Буття (3: Земля - молода)

21 ПРИЧИНА ВІРИТИ,

ЩО НАША ЗЕМЛЯ – МОЛОДА

Вік Землі, згідно з прихильниками натуралізму та теорії «старої» Землі, становить 4,5 мільярда років (дивіться Спеціальний розділ на стор. 118 щодо відповіді на методи датування «старої» Землі). Креаціоністи, прихильники «молодої» Землі стверджують, що Землі кілька тисяч, а не мільярдів років. Чи є докази на підтримку тез креаціоністів щодо «молодої» Землі?

По-перше, як уже було показано раніше, біблійне оповідання вказує на те, що всесвіт багато в чому вже був створений «старим» на вигляд (див. Спеціальний розділ на стор. 71). Адам і Єва були створені не просто зародками, а вже дорослими особами, які ходили, розмовляли, працювали та розмножувалися. Дерева в Едемському саду приносили плоди, щоб Адам і Єва могли їсти їх, із Землі було видно світло від далеких зірок (див. стор. 118), а в різних скелях вже могли бути дочірні елементи. Тим не менш, хоча деяке убранство Землі й здаватиметься старим, біблійна концепція припускає, що інші особливості всесвіту також підкреслюють його молодість. Ось 21 такий приклад:

БІБЛІЯ

1. Біблійне вчення. Якщо Біблія є натхненним Словом Божим, то все, чого вона навчає, можна вважати істинним, включно з тим, що стосується віку Землі. Наявні докази вказують на те, що Біблія насправді є Божим Словом (дивіться стор. 788 для прикладів цих доказів). Просте додавання віку, зазначеного в родоводах Буття 5 показує, що від створення до потопу минуло 1656 років, плюс-мінус кілька років. Родоводи, наведені в Буття 11, хоча й не використовують таку саму термінологію, як у Буття 5 (див. коментарі до Буття 11:26), охоплюють період часу приблизно від 400 до 5000 років, закінчуючи народженням Аврама. Від Аврама до Христа минуло приблизно 2000 років, і від Христа до наших днів приблизно 2000 років. Отже, вік Землі 6000 – 10000 років.

ПАЛЕОНТОЛОГІЯ/АРХЕОЛОГІЯ

2. Полістратні скам’янілості. Напевно, найпоширенішим аргументом на користь багато мільйонного існування Землі були шари гірських порід геологічної колонки. Стверджується, що для накопичення в геологічних пластах тисяч метрів матеріалу та його закам’яніння потрібні мільйони років. Чи це і справді так? Полістратна скам’янілість – це одна скам’янілість, яка залягає в більш ніж одному геологічному пласті. Було виявлено багато таких скам’янілостей стовбурів дерев, а також вусатого кита, болотних рослин, які називаються каламітами, і сома. Полістратні скам’янілості доводять, що для формування пластів гірських порід геологічної колонки та поверхонь між ними не потрібно повільного накопичення та скам’яніння матеріалу протягом мільйонів років. Зрештою, як могло дерево уникнути свого неминучого розкладання, якби воно стирчало з землі мільйони років, повільно вкриваючись осадом, у той час як його коріння вже закам’яніло? Полістратні скам’янілості свідчать про те, що шари гірських порід утворилися достатньо швидко, щоб зберегти органічні матеріали перед їх розпадом.

3. ДНК у бактеріях слугує доказом «молодої» Землі. У 2000 році була виявлена бактерія, яка, як вважають, походить з пермського періоду історії Землі – 250 мільйонів років тому. Проблема полягає в тому, що, за словами геомікробіолога з Брістольського університету Джона Паркса, за такий проміжок часу «згідно всіх законів хімії, складні молекули в спорах повинні були розкластися до дуже простих сполук, таких як вуглекислий газ», і все ж ДНК бактерії все ще залишалася цілісною. Крім того, бактерія-«Лазар» фактично відродилася, незважаючи на свій передбачуваний великий вік. І вона не лише відродилася – аналіз її ДНК показав, що бактерія схожа на сучасну бактерію, тобто, вона не еволюціонувала протягом 250 мільйонів років. Критики підтвердили, що ДНК бактерії насправді збігається з ДНК сучасних бактерій, але відповідають на це тим, що «якщо не можна показати, що [бактерія] розвивається в 5-10 разів повільніше, ніж інші бактерії», то твердження дослідників слід відхилити. Отже, на думку критиків, докази не збігаються з «теоретичними очікуваннями щодо давніх ДНК», передбаченими еволюційною концепцією. Таким чином, бактерія не може бути стародавньою, незалежно від доказів. Більш правдоподібний варіант: бактерії не 250 мільйонів років.

4. Статистика людського населення. Еволюціоністи стверджують, що люди (тобто представники genus homo) існують на Землі приблизно два-три мільйони років. Використовуючи статистику, можна підрахувати, скільки людей могло жити на Землі в різні моменти історії. Наприклад, враховуючи такі фактори, як війни, хвороби та голод, і припускаючи, що люди існують на планеті лише один, а не два-три мільйони років, ми виявимо, що сьогодні на планеті має бути 10 в 2000 степені людей. Але на Землі немає навіть 10 в 10 степені людей. Насправді, якби людей зростом в 1 метр з вузькими плечима втиснути у всесвіт, як сардини в бляшанку, то у всьому всесвіті могло би вміститися лише 10 в 82 степені людей. Знадобилося б 10 в степені 1918 (мінус один) інших всесвітів, подібних нашому, щоб умістити стільки людей.

Може виникнути спокуса стверджувати, що з точки зору використання ресурсів Земля могла би витримати лише приблизно 50 мільярдів людей, і, отже, всі люди понад цю кількість просто б вимерли. Однак, у такому разі мали б бути докази багаторазового використання ресурсів Землі у вигляді мільярдів і мільярдів скам’янілостей представників роду homo. Однак визнається, що такі скам’янілості «важко знайти». Насправді існують «мізерні докази», на основі яких можна було б спробувати обґрунтувати походження всього роду homo. Навіть після понад століття пошуків скам’янілостей людей, один вчений-еволюціоніст кілька років тому визнав: «Скам’янілості, які прикрашають наше генеалогічне дерево, настільки нечисленні, що вчених більше, ніж цих зразків. Вражаючий факт полягає в тому, що всі наявні фізичні докази людської еволюції все ще можна помістити в одній труні, і в ній ще залишиться вільне місце». То чи є віра в «стару» Землю раціональною чи ірраціональною? Цікаво, що якщо скоригувати наші розрахунки на основі передбачень біблійної концепції, приблизно 4350 років тому стався потоп, який знищив людей з лиця землі. Якщо після цього планету почали заселяти нащадки шести осіб (а саме синів Ноя та їхніх дружин), за статистикою сьогодні на планеті має бути приблизно 6,7–8,1 мільярдів людей. Наразі Бюро перепису населення США підтверджує, що населення світу становить 7,5 мільярдів людей.

5. Вуглець-14 у «стародавніх» скам’янілостях і матеріалах. За нині відомими темпами розкладання на дочірні елементи потрібно 5730 років, щоб половина радіоактивного елемента вуглецю-14 (C-14) з органічного зразка, такого як кістка чи шматок дерева, розклалася на дочірній елемент, азот-14 (N-14). З таким «коротким» періодом напіврозпаду через 57300 років (10 періодів напіврозпаду) в будь-якому зразку залишається менше 0,1% вихідних атомів C-14. Сучасні технології не дозволяють вченим виявити C-14 у зразках, вік яких, як вважають, перевищує 60 – 100 000 років, адже весь С-14, який можна виміряти, зник. Отже, якщо C-14 виявлено в будь-якому незабрудненому зразку, він не може бути старшим за 100 000 років (припускаючи, як це роблять еволюціоністи, що швидкість ядерного розпаду С-14 на N-14 була постійною; але таке припущення не витримало б біблійний сценарій потопу). Відкриття C-14 у скам’янілостях, вік яких може становити від 10 до 100 мільйонів років, очікувано шокує тих, хто приймає традиційну схему датування та методи, що лежать в її основі. Незалежно від того, скільки уваги приділяється тому, щоби зразки не були забруднені, скам’янілості все одно виявляють присутність C-14. У зразках скам’янілої деревини кайнозойської ери (умовно, віком до 65 мільйонів років), скам’янілої деревини, скам’янілостей динозаврів і раковин амонітів мезозойської ери (умовно, віком 66–252 мільйонів років), а також скам’янілої деревини, рептилій та губок палеозойської ери (умовно, 252–541 мільйон років), також був виявлений C-14. Подібним чином, у зразках вугілля з палеозойської ери (вважається, що йому 40–320 мільйонів років) і навіть алмазів, віком у мільярди років, дослідження також виявили наявність C-14. Варто зазначити, що незалежно від того, де в геологічній колонці знайдено зразки скам’янілостей, за радіометричним датуванням C-14 вік їх усіх потрапляє в діапазон від 10 до 60 тисяч років (знову ж таки, припускаючи, що швидкість ядерного розпаду була постійною). Хоча можна передбачити, що скам’янілості, знайдені в глибших пластах геологічних порід, будуть більш давніми, глибина цих пластів, здається, не співвідноситься з вимірюваним віком зразка, тим самим підтверджуючи заяви креаціоністів про те, що весь літопис скам’янілостей і геологічна колонка від палеозою до кайнозою утворилася протягом одного року під час біблійного потопу. Геологічна колонка та літопис скам’янілостей свідчать не про життя, а про смерть під час потопу кілька тисячоліть тому. Також див. Спеціальний розділ на стор. 118 для отримання додаткової інформації та відповідей щодо методів еволюційного датування).

6. М’які тканини/кровоносні судини в скам’янілостях динозаврів. Останню незаперечну скам’янілість динозавру було знайдено в пласті геологічної колонки, що відповідає крейдовому періоду, нижче межі K-Pg, що знаменує таємничу подію вимирання, яка знищила близько 70% видів планети. Відповідно до еволюційної шкали часу, ера динозаврів (тобто мезозой) тривала приблизно від 252 мільйонів років тому до межі K-Pg, приблизно 65-66 мільйонів років тому. Очевидно, що жодне тіло не могло би проіснувати без розкладання й 100 000 років, а тим більше багато мільйонів років. Однак від 2005 року було «розкрито» та вивчено багато скам’янілостей динозаврів, в яких було знайдено колаген і кровоносні судини з неушкодженими еритроцитами, оригінальні білки та м’яку, еластичну, гнучку тканину. Список таких скам’янілостей розширився і наразі включає скам’янілості тиранозавра, гадрозавра, мозазавра, трицератопса, тецелозавра, пситтакозавра, археоптерикса та сейсмозавра. Хоча певні стерильні умови й могли зберегти органічні останки протягом сотень або тисяч років, але досліджувані скам’янілості були виявлені не в стерильному, лабораторному середовищі, а в досить суворому середовищі середнього заходу США, якому притаманні великі коливання температур, нестабільні погодні та кліматичні умови, які прискорюють розкладання. Жодного розумного пояснення цього факту і досі не було запропоновано, а докази продовжували накопичуватися. Найбільш правдоподібним поясненням є те, що геологічні пласти, в яких було знайдено скам’янілості динозаврів, датуються не понад 66 мільйонами років тому, а скоріше кількома тисячами років тому.

7. Співіснування людей і динозаврів. Згідно з еволюційною хронологією, відповідною для теорії «старої» Землі, динозаври вимерли приблизно 65–66 мільйонів років тому. Сучасних ссавців і багатьох інших живих організмів ще не існувало, оскільки їх скам’янілості не зустрічаються в пластах, де знаходяться динозаври. Відповідно до цієї парадигми люди (тобто рід homo) з’явилися на Землі лише два-три мільйони років тому. Тож, жодна людина ніколи не бачила динозавра. Однак, якщо будуть виявлені докази того, що люди й динозаври фактично співіснували в недавньому минулому, тоді еволюційна шкала часу скорочується на мільйони років, а геологічні шари, в яких знаходяться скам’янілості динозаврів, відповідають періоду часу в не надто далекому минулому. І дійсно, наявні фізичні, історичні та біблійні докази підтверджують співіснування людей і динозаврів у недавньому минулому.

ГЕОЛОГІЯ

8. Щільно складчасті пласти гірських порід. Якщо пласти гірських порід геологічної колонки представляють собою мільйони років повільного накопичення, закам’яніння та ерозії матеріалу, можна було б очікувати, що всі пласти, що лежать нижче за поверхневий, будуть «крихкими», як виглядають пласти гірських порід сьогодні. Таким чином, рух геологічних плит призведе до руйнування, а не згинання цих пластів, адже породи не згинаються, а скоріше ламаються. Однак у кількох місцях на Землі були виявлені пласти гірських порід, які є зігнутими та складеними під радикальними кутами без будь-яких тріщин (наприклад, пісковик Тапітс і вапняк Муав у Великому каньйоні). Ці товсті шари осаду, які врешті-решт закам’яніли і які, як традиційно вважається, представляють мільйони років, – мали утворитися швидко й ще не встигли закам’яніти, перш ніж були зігнуті внаслідок швидкого руху геологічної плити, який скоріше за все відбувся під час потопу.

9. Швидкі «повільні» процеси. Будь-які методи датування, які використовуються в теорії еволюції або «старої» Землі, спираються на загальноприйняте припущення: будь-які процеси, які ми спостерігаємо сьогодні, ми повинні використовувати для пояснення минулого. Якщо скам’яніння дерева, утворення нафти, формування каньйону, перетворення батьківських ізотопів радіоактивної породи на дочірні елементи або переміщення континенту на кілька кілометрів зайняли б мільйони років, виходячи зі швидкості процесів закам’яніння, перетворення, ерозії, розпаду і «дрейфу», які ми бачимо сьогодні, то Землі має бути принаймні мільйони років. Однак якщо буде показано, що кожен із цих процесів відбувається швидко за катастрофічних умов (як передбачають концепції «молодої» Землі та біблійна), тоді ці процеси не можна використовувати для доказу існування «старої» Землі. І дійсно, як і передбачали креаціоністи, протікання кожного з цих процесів в катастрофічних умовах, подібних до біблійної концепції потопу, було емпірично підтверджено. Було встановлено, що за катастрофічних умов скам’яніння може відбуватися протягом декількох місяців або років. Нафта може утворюватися від сотень до тисяч років. Швидке формування каньйонів за катастрофічних умов також було доведено. Дослідження також підтвердили, що за катастрофічних умов швидкість ядерного розпаду радіоактивних матеріалів може бути прискорена, а також підтверджено доказами швидкий рух плит, на яких розташовані континенти, в минулому. Якщо кожен із методів датування, який використовують для доказів «старої» Землі, насправді свідчить про протилежне, то де тоді докази «старої» Землі?

10. Кількість солі в морській воді. Вода в океані солона. Щороку сотні мільйонів тон натрію додаються в океани, і лише близько 27% його видаляється внаслідок інших процесів, що залишає щорічне накопичення натрію в 336 мільйонів тон. Виходячи з нульового вмісту натрію в морській воді й припущення про «стару» Землю, поточна концентрація натрію в океані буде досягнута лише через 42 мільйони років. Однак за даними Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США, вік океану становить 3,8 мільярда років. Реакцією на цей факт, як і в інших прикладах у цьому переліку, очевидно буде те, що швидкість накопичення та/або розповсюдження натрію мали бути іншими в минулому. Тоді середні темпи накопичення солі мало б бути більш ніж у 90 разів повільніші за нинішні, щоб тривати протягом передбачуваного віку океану. Ця гіпотеза просто не витримує критики при ретельному розгляді, і навіть якби вона й витримала її, то лише підтвердила б твердження креаціоністів про те, що уніформізм, або однаковість, не є надійним припущенням. Спостереження за сучасними процесами не є ключем до розуміння процесів минулого, тому не можна довіряти жодним методам датування стародавності, оскільки всі вони спираються на уніформізм. А оскільки відбувся потоп, то більш розумним припущенням у тлумаченні речових доказів потрібно вважати катастрофізм, а не уніформізм. А з катастрофізмом тісно пов’язані стрімкі процеси і, отже, «молодість» Землі.

11. Кількість осаду на морському дні. Оскільки континенти щороку потерпають від впливу води та вітру, за оцінками, в океанах осідає 20 мільярдів тон матеріалу. Коли тектонічні плити Землі рухаються, відбувається субдукція, тобто коли океанічна плита натикається на континентальну і зісковзує під неї, повільно занурюючись до земної мантії. За оцінками, в результаті цього процесу з морського дна щороку видаляється один мільярд тон матеріалу, залишаючи 19 мільярдів тон осаду, який щороку накопичується на океанському дні. У середньому товщина цього осаду становить 457 метрів. Однак, виходячи з поточної швидкості відкладення осаду згідно положень уніформізму, осад на дні океану мав би накопичуватися лише протягом невеликої частини передбачуваних 3,8 мільярдів років віку океану (тобто 0,5% або 19 мільйонів років). Середнє річне накопичення осаду мало б бути в 197 разів меншим, щоб відповідати віку океану в 3,8 мільярдів років. Але кількість осаду на морському дні просто не підтримує гіпотези про мільярди років віку океану, але добре узгоджується з твердженнями про «молоду» Землю, якщо врахувати прискорені темпи ерозії під час та одразу після потопу.

12. Відсутність ознак ерозії між геологічними пластами. У багатошаровому торті поверхня між сусідніми коржами є гладкою. Якщо ви готували такий торт надворі протягом кількох тижнів, чекаючи кілька днів між приготуванням нових коржів і залишаючи кожен відкритим для стихій, поверхня кожного коржу демонструватиме ознаки часу: гниття, втрату частин через падальників, ерозію від потрапляння дощової води тощо. Подібним чином, якщо геологічні пласти формуються протягом мільйонів років, то поверхня між суміжними пластами не буде гладкою, але демонструватиме докази плину часу – наприклад, у вигляді ознак ерозії та осадження. Однак у Великому каньйоні такі пласти, загалом, мають гладкі контактні поверхні, що вказує на швидке осадження без достатнього часу для процесу ерозії. Ті поверхні, на яких є ознаки ерозії, відповідають типу ерозії, який можна передбачити, коли нижня поверхня ще не закам’яніла до того часу, коли відбулася швидка ерозія, перед подальшим швидким осадженням наступного пласту. Підсумок: Великий каньйон демонструє докази «молодої» Землі.

13. Гелій у кристалах циркону. Кристали циркону вважаються одними з найдавніших мінералів на Землі, яким, як вважають, мільярди років. Вони дуже міцні та стійкі до псування, а також здатні добре зберігати свій вміст, убезпечуючи його від забруднення. Під час росту кристалів циркону частина атомів цирконію заміщується атомами урану. Коли радіоактивний уран-238 розпадається на свій дочірній елемент, свинець-206, вивільняються альфа-частинки, які поєднуються з сусідніми електронами. Внаслідок цього утворюється гелій, який потім можна виявити в кристалах циркону. Хоча кристали циркону здатні добре зберігати свій вміст, гелій, як відомо, поводиться як «слизький» матеріал. Атоми гелію малі і постійно рухаються як частинки газу. Тому їх важко стримати, і вони швидко розсіюються. Проте, дослідивши кристали циркону, вік яких, як вважають, становить 1,5 мільярда років, вчені виявили в них присутність надзвичайно високих концентрацій гелію. Якби цим кристалам були мільярди років, гелій мав би розсіятися з цих кристалів в атмосферу, оскільки високі концентрації гелію теоретично можуть утримуватися в кристалах лише протягом кількох тисяч років без значної дифузії. Наявність високих концентрацій гелію в кристалах циркону ілюструє той факт, що в певний момент у відносно недавньому минулому швидкість ядерного розпаду урану-238 була прискорена, і утворилася більша кількість гелію, який ще не встиг розсіятися. Якщо в якийсь момент у минулому темпи радіоактивного розпаду були прискорені (наприклад, під час потопу), то радіоактивні матеріали видаватимуться оманливо старими, хоча насправді вони будуть відносно молодими.

14. Радіоореоли-«сироти». При розпаді радіоактивного атому урану на полоній у твердому кристалічному матеріалі вивільняються альфа-частинки та утворюються так звані «ореоли», які позначають різні стадії ядерного розпаду. Проте «нічийні» радіоореоли зустрічаються в багатьох гранітних породах, що свідчить про прискорений ядерний розпад у минулому та молодий вік Землі.

15. Уламкові дамби. У шарах осадових порід часто наявні відкриті тріщини, а в деяких випадках пізніше в ці тріщини потрапляє інший осадовий матеріал, заповнюючи їх іншим типом осадових порід. Ці заповнені тріщини називаються уламковими дамбами. Наприклад, розлом у перевалі Юте, на захід від міста Колорадо-Спрінгс, демонструє понад 200 таких дамб із пісковика, і деякі з них мають довжину в кілька кілометрів. Дамби, наявні в гірському хребті Сагуаче, складаються з кембрійського пісковика (якому, як вважають, 500 мільйонів років), який увібрав у себе осадові породи крейдового періоду (яким, імовірно, 65-66 мільйонів років). Чи розумно припускати, що осадові породи віком 500 мільйонів років залишалися незакам’янілими понад 400 мільйонів років, поки на них відкладалися осадові породи ордовицького, силурійського, девонського, кам’яновугільного, пермського, тріасового, юрського та крейдового періодів, які потім вклинилися в пласт осадових порід крейдового періоду? Чи більш розумно зробити висновок, що пласти геологічної колонки від кембрійського до крейдового періодів швидко наклалися один на одного під час глобальної водної катастрофи до того, як вони закам’яніли? Потім, під час швидкого підняття Скелястих гір пізніше під час потопу, кембрійський матеріал пісковика Сагуаче вклинився у верхні шари гірських порід, утворюючи уламкові дамби перевалу Юте. Підсумок: геологічна колонка формувалася швидко, що доводить «молодість» Землі.

АСТРОНОМІЯ/АСТРОФІЗИКА/ГЕОФІЗИКА

16. Парадокс слабкого молодого сонця. Коли водень усередині Сонця перетворюється на гелій, температура Сонця поступово підвищується. Розрахунки показують, що 3,5 мільярда років тому Сонце було б на 25% тьмянішим і менше нагрівало б Землю, знизивши її температуру приблизно на 17 градусів. Земля б замерзла! Однак, згідно з сучасними теоріями, до 3,5 мільярдів років тому Земля, спочатку розплавлена, була гарячішою, а не холоднішою, і поступово охолоджувалася, а не нагрівалася. Мало того, що немає жодних доказів того, що Земля в якійсь період свого існування замерзала, але якби вона й була замерзлою більш ніж 3,5 мільярда років тому, як вважають еволюціоністи, життя не могло б виникнути на ній 3,5-4 мільярда років тому, оскільки для цього потрібна вода в рідкому стані.

17. Швидке ослаблення магнітного поля Землі. Вчені могли точно вимірювати силу магнітного поля Землі з 1835 року. Магнітне поле слабне зі швидкістю, яка швидко зростає, з періодом напіврозпаду приблизно в 1100 років108. За цим принципом, якщо вирахувати силу магнітного поля Землі в минулому, подвоюючи її кожні 1100 років, ми досягаємо моменту в 30 000 років тому, коли силу магнітного поля Землі можна було би порівняти з силою поля нейтронної зірки, що створювало б величезне тепло, яке б не лише зробило життя на Землі неможливим, а можливо навіть пошкодило б внутрішню структуру Землі. Тож, Землі не може бути мільйони років.

18. Швидкість віддалення Місяця. Зараз Місяць віддаляється від Землі зі швидкістю приблизно в 4 см на рік. Швидкість такого віддалення не є лінійною. У міру того, як Місяць віддаляється від Землі, ця швидкість сповільнюється. На основі рівняння, яке описує швидкість віддалення Місяця, вчені можуть розрахувати, де він був би порівняно із Землею в різні періоди історії. Наприклад, 6000 років тому Місяць був би приблизно на 230 метрів ближчим до Землі, ніж сьогодні, що мало б впливало на Землю. Проте, якщо сучасний вік Місяця становить 4,5 мільярда років, виникає серйозна проблема, оскільки вже 1,55 мільярда років тому Місяць торкався б Землі. Тому було б фізично неможливо, щоб Місяцю було більше ніж 1,55 мільярда років, виходячи з відомої швидкості віддалення Місяця. У відповідь ті, хто бажає дотримуватися гіпотези про «глибокі» часи, повинні стверджувати, що нинішні темпи віддалення не діяли в минулому. Але в такому випадку їм треба буде відмовитися від уніформістського мислення (тобто, що «сьогодення є ключем до минулого»), яке лежить в основі кожного методу датування в період «глибоких» часів. Таким чином, вони ще раз визнають, що будь-яка техніка еволюційного датування є підозрілою і не доводить «старого» віку Землі.

19. Вміст гелію в атмосфері. У міру того, як радіоактивні ізотопи розпадаються під поверхнею Землі, випромінюючи альфа-частинки, які притягують електрони та утворюють гелій, він поступово накопичується в атмосфері Землі. Було виміряно кількість гелію в атмосфері, виміряно швидкість, з якою він потрапляє в атмосферу, а також розраховано теоретичну швидкість викиду гелію в космос. Виходячи з типового для «старої» Землі припущення про уніформізм, або однорідність процесів у часі, легко обчислити верхню межу віку атмосфери. Атмосфера не може бути старше двох мільйонів років, на відміну від передбачуваного віку в 4,5 мільярда років.

20. Спіральні галактики. Земля знаходиться в галактиці Чумацький Шлях, яка є спіральною. Згідно з концепцією великого вибуху, галактики почали формуватися протягом мільярда років після великого вибуху, що робить вік багатьох із них у понад 12 мільярдів років. Приблизно 77% усіх галактик, за якими спостерігали вчені, є спіральними. Вважається, що найдавнішій спіральній галактиці приблизно 11 мільярдів років. Якщо ви коли-небудь посипали корицею гарячий напій з пінкою, а потім розмішували його соломинкою або паличкою, ви могли помітити утворення характерної форми спіральної галактики. Ви також могли помітити, що частина спіралі, розташована ближче до центру, обертається швидше, ніж частина спіралі, розташована ближче до країв чашки. Це «диференційне обертання» змушує рукави спіралі з часом починати розмиватися ближче до центру спіралі. Після кількох обертів центр спіралі вже не можна розпізнати. Подібним чином і спіральні галактики повільно обертаються. Якщо вони є такими старими, як стверджують світські космологи, через кілька сотень мільйонів років рукави їхніх спіралей уже не можна було б розпізнати – і все ж у багатьох із них вони наявні. Space.com визнає: «Точний механізм формування спіральних рукавів продовжує спантеличувати вчених. Якби вони були постійними елементами галактики, вони б незабаром згорнулися і зникли менш ніж за мільярд років». Очевидно, дані спостережень не узгоджуються з пропозицією про «глибокий» час концепції великого вибуху.

21. Протиріччя комет. Сонячна система складається із сотень тисяч об’єктів, які обертаються навколо Сонця. Понад 3000 із цих об’єктів є кометами. Комети – це кулі з льоду та бруду, які рухаються по еліптичних орбітах навколо Сонця. Вважається, що вони є «залишками матеріалу, який спочатку сформував Сонячну систему близько 4,6 мільярдів років тому». Коли комети, рухаючись по своїх орбітах, наближаються до Сонця, сонячні вітри та радіація «видувають» матеріал з комети, створюючи характерний хвіст, який ми спостерігаємо. Оскільки такий матеріал видаляється з комети з кожним циклом її обертання навколо Сонця, очевидно, що комета з часом повністю зникне. Типова тривалість життя комети становить 10 000 років. Як тоді Сонячній системі може бути 4,6 мільярда років, якщо тисячі комет, які, як вважають, утворилися під час формування Сонячної системи, все ще обертаються навколо Сонця? Тому вчені припускають існування джерела створення нових комет, яке знаходиться за межами Сонячної системи, але жодні дані спостережень не підтверджують цю гіпотезу. Натомість біблійна концепція надає правдоподібне пояснення, яке узгоджується з наявними доказами: Сонячній системі менше 10 000 років.

ВИСНОВОК

Багато аргументів у цьому переліку базуються на припущенні про уніформізм, або однорідність процесів у всесвіті. Уніформізм також лежить в основі методів еволюційного датування, на противагу біблійній концепції творіння. Креаціоністи стверджують, що принцип уніформізму є надзвичайно ненадійним через наслідки катастрофічних явищ (особливо потопу; пор. 2 Петра 3:3–6). Натомість біблійна концепція творіння відстоювала би катастрофізм як надійний спосіб інтерпретації наукових доказів з минулого. Наведені приклади того, як уніформізм доводить «молодість» Землі й водночас спростовує її (виходячи зі стандартних методів еволюційного датування), є обґрунтованими доказами ненадійності уніформізму. Тому прихильники гіпотези про «стару» Землю змушені або відмовитися від уніформізму, або продовжувати сліпо дотримуватися його без вагомих доказів його надійності. Однак, відмовившись від уніформізму, людина, яка вірить у «стару» Землю, тепер надала свої основні докази «старої» Землі та має стверджувати, що за допомогою науки просто неможливо дізнатися вік Землі. Ми погоджуємося з таким висновком, але нагадаємо захиснику гіпотези про «стару» Землю, що хоча наука й не може визначити вік Землі, є інше джерело інформації, яке може допомогти в цьому. Згадайте перший пункт у нашому переліку: оскільки ми можемо знати, що Біблія є від Бога, те, що в ній сказано, є правдою, і це дає нам достатньо інформації, щоб дізнатися відносний вік Землі на рівні тисяч, а не мільярдів років.

Ніколи немає причин сумніватися в істинності Біблії. Справжня наука завжди підтримує її твердження. Якщо Біблія свідчить про те, що Земля молода, то справедлива, ретельна оцінка доказів підтвердить цю істину, навіть якщо їх оцінка потребує часу та зусиль. Ці докази легко доступні.

6:3 аУ Септуаґінті, сирійських перекладах, Таргумі та Вульгаті – перебуватиме.

[6:3] Про які 120 років йдеться в цьому вірші? Якщо 120 років стосуються максимального віку людей після потопу, а люди прожили понад 120 років після потопу, то чи є в Біблії розбіжності? Якщо 120 років стосуються тривалості часу, який минув від розмови Бога з Ноєм до настання потопу, а Ною було 500 років, коли Бог говорив з ним (Буття 5:32), і лише 600 років, коли почався потоп (Буття 7:6), то хіба Біблія все ще не містить розбіжностей?

Згадка про «120 років» у Буття 6:3 дійсно не стосується обмеження тривалості життя людини на землі. Кілька людей прожили більше 120 років уже після потопу. Після народження Арпахшада у Сима, сина Ноя, «Сим жив п’ятсот років» (11:11). Відтоді кожен патріарх, зазначений після Арпахшада (приблизно протягом наступних 500 років), жив понад 120 років (і в більшості випадків значно більше 120 років, Буття 11:12–25). Авраам, Ізмаїл, Ісаак і Яків прожили більше 120 років (Буття 25:7; 25:17; 35:28; 47:28). Навіть Аарон, перший первосвященик Ізраїлю, який жив приблизно через 1000 років після потопу, дожив до 123 років (Числа 33:39). Більше того, згідно з Енциклопедією генетики, Жанна Кальман із Франції «померла в 1998 році у віці 122 років».

Крім того, найближчі та віддалені біблійні вірші свідчать про те, що 120 років стосуються чогось зовсім іншого, ніж межі тривалості життя людини. Люди, які жили на землі під час допотопного життя Ноя, були надзвичайно нечестивими. Насправді, «розбещеність людей» була настільки «великою», що «всі бажання їхнього серця були повсякчасно спрямовані тільки на зло» (Буття 6:5). До того, коли Ною було 500 років, земля стала настільки порочною та сповненою насильства, що Бог вирішив знищити її у спосіб, подібного якому світ ще не бачив (6:13; 7:6). Однак, оскільки Бог досконалий у Своєму терпінні і бажає, щоб грішники покаялися, а не загинули (чи то під час потопу, чи то у вічному пеклі, 2 Петра 3:9; пор. Римлян 15:4–5; 1 Тимофія 2:4), «за днів Ноя очікувало Боже довготерпіння» (1 Петра 3:20). Подібно до того, як Бог терпеливо чекав сотні років, перш ніж винести вирок ханаанцям, які ставали все більш порочними (оскільки за часів Авраама «ще не наповнилася міра їх беззаконня», Буття 15:16), Бог чекав рік за роком, і десятиліття за десятиліттям, «як він готував ковчег» (1 Петра 3:20).

Протягом цього періоду очікування Божий «Дух» 120 років боровся з людством, яке любило діла плоті (Буття 6:3; пор. Галатів 5:19–21). Зауважте, що коли Петро писав про Ноя, його непокірних сучасників і Боже довготерпіння (1 Петра 3:20), він зазначив, що «Дух» Христа «духам, які були у в’язниці, прийшов і проповідував» (3:18–19).

• Коли саме Дух Христа зробив це? Коли «за днів Ноя очікувало Боже довготерпіння» (3:20).

• Як Божий Дух робив це? Нам невідомо про всі способи, якими Він міг діяти протягом років, що передували потопу, але ми знаємо, що Ной був «проповідником праведності» (2 Петра 2:5). Можливо, Ламек і Метушелах (батько і дід Ноя) також були благочестивими проповідниками, через яких говорив Божий Святий Дух.

• Кому проповідував Дух? Петро каже: «Духам, які були у в’язниці … тим, які колись були непокірні» (3:19–20). Як Дух говорив з духами у в’язниці? На той час, коли Петро писав ці слова, саме там знаходилися ті люди. Ті, хто загинув під час потопу за днів Ноя, спустилися в царство мертвих, де вони продовжували знаходитися за днів Петра. Це те саме місце, куди потрапив багач (Луки 16:23), як і грішні ангели («ад», 2 Петра 2:4). Дивіться коментарі до Дії 2:31 для подальшого обговорення того, чи пішов Ісус у пекло.

Дійсно, за днів Ноя Дух Христа звертався до непокірних душ (до того як вони покинули свої тіла після смерті та потрапили в царство мертвих, тобто «духовну в’язницю»). Оскільки Бог довготерпить людство, Він «довготерпеливо очікував» (1 Петра 3:20). Він не поспішав засуджувати світ. Наш милостивий Бог не відмовився дати людству достатньо часу для покаяння. Однак довготерпіння Господа не є безкінечним. Тому, як сказав Господь, «Дух Мій не перебуватиме в людях повік, бо вони також тіло; тож буде їхніх днів – сто двадцять років» (Буття 6:3). Здається біблійно послідовним і абсолютно логічним зробити висновок, що цей період у 120 років був часом, протягом якого людство в цілому мало покаятися, перш ніж води потопу знищили землю.

Проте декому такий висновок здається неможливим. Зрештою, з Буття 5:32 і 7:6 випливає, що минуло 100 років, а не 120, чи не так? Як і з усіма уявними проблемами, які вбачають у натхненному Слові Божому, проблема полягає не в натхненних авторах, а в ненатхненних тлумачах. Насправді немає ніяких труднощів, якщо взяти до уваги той факт, що ні Книга Буття, ні Біблія в цілому не були написані в строгому хронологічному порядку. Перегляньте коментарі до Луки 4:1 і Матвія 28:1–6, щоб дізнатися більше про уявні хронологічні протиріччя. Наприклад, Буття 2:5–25 не продовжується з того місця, де зупинилося оповідання Буття 1. Більше того, Буття 11 розповідає про подію, яка насправді відбулася під час життя деяких людей, згаданих у попередньому розділі (Буття 10). Подібним чином, 120 років, про які йдеться в Буття 6:3, цілком можна віднести до того часу, коли Ною було 480, а не 500 років. Просто тому, що написано, що Ною було 500 років, коли у нього народилися сини (Буття 5:32; див. коментарі до Буття 11:26), не означає, що Бог не міг почати повідомляти про Свій майбутній суд над світом раніше.

Нарешті, зауважте, що Буття 5:32 служить завершенням родоводу людства від Адама до Ноя. Як і в інших біблійних уривках, де один або кілька родоводів передують згадці про певні події, які фактично відбулися під час або до життя деяких із людей, раніше згаданих у цих родоводах, деякі події в Буття 6:1–9 (включно з явним Божим попередженням у 6:3) відбулося до того, як у Ноя фактично народилися сини у віці 500 років.

[6:4] У кількох місцях Святого Письма згадуються люди велетенського зросту122 – такі як Голіаф, зростом у «шість ліктів і долоню», тобто приблизно три метри (1 Самуїла 17:4). Чи є такі розповіді просто казками, з яких варто глузувати, чи доказами того, що люди можуть рости й досягали величезних висот?

На думку еволюціоністів, велетні не є міфічними істотами. Homo heidelbergensis, наприклад, представляє групу людей у літописі скам’янілостей, зріст яких зазвичай перевищував два метри. Були також знайдені скам’янілості інших величезних людей, які значно перевищують homo heidelbergensis. Навіть сьогодні, через тисячі років після оптимального періоду міцного здоров’я та довголіття людини, характерного для допотопного світу, люди здатні досягати величезних розмірів. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, найвищою людиною на сьогоднішній день є Султан Косен, який має зріст 2 метри і 52 см. Схоже, його величезний зріст був спричинений захворюванням гіпофіза, яке призвело до надмірного вироблення гормону росту, тим самим надавши наукові докази генетичних характеристик, які можуть сприяти досягненню людьми великих розмірів. Однак Косен нижчий за найвищу людину в минулому, яку офіційно виміряли, – Роберта Уодлоу, зріс якого був 2 метри і 72 см! У певний період свого життя він важив близько 223 кг.

Навіть еволюціоністи визнають, що люди здатні досягти неймовірно високого зросту і такі випадки траплялися. Тож, велетні, про яких згадується в Біблії, були не міфічними істотами, а реальними людьми, хоча й великого зросту.

6:5 аЗа масоретським текстом і Таргумом; у Вульгаті – Бог; в Септуаґінті – Господь Бог.
[6:6] Див. Буття 1:31.

[6:5–7] Нерідко можна почути, як люди висловлюють зневагу до тілесних покарань або смертної кари (див. Спеціальний розділ на стор. 213). Мовляв, «люблячі батьки не будуть бити своїх дітей» (у виховних цілях, звісно). «Християни не можуть відстоювати цінність життя і водночас виступати за смертну кару». «У Біблії сказано нікому не платити злом за зло». Модерністи часто наводять ці та подібні аргументи в надії покінчити з усіма формами тілесних покарань і смертної кари. Змусити дитину стояти в кутку, залишити учня після уроків, ув’язнити вбивцю довічно, де він матиме триразове харчування, кондиціонер, кабельне телебачення тощо, але ніколи не завдавати фізичної шкоди і не страчувати людину за її злочинні дії.

То що Біблія говорить про любов і фізичне покарання злочинців? По-перше, за своєю сутністю Бог є безмежно добрим і люблячим (Марка 10:18; 1 Івана 4:8). Однак Бог неодноразово фізично карав злочинців – від знищення незліченних тисяч (або мільйонів) нечестивих людей під час потопу (Буття 6 – 8) до убивства Ананії та Сапфіри за їх брехню одразу після заснування Церкви (Дії 5:1–11).

По-друге, Бог попередив Адама про смертний вирок ще до того, як гріх увійшов у світ (Буття 2:17; див. коментарі до Буття 5:5 щодо того, чому Адам не помер одразу). Після того як Адам ослухався Бога, Він вигнав його з Саду та заборонив йому доступ до дерева життя, щоб він «не жив вічно» (Буття 3:22–24). Таким чином, після гріхопадіння людина не тільки відокремила себе від Бога духовно, вперше зазнавши духовної смерті (пор. Ісаї 59:1–2; Ефесян 2:1); вона також була засуджена до фізичної смерті.

По-третє, задовго до початку Мойсеєвого та християнського періодів людської історії універсальний Божий закон для людства передбачав смертну кару. Бог наказав Ною та його синам: «Хто проливатиме людську кров, – і його кров буде пролита людиною; бо за образом Божим створив Він людину» (Буття 9:6). Той самий Бог, Який роком раніше засудив людство на загибель за їхню порочність, за винятком восьми душ, наказав людині страчувати вбивць. Серед усіх настанов, які Бог міг відкрити людині в Буття 1 – 11 (від часів Адама до Авраама), Він вирішив включити закон про страту вбивць.

По-четверте, положення закону Мойсея надають ще один доказ того, що Боже милосердя і тілесні покарання або смертна кара не є прямо протилежними одне одному. Бог наказав ізраїльтянам:

«Не ненавидітимеш в своєму серці свого брата … Не будеш мстивим, і не триматимеш на синів свого народу зла, а любитимеш свого ближнього, як самого себе … Якщо у вашій землі перебуватиме якийсь захожий, не пригноблюватимете його. Захожий, який перебуватиме у вас, між вами буде як корінний житель; любитимеш його, як самого себе (Левіт 19:17–18, 33–34; пор. Римлян 13:9).

Від вірного єврея, як і від християн, очікувалося «не противитися злу» (Матвія 5:39), а радше «пройти дві верстви» (Матвія 5:41) і «підставити другу щоку» (Матвія 5:39). «Любов», зрештою, «це виконання Закону» (Римлян 13:10; пор. Матвія 22:36–40). Цікаво, однак, що ізраїльтянину також було наказано карати (навіть убивати) порушників закону. Лише через п’ять розділів після того, як Бог наказав ізраїльтянам «не бути мстивими», а «любити свого ближнього, як самих себе» (Левіт 19:18), Він сказав:

«Виведи того, хто проклинав, поза табір, і усі, хто чув, покладуть свої руки на його голову, й уся громада поб’є його камінням. І промовиш до ізраїльських синів, щоб сказати: Кожна людина, яка прокляне свого Бога, візьме на себе гріх. І хто проклинає Господнє Ім’я, буде неодмінно вбитий: уся громада неодмінно поб’є його камінням; чи то захожий, чи то корінний житель, коли він проклине Господнє Ім’я, – він помре. Людина, яка поб’є душу людини, – буде неодмінно вбита. А хто поб’є душу тварини, – відшкодує душу за душу. І чоловік, який завдасть своєму ближньому тілесного пошкодження, то йому буде вчинено так само, як він вчинив. Перелом за перелом, око за око, зуб за зуб – яке пошкодження він завдасть людині, таке буде йому віддано. Хто поб’є тварину, заплатить за неї; хто поб’є людину – буде вбитий. Право буде в тебе одне, захожий буде як місцевий житель, бо Я – Господь, ваш Бог» (Левіт 24:13–22).

Вірному ізраїльтянину було наказано (і, отже, від нього очікувалося) бути люблячим, добрим і не мстивим, та водночас карати злочинців, включаючи як тілесне покарання, так і смертну кару. Подібним чином Бог наказав християнам «не мстити за себе» (Римлян 12:19), а «перемагати зло добром» (12:21) і «любити свого ближнього, як самого себе» (13:9). У той самий час батькам наказано виховувати своїх дітей «у дисципліні та вченні Господа» (Ефесян 6:4, НПУ). Більше того, Павло писав, що «вища влада» є Божими слугами на добро, але вони також «не даремно носять меч» і «відплачують покаранням тому, хто чинить зло» (Римлян 13:1–4).

Попри те, що політкоректні люди продовжують протестувати проти фізичного покарання злочинців, ґрунтуючись на своїх почуттях, що це жорстоко, немилосердно, нелюдяно тощо, біблійне учення щодо цього питання є вельми чітким і зрозумілим. Бог зазначив, що люди можуть бути люблячими, добрими, уважними, відкритими, не мстивими тощо, і при цьому очікувати від влади, включаючи й самого Бога, фізичного покарання злочинців.

[6:15] Критики стверджують, що Ной і його сім'я без будь-якої попередньої підготовки для будування суден не змогли би побудувати такий масивний дерев’яний корабель. Чи є біблійна історія про Ноя нереалістичною?

Цілком можливо (хоча і малоймовірно), що до будівництва ковчега жодного човна ще не було побудовано, оскільки земля могла бути єдиним континентом. Однак також можливо, що приблизно за 1600 років історії людства від створення світу до потопу якісь кораблі могли бути побудовані. Тривалість людського життя постійно перевищувала 900 років (Буття 5), і люди, за всіма мірками, мали більш високий інтелект [оскільки їхні тіла (і мозок), на відміну від сучасних, були ближчі до досконалого початкового творіння і були набагато менше генетично зіпсовані хворобами та мутаціями]. Наскільки можна судити, могли бути дослідники, які будували кораблі, що могли плавати від «Західної Пангеї/Родинії» через усю земну кулю до «Східної Пангеї/Родинії». Також могли бути побудовані човни для плавання по озерах або річках – як то Пішон, Ґіхон, Хіддекель і Євфрат (Буття 2:10–14). Концепція творіння не стверджує, що люди поступово ставали «вищими» та розумнішими, повільно еволюціонуючи від мавпячого до сучасного людського інтелекту. Насправді, хоча за останні кілька століть технології й досягли значного прогресу в багатьох відношеннях, ситуація з розумовими здібностями через кілька тисячоліть генетичної ентропії є протилежною. Звичайно, люди могли будувати кораблі. Якщо хтось на планеті за часів Ноя знав, як це зробити, немає жодних підстав припускати, що Ной не найняв би його для допомоги. Насправді цілком правдоподібним є припущення, що Ной найняв багатьох таких людей, щоб допомогти йому побудувати ковчег, і використав цю нагоду, щоб також проповідувати їм під час роботи (2 Петра 2:5), хоча і безрезультатно (1 Петра 3:20). Існує велика кількість доказів того, що стародавня людина була здатна на інженерні подвиги, які сучасна людина ще навіть не може відтворити.

Крім того, візьміть до уваги той факт, що Ною було 600 років, коли стався потоп, тому в нього було достатньо можливостей навчитися теслярству (Буття 7:6). Якщо припустити, що Бог не сказав Ною вивчати суднобудування перед тим, як повелів йому побудувати ковчег (хоча в той період біблійної історії Бог говорив із патріархами родин, Євреїв 1:1, наприклад, з Адамом, Йовом, Авраамом, Ісааком, Яковом і, звичайно, Ноєм, і нам не обов’язково повідомляється про кожен випадок такого спілкування), у Ноя все одно було б цілих 120 років до початку потопу, щоби відточити свої здібності суднобудування (Буття 6:3) – тобто, набагато більше часу, ніж у будь-якого корабельного майстра сьогодні, і фактично, більше часу, ніж тривалість життя будь якого такого майстра.

Звичайно, окрім цих логічних пояснень, імовірно, Бог міг дати Ною більш чіткі вказівки щодо проекту та будівництва ковчега, окрім тих, що зазначені в тексті. І взагалі, у кого було б краще служити учнем, ніж у всезнаючого Майстра-Будівельника та Головного Інженера всесвіту, Який наказав Ною побудувати ковчег? Той факт, що співвідношення між довжиною, шириною та висотою ковчега ідеально підходить для будування величезних суден, призначених для перевезення важких вантажів у відкритому морі, підтверджує те, що Ной добре знав, що робив, незалежно від того, як він отримав ці знання.

[6:16] Повідомивши Ноя про майбутній всесвітній потоп і наказавши йому побудувати із дерева ґофер величезний човен (приблизно 137,2 метри завдовжки, 23 метри завширшки та 14 метрів заввишки), Бог наказав своєму вірному слузі: «У ковчегу зробиш отвір: на один лікоть закінчиш його вгорі» (Буття 6:16; примітка: лікоть становить приблизно 46 см. Див. коментарі до Буття 7:14). Прочитавши про цей отвір (або вікно) в ковчезі, багато людей почали міркувати щодо його корисності. Оскільки історично склалося, що вікна служили двом основним цілям (освітленню та вентиляції), допитливі уми хотіли знати, яку користь могло принести одне вікно/отвір площею 46 см^2 у ковчезі місткістю приблизно 130 064,3 м^3, повному тварин. Будь-хто, хоч трохи знайомий із потребами вентиляції у приміщенні, де тримають тварин, був би дещо здивований очевидною відсутністю повітряного потоку, яку передбачала конструкція ковчега. Якщо Бог чудесним чином не збирався провітрювати ковчег, одного маленького віконця для триповерхового човна (довжина якого була розміром у півтора футбольного поля) було явно недостатньо.

Питання щодо «вікна» та проблеми вентиляції в ковчезі ще залишаються в основному тому, що єврейське слово цохар, перекладене як отвір або вікно в Буття 6:16, з’являється лише в цьому тексті Старого Заповіту, і вчені-лінгвісти не впевнені щодо його точного значення. В англійських перекладах короля Якова та Новому перекладі короля Якова цохар перекладено як «вікно»; але, як зазначають учені, це «робиться на основі можливого зв’язку цього слова зі словом сахораїм, що означає "полудень", отже, йдеться про отвір, який пропускає денне світло». Гебраїст Вільям Гезеніус у своєму єврейському лексиконі визначає цохар просто як «світло» і перекладає текст Буття 6:16 так: «У ковчегу зробиш світло». Потім він припустив, що це «світло» представляє не вікно, а вікна (отвори). Перекладачі американського стандартного перекладу Біблії також віддали перевагу перекладу слова цохар як «світло». Ще більше новіших перекладів Біблії англійською (зокрема, Переглянута стандартна версія, Нова міжнародна версія та Англійська стандартна версія), переклали Буття 6:16 як «зробити дах» для ковчега, замість «зробити вікно» або «світло».

Така розбіжність між перекладами і дійсно дещо знеохочує тих, хто хоче чітко розуміти, як слід перекладати слово цохар. Однак ясно, що двома розділами пізніше слово, перекладене як «віконце», яке, «відчинив» Ной (8:6), є перекладом іншого єврейського слова – халлоун, яке є стандартним єврейським словом для позначення «вікна» (пор. Буття 26:8; Ісуса Навина 2:18). Проте, що цікаво, в 6:16 вжите не це слово. Тож, виникає питання: чи це були дві різні речі, чи у 8:6 Ной відчинив одне з кількох отворів, розташованих в ряд, які Бог наказав йому зробити в 6:16?

Ще одне припущення, яке часто робиться під час обговорення отвора (вікна, цохар) у 6:16, полягає в тому, що воно було розміром в один квадратний лікоть. Хоча багато людей уявляли, що Ноїв ковчег має одне невелике віконце 46×46 см, фраза «на один лікоть закінчиш його вгорі» (6:16) не дає більш-менш чітких розмірів отвору. У тексті лише сказано, що Ной мав «закінчити його вгорі на один лікоть». Правда в тому, що розмір цього джерела світла, згаданого в цьому вірші, не визначений. Здається, текст вказує лише на відстань цього отвору від верху ковчега, а не на його фактичний розмір. Тому неможливо уявити його остаточний вигляд. Але відомо, що ніщо в тексті не виправдовує тлумачення, що це був лише маленький отвір, як стверджують скептики. Більш імовірна теорія, яка краще узгоджується з текстом, полягає в тому, що отвір, про який йдеться в Буття 6:16, простягався по периметру всього ковчега на відстані 46 см від верху і мав невизначену висоту. Такий отвір зміг би забезпечити достатнє освітлення та вентиляцію для ковчегу.

Читаючи Біблію, завжди важливо пам’ятати, що багато подробиць подій, про які вона розповідає, часто не розкриваються. Та сама ситуація і з планами будівництва Ноєм ковчегу, записаними в Біблії. Як прокоментував це Генрі Морріс, «очевидно, в наміри автора не входило надавати детальні подробиці будівництва ковчега, а зазначати лише те, що запевнило би читачів, які будуть читати про це пізніше, що ковчег цілком відповідав призначеній меті … "зберегти життя на землі"». І справді, неможливо точно визначити, що то були за отвори в ковчезі. Відомо лише про отвір (цохар), згаданий в Буття 6:16, а також «віконце» (халоун), згадане в 8:6. І, оскільки Ной, його родина, а також усі тварини в ковчезі пережили потоп, цілком логічно зробити висновок, що Бог забезпечив належні способи вентиляції ковчега, в якому вони жили під час потопу. Хоча Святе Письмо жодним чином не вимагає від тих, хто живе кілька тисячоліть після потопу, знати, як саме освітлювався та вентилювався ковчег абощо, дуже ймовірно, що Бог використав для цього отвір, згаданий в Буття 6:16.

[6:19] Див. коментарі До Буття 7:2–3.

[6:20] Слово «рід» (євр. мін; пор. 1:11, 12, 21, 24, 25; 7:14 тощо) згадується в Книзі Буття задовго до того, як були розроблені сучасні таксономічні категорії (тобто царство, тип, клас, порядок, родина, рід і вид), і до більшої частини диверсифікації, яка відбулася після потопу, що призвело до різноманітності організмів, які ми бачимо в межах «родів» сьогодні. Хоча може і не існувати прямого еквівалента нинішньої таксономічної системи, в більшості випадків «родина» або «рід» істоти може слугувати найкращою паралеллю. Цілком імовірно, що в ковчег були взяті, наприклад, поодинокі представники собачого «роду», а не представники койотів, вовків, шакалів, лисиць, диких і свійських собак. У «прототипів» видів собак на ковчезі було б достатньо генетичної інформації, щоб забезпечити різноманіття всередині виду собак, яке ми бачимо сьогодні.

[7:2–3] Більшості з нас знайомі інструкції, які Бог дав Ноєві в Буття 6:19: «І з усього живого, з усякого тіла – по парі з усіх уведеш до ковчега, щоб разом з тобою залишилися живими. Нехай будуть вони – самець і самиця» (Буття 6:19; пор. 7:15). Однак, схоже, менше людей знають, що Бог також наказав Ною: «З усякої чистої худоби візьмеш із собою по сім: самців та їхніх самиць; а з худоби нечистої – по парі: самця та його самицю. Так само з птахів небесних – по сім самців і самиць, щоб зберегти при житті їхнє потомство для всієї землі» (Буття 7:2–3). На думку біблійних критиків, ці вірші суперечать одне одному? То по парі чи по сім?

Чисті звірі та птахи входили в ковчег «по сім», тоді як нечисті тварини входили в ковчег по двоє. Тут немає жодного протиріччя. Буття 6:19 зазначає, що Ной мав взяти в ковчег «по парі з усіх». Потім, через чотири вірші, Бог доповнив це початкове повеління і дав Ною більше деталей стосовно більшої кількості чистих тварин. Якби фермер сказав своєму синові взяти по двоє з усіх тварин на фермі на ярмарок, а потім наказав йому взяти ще кілька курей і двох свиней для грилю, чи став би хтось звинувачувати фермера в тому, що він суперечить сам собі? Звісно ні. Ною було необхідно взяти додаткових чистих тварин, тому що, наприклад, після його виходу з ковчега по закінченню потопу він «збудував жертовник Господеві … узяв з усієї чистої худоби та з усіх чистих птахів і приніс всепалення на жертовнику» (Буття 8:20). Якби Ной взяв лише по парі чистих тварин і птахів, з яких йому потім довелося б вибирати, кого з пари принести в жертву Богу після виходу з ковчега, то він би знищив різні види чистих звірів і птахів. Таким чином, повелівши Ною взяти в ковчег по парі тварин кожного виду, Бог потім наказав йому взяти ще по кілька чистих тварин. Подібно до того, як другий розділ Книги Буття доповнює оповідання першого розділу, надаючи більш детальну розповідь про створення світу (див. Спеціальний розділ на стор. 68), перша частина 7-го розділу Книги Буття лише доповнює закінчення попереднього розділу.

Одна складність перекладу, яка не має похитнути віру людини, але про яку їй, можливо, захочеться знати, пов’язана з фактичною кількістю чистих тварин, взятих у ковчег. Протягом багатьох років серйозні дослідники Біблії задавалися питанням, чи дорівнювало це число семи чи чотирнадцяти (Буття 7:2). Фраза на івриті шіббах шіббах перекладена дещо нечітко; наприклад, в Біблії короля Якова, чисті тварини були взяті в ковчег по «семеро» (Буття 7:2), а в Американській стандартній версії сказано, що чистих тварин було взято по «сім і сім». Новіші переклади сформульовані чіткіше, але між ними є загальна розбіжність. В Новому перекладі Біблії короля Якова і Новому міжнародному перекладі зазначено, що Ной взяв до ковчега по сім чистих тварин, тоді як Переглянута стандартна версія, Нова англійська Біблія та Стандартна англійська версія перекладають шіббах шіббах як «сім пар» чистих тварин. Хоча деякі вважають, що ми не можемо цього знати напевно, Г.К. Леупольд стверджував, що єврейська фраза шіббах шіббах «була б дуже незграбним способом сказати "чотирнадцять"». Порівнюючи подібну лексику в Буття 7, Віткомб і Морріс переконливо стверджували: «Єврейська фраза "сім і сім" означає чотирнадцять не більше, ніж паралельна фраза "два і два" (Буття 7:9, 15) означає чотири!».

Хоча може бути й неможливо зробити конкретний висновок щодо того, скільки саме чистих тварин увійшло в Ноїв ковчег (по сім чи по чотирнадцять), ми можемо бути впевнені, що тут немає жодного протиріччя. Ной взяв у ковчег різну кількість чистих і нечистих тварин, як і вказує текст Буття.

[7:14] Якщо сьогодні на планеті існує близько 11 мільйонів видів і в ковчезі було щонайменше по два представники кожного виду (див. коментарі до Буття 7:2–3), як у ньому вистачило місця, щоби розмістити всіх його пасажирів (включаючи й динозаврів), упродовж цілого року? Ось чотири важливі моменти, які пояснюють цю, здавалося б, неможливу ситуацію.

(1) Динозаври і справді були б у ковчезі. Оскільки початок потопу чітко позначено в геологічній колонці та літописі скам’янілостей як «Велика невідповідність» і «Кембрійський вибух», а динозаври знаходяться значно вище цих всесвітніх геологічних особливостей, то вони ще жили, коли почався потоп. Таким чином, як наземні істоти, вони були б представлені в ковчезі. Крім того, фізичні докази підтверджують існування динозаврів і після потопу (див. Спеціальний розділ на стор. 333).

Швидше за все, Бог не послав до Ноя дорослих представників видів, які Він хотів зберегти на ковчезі. Для дорослих видів потрібно більше місця, їжі та води, і від них більше відходів. Крім того, після потопу вони не прожили б так довго, як молоді особини, і тому не були б так само добре придатними для повторного заселення землі. Очевидно, що молоді особини займали б дуже мало місця на ковчезі. Навіть величезні динозаври-зауроподи, ймовірно, були розміром менше за 20 см коли народилися.

(2) Не можна точно сказати, що на планеті існує 11 мільйонів видів. Станом на 2018 рік фактична кількість видів, занесених у каталог, становить приблизно 1,8 мільйона. Біологи лише прогнозують, що згодом вони занесуть у каталог 11 мільйонів видів. Однак навіть це число включає в себе багато видів, які не обов’язково були в ковчезі (оскільки в тексті вони не згадані серед тварин, яких приніс Ной), включаючи цілі царства рослини, грибів, найпростіших, хромистих, архей та бактерій. Крім того, багато істот із царства тварин не були б представлені в ковчезі, включаючи морських істот і багато земноводних, які могли б вижити за межами ковчега, а також багатьох комах (які складають основну частину царства), оскільки вони не мають «духу життя» (Буття 7:15), і багато кого не можна було б класифікувати як тих, «хто повзає по землі» (7:14) згідно зі Святим Письмом. Отже, кількість видів, представлених у ковчезі, була б значно меншою за 11 мільйонів.

(3) Мойсей використовував «лікоть» як стандарт вимірювання розмірів ковчега, який зазвичай дорівнює приблизно 46 см – тобто відстань від кінчика середнього пальця до ліктя136. Однак деякі богослови вважають, що розмір ліктя був більшим. Літопис скам’янілостей свідчить, що рептилії (динозаври), рослини, комахи та морські істоти досягали набагато більших розмірів, ніж більшість сучасних тварин. Якщо люди до потопу також мали більший зріст, як випливає зі скам’янілостей homo heidelbergensis, довжина ліктя також могла бути більшою. Вимірювання за довжиною ліктя в 63,5 см більш ніж подвоїло би обсяг простору в ковчезі (115 037,2 м^3 на відміну від 43 006,2 м^3).

(4) Текст Буття вказує на те, що до ковчегу були приведені «роди» створінь, а не види. Як уже обговорювалося раніше (див. коментарі до Буття 6:20), ці два терміни не є еквівалентними. Поняття «вид» було розроблено порівняно недавно – через тисячі років після того, як Мойсей написав Буття. «Рід», ймовірно, більше відповідає таким сучасним таксономічними категоріям як «родина» або «рід». Велике розмаїття видів, яке ми бачимо в цих категоріях, – усі численні види на планеті, – можливо, виникло вже після потопу через успадковані варіації в геномах протовидів на ковчезі. Наприклад, у ковчезі були представники роду собак, від яких імовірно пішли лисиці, вовки, шакали, койоти, дикі та свійські собаки.

Геолог-креаціоніст і біолог Джон Вудморапп провів ретельне дослідження можливості розміщення в ковчезі 16 000 тварин (представників кожного таксономічного роду; тобто навіть більше, ніж було б представлено, якби замість цього використовувалися представники родин), беручи до уваги вимоги щодо простору, їжі, води, утилізації відходів, опалення, вентиляції та освітлення, і виявив, що за розміром ковчег був більш ніж достатнім для розміщення цих тварин.

Ковчег був добре пристосований для розміщення кількох тисяч тварин, і в ньому ще залишалося місце. Очевидно, що ковчег мав бути достатньо великим для того щоб вмістити всіх своїх пасажирів, адже Бог знав, скільки тварин Він спрямує до Ноя, а отже, і наскільки великим повинен бути ковчег – обидві змінні, які контролював Він Сам (Буття 6:14–16, 20). Як завжди, немає раціональних причин не довіряти тому, що написано в Біблії.
[7:15] Див. коментарі до Буття 7:2–3.