месіанські пророцтва Старого Заповіту як на один із головних апологетичних доказів божественності та месіанства Ісуса Христа.
Автори євангельських оповідей застосували месіанські пророцтва до Ісуса Христа
Автори Євангелій неодноразово доповнювали свої розповіді про життя та діяння Ісуса Христа відсилками на месіанські пророцтва Старого Заповіту і цитували їх стосовно Нього. Перший розділ Євангелія від Матвія містить месіанське пророцтво, взяте з Ісаї 7:14, у якому передбачено, що діва народить сина. Матвій застосовує це пророцтво до народження Ісуса Христа. У другому розділі Матвій посилається на пророцтво з Міхея 5:1, де вказано місто народження Месії, знову застосовуючи його до Ісуса. У третьому розділі свого Євангелія Матвій зазначає, що Іван Хреститель був сповненням пророцтва з Ісаї 40:3, вказуючи на те, що Іван був предтечою Месії, яким є Ісус Христос. Матвія 4:15–16 є посиланням на ще одне месіанське пророцтво, в якому йдеться про землю Завулона та Нефталима, і яке знову застосовується до Ісуса Христа. Отже, дивлячись лише на перші чотири розділи Євангелія від Матвія, не може не вразити той факт, що одним із основних апологетичних інструментів автора цієї книги Біблії, який він використовував для підтвердження месіанства Ісуса Христа, було рішуче звернення до месіанських пророцтв, які сповнилися в житті та діях Ісуса. Більше того, приклад Матвія щодо застосування месіанських пророцтв Старого Заповіту до Ісуса продовжується протягом решти його оповідання.
Євангеліє від Марка, хоч і не настільки насичене такими пророчими цитатами, все ж містить посилання на месіанські пророцтва і застосовує їх до Ісуса. Перший розділ Євангелія починається цитатами з Малахії 3 та Ісаї 40, які передвіщають прихід предтечі Месії. Марк застосував ці пророцтва до Івана Хрестителя як предтечі Ісуса Христа. Крім того, оповідаючи про розп’яття Христа, автор Євангелія зазначив, що Ісус був розіп’ятий між двома розбійниками, а потім додав коментар: «Збулося Писання, що говорить: Його зараховано до злочинців» (15:28). Крім того, Марк включив у своє оповідання випадки, коли Ісус застосував месіанські пророцтва до Себе.
Як і Матвій та Марк, Лука та Іван також включили в свої оповідання численні месіанські пророцтва та посилалися на них як на доказ божественності Ісуса Христа. У третьому розділі Євангелія Лука цитує пророцтво з Ісаї 40 про предтечу Месії та застосовує його до Івана Хрестителя, який передував Христу. Іван робить те саме в 1:23. Описуючи тріумфальний в’їзд Ісуса в Єрусалим, Іван зазначив, що Ісус в’їхав у місто верхи на ослі, а потім прокоментував цю подію так: «…згідно з написаним: Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі» (12:14–15). Його посилання на пророцтво з Книги Захарії 9:9 явно вказувало на його месіанську природу. Знову ж таки, в 12:37–38 свого Євангелія Іван посилається на месіанське пророцтво з Ісаї 53:1 і застосовує його виконання до служіння Ісуса. Описуючи розп’яття Христа, Іван зазначає, що воїни кидали жереб за одяг Ісуса, і посилається на Псалом 21:19 як на месіанське пророцтво: «Ділять вони мій одяг між собою і за мій плащ кидають жереб».
У цій статті були задокументовані лише деякі з багатьох месіанських пророчих посилань у Євангеліях. Проте, навіть така невелика вибірка вражає і веде до ясного висновку, що автори Євангелій зверталися до старозавітних месіанських пророцтв як доказу божественності Христа.
Ісус посилався на пророцтва, що стосувалися Нього
Неодноразово Ісус спрямовував увагу Своїх слухачів на певні месіанські пророцтва зі Старого Заповіту і застосовував їх до Себе. Лука описує випадок, коли однієї суботи Ісус прийшов у синагогу у своєму рідному місті Назареті. Там Ісус прочитав уривок з Ісаї 61:1–2 і сказав присутнім, що уривок зі Святого Письма, який Він щойно прочитав, сповнився в їх присутності.
Під час Свого арешту в Гетсиманському саду Ісус запитав тих, хто прийшов схопити Його, чому вони не затримали Його, коли Він щодня навчав їх у храмі. А потім додав: «Але нехай збудеться Писання!» (Марка 14:49). Його заява означала, що їхні дії були виконанням пророцтв Старого Заповіту, оскільки стосувалися Його месіанської ролі.
У Луки 24, воскреслий Ісус явився двом Своїм учням по дорозі в Емаус. Але вони поставилися до Нього як до незнайомця, бо не впізнали Його. Зав’язавши розмову з Ісусом, вони почали обговорювати події смерті та поховання Христа, які відбулися в Єрусалимі лише кілька днів тому. Після того як учні розповіли про свідчення жінок біля порожньої гробниці, Ісус почав промову до них такими словами: «О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у Свою славу?» (Луки 24:25–26). Наступний вірш пояснює: «І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання те, що стосувалося Його» (вірш 27).
Через кілька віршів, у тому самому розділі читаємо, що Ісус явився ще кільком Своїм учням і знову застосував старозавітні пророцтва до Своїх дій: «І промовив до них: Ось слова, які Я сказав вам, коли ще був з вами: має збутися все написане про Мене і в Законі Мойсея, і в Пророків, і в Псалмах!» (Луки 24:44). Такі заяви Ісуса показують, що одним із основних доказів, які Він використовував на підтвердження Своєї особи як Месії, було застосування старозавітних месіанських пророцтв до Себе.
Месіанські пророцтва стосовно Ісуса Христа в Книзі Дії
Записані розповіді про діяння та проповіді апостолів після вознесіння Ісуса рясніють посиланнями на месіанські пророцтва як доказ месіанської ідентичності Ісуса Христа. У першій записаній євангельській проповіді в день П’ятидесятниці в Єрусалимі апостол Петро пояснив, що воскресіння Христа було виконанням месіанського пророцтва, виголошеного Давидом у Псалмі 15:8–11 (у якому Господь не допустив, щоб Його Святий побачив тління). У Дії 3 Петро звернувся до інших мешканців Єрусалиму з проповіддю і сказав: «Бог провістив наперед устами всіх пророків, що Христос має постраждати; так Він і виконав» (вірш 18). У тій самій проповіді Петро звернув увагу слухачів на Второзаконня 18, у якому Мойсей провістив пришестя такого ж пророка, як і він, що Петро застосував до Ісуса (як і Степан у своїй проповіді в Дії 7:37). У наступному розділі йдеться про те, що Петра заарештували і дозволили виступити перед первосвящеником і його родиною. У своїй промові до цих впливових осіб Петро знову посилався на Старий Заповіт, цитуючи Псалом 117:22 про камінь, який відкинули будівничі, і застосував це пророцтво до Ісуса.
В одному з найбільш пам’ятних оповідань про навернення до віри Бог посилає благовісника Пилипа до ефіопського скарбника, який їхав дорогою в Газу. Коли Пилип наблизився до колісниці, євнух читав уривок з Ісаї 53. Він запитав Пилипа про це пророцтво, цікавлячись, чи пророк говорив про себе чи про когось іншого. Далі написано, що, почавши з того Писання, Пилип благовістив євнуху про Ісуса, наголошуючи, що те месіанське пророцтво сповнилося в особі Христа (Дії 8:26–40). В іншій пам’ятній розповіді про навернення Петро прийшов у дім Корнилія і проповідував євангеліє йому та всій його родині. У промові Петра містилося і таке твердження про Ісуса: «Про Нього свідчать усі пророки, що кожний, хто вірить у Нього, Його Ім’ям отримує прощення гріхів» (Дії 10:43).
Продовжуючи читати Книгу Дії, стає очевидним, що апостол Павло часто звертався до пророцтв як доказу божественності Христа. Проповідуючи зібранню в синагозі Антіохії Пісидійської, він зауважив, що винні у вбивстві Ісуса зробили це тому, що «не зрозуміли цього і… виконали слова пророків, які читаються щосуботи» (Дії 13:27). У цьому ж вірші він підсумував, що через незнання пророчої вістки вбивці Христа фактично виконали пророцтва щодо Ісуса. Далі Павло процитував Псалом 2:7, Ісаї 55:3 і Псалом 15:10, зазначивши ці старозавітні уривки як месіанські пророцтва та застосувавши їх до Ісуса Христа. В окремій проповіді, виголошеній набагато пізніше перед царем Агрипою, Павло заявив, що Ісус є Христос. На початку цієї промови Павло визнав, що цар був «обізнаний з усіма юдейськими звичаями та питаннями» (Дії 26:3), і зазначив, що, повсюдно навчаючи про Ісуса як Месію, він не говорив «нічого, крім того, що говорили пророки і Мойсей» (26:22). На завершення промови Павло запитав царя: «О, царю Агрипо! Чи віриш пророкам? Знаю, що віриш». На що Агрипа відповів Павлові так: «Ще трохи і мене переконаєш стати християнином!» (26:27–28).
Можна навести ще багато прикладів застосування месіанських пророцтв до Ісуса ранніми благовісниками християнства в Книзі Дії. Але ці кілька прикладів є достатнім підтвердженням того факту, що в усій Книзі Дій апостолів пророцтва, які стосувалися Ісуса як Месії, були одним із фундаментальних стовпів, на яких ґрунтувалося та поширювалося християнство.
Месіанські пророцтва стосовно Ісуса в Посланнях
Знов-таки, не вдаючись до вичерпного дослідження кожного прикладу застосування старозавітних пророцтв до Ісуса в Посланнях, у цьому короткому розділі буде надано достатньо прикладів на підтвердження того факту, що Послання, подібно до інших книг Нового Заповіту, значною мірою покладаються на месіанські пророцтва у встановленні божественності Ісуса Христа.
Послання до римлян починається з опису євангелія Божого, «яке Він заздалегідь пообіцяв через Своїх пророків у Святих Писаннях, про Свого Сина, Який тілом був нащадком Давида… – про Ісуса Христа, Господа нашого» (1:2–4). У Посланні до галатів Павло посилається на обіцянку, дану Аврааму, що через його насіння всі народи будуть благословенні, і застосовує цю обітницю до Ісуса, заявляючи, що Він і є Нащадком Авраама, через Якого світ отримає благословення Авраама (Галатів 3:15–18). Автор Послання до євреїв починає оповідання з обговорення переваг Ісуса Христа, застосовуючи до Нього багато старозавітних писань, таких як Псалом 2:7 і Псалом 109:1. У Євреїв 5 автор доводить, що Ісус є священиком за чином Мелхиседека, як пророкує Псалом 109:4, і повторює ці аргументи в 7:17 і 7:21.
Перше і Друге послання Петра також містять численні приклади застосування пророцтв до Ісуса. Один із найбільш потужних прикладів цього міститься в 1 Петра 1:10–12, де Петро написав:
Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, які провістили для нас благодать. Вони досліджували, на що або на який час у них вказував Дух Христа, наперед провіщаючи Христові страждання і славу, яка настане після цього. Їм було відкрито, що не для них самих, а й для нас служило те, що нині сповіщено вам через благовісників Духом Святим, посланим з неба, що бажають побачити ангели.